ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2004 Справа N 20/434-03
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю фірма “Ф”, м. Харків
касаційну скаргу
на постанову від 11.11.2003
Харківського апеляційного
господарського суду
у справі № 20/434-03
господарського суду Харківської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю фірми “Ф”, м. Харків
до Відділу Державної виконавчої служби
Лозівського районного управління
юстиції Харківської області, м. Лозова
про стягнення 77 116,74 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 26.08.2003
відмовлено у задоволенні позову Товариству з обмеженою
відповідальністю фірма “Ф” до Відділу Державної виконавчої
служби Лозівського районного управління юстиції Харківської
області про стягнення 77 116,74 грн. збитків.
Суд мотивував своє рішення тим, що акт опису та арешту майна не
є свідоцтвом вини відповідача. Позивачем не доведено суду, що
шкода, яка йому заподіяна, заподіяна саме відповідачем.
Крім того, зазначає суд, в період підготовки до реалізації
арештованого майна, відповідно підприємства боржника –
Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Р” порушено
справу про банкрутство.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
11.11.2003 залишено без змін рішення господарського суду
Харківської області від 11.11.2003.
Обґрунтовуючи постанову апеляційна інстанція зазначила, що
відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
під
збитками розуміються витрати, понесені кредитором, втрата чи
пошкодження його мані, а також не отримані кредитором доходи,
які він отримав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
При цьому позивач зобов'язаний довести факт неналежного
виконання рішення суду, прямого причинного зв'язку між
порушенням і завданими збитками та їх розмір.
Відділом Державної виконавчої служби Лозівського районного
управління юстиції було дотримано всіх вимог згідно Закону
України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
щодо своєчасного,
повного, неупередженого виконання.
Оскаржуючи постанову апеляційної інстанції та рішення
господарського суду скаржник просить їх скасувати і прийняти
нове рішення посилаючись на те, що судами неправильно
застосовано ст. 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки між позивачем та відповідачем відсутні обов'язки, які
виникають з договірних відносин. Відповідальність за шкоду,
спричинену незаконними діями державних організацій, яким є
відповідач встановлена ст. 442 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, зазначає скаржник, апеляційною інстанцією порушено
вимоги ст.ст. 50, 61 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Ф” звернулося до
господарського суду з позовом про стягнення з Відділу Державної
виконавчої служби Лозівського районного управління юстиції
збитків у сумі 77 116,74 грн., оскільки виконавчою службою не
виконана мирова угода, укладена між ТОВ “Ф” та СВК “Р”.
Відповідно до вимог ст. 24 Закону України “Про виконавче
провадження” ( 606-14 ) (606-14)
Відділом Державної виконавчої служби
Лозівського районного управління юстиції 22.11.2001 на виконання
ухвали господарського суду Харківської області від 08.06.2001,
якою затверджена мирова угода, укладена між Товариством з
обмеженою відповідальністю фірма “Ф” та Сільськогосподарським
виробничим кооперативом “Р” відкрито виконавче провадження.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 04.01.2002
виконавчою службою складений акт опису і арешту майна боржника.
Постановою Відділу Державної виконавчої служби Лозівського
управління юстиції від 25.01.2002 накладено арешт на
розрахунковий рахунок боржника у сумі заборгованості.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.05.2002
мирова угода від 08.06.2001 визнана недійсною та поновлено
провадження про визнання боржника банкрутом у зв'язку з чим
виконавче провадження було зупинено.
Суд зазначає, що 20.01.2003 виконавчі документи відносно
стягнення боргів з СВК “Р” направлені до ліквідаційної комісії і
в даний час ці вимоги позивача включені до реєстру кредиторів.
З викладено вбачається, що СВК “Р” заборгувало не тільки
позивачеві.
Відповідно до ст. 44 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
у разі недостатності суми, стягненої з боржника для
задоволення всіх вимог за виконавчими документами, ця сума
розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку
черговості, встановленої цією статтею.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після
повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі
недостатності стягненої суми для повного задоволення усіх вимог
однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній
кожному стягувачеві сумі. Таким чином, виконання вимог позивача
не може бути здійснено доки не будуть задоволені вимоги
стягувачів попередніх черг.
За таких обставин, Відділом Державної виконавчої служби
Лозівського районного управління юстиції було дотримано всіх
вимог Закону України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
щодо
своєчасного, повного, неупередженого виконання вимог позивача.
Судами першої та апеляційної інстанції повно та всебічно
досліджені обставини справи, перевірені доводи позивача,
заперечення відповідача, об`єктивно оцінені докази надані
сторонами.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану місцевим та апеляційним господарським
судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах
справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення
касацўйної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 11.11.2003 у
справі № 20/434-03 без змін.