ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2004 Справа N 02-2-40/9207-40/168
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "ТА" на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2003
року у справі № 02-2-40/9207-40/168 за позовом товариства з
обмеженою відповідальністю "Л" до товариства з обмеженою
відповідальністю "ТА" та відкритого акціонерного товариства "ДМЗ"
про стягнення суми та розірвання договору, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю "Л"
звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства
з обмеженою відповідальністю "ТА" та відкритого акціонерного
товариства "ДМЗ" про стягнення суми вартості ванн в розмірі 43230
грн., пені за порушення зобов'язань за договором в сумі 19626,42
грн. та вартості експертизи в сумі 360 грн. та розірвання договору
№ 0806 від 16 серпня 2001 року, посилаючись на невиконання
відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором щодо поставки
ванн для охолодження та зберігання молока.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10 червня 2003 року в
позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17
вересня 2003 року рішення місцевого суду скасовано, а позов
задоволено частково. Розірвано договір № 0806 від 16 серпня 2001
року, укладений між позивачем та товариством з обмеженою
відповідальністю "ТА". Стягнуто з товариства з обмеженою
відповідальністю "ТА" на користь позивача 58863,72 грн. збитків та
неустойки, 360 грн. витрат на проведення експертизи та судові
витрати. В іншій частині в позові відмовлено.
В позові до відкритого акціонерного товариства "ДМЗ" відмовлено.
У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "ТА"
просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду
першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що судом
апеляційної інстанції порушені та неправильно застосовані норми
матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване
судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення,
посилаючись на відсутність правових підстав для її задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали
справи та обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що
договір № 0806 від 16 серпня 2001 року за своєю правовою природою
є договором поставки, відносини сторін регулюються його умовами
ст.ст. 245-253 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та Положенням
про поставки продукції виробничо-технічного призначення
( v0888400-88 ) (v0888400-88)
.
Зобов'язання щодо вивезення продукції було покладено на позивача,
а відповідними платіжними документами підтверджується факт
наявності на складі позивача продукції за вказаним договором, тому
договір не виконаний з вини позивача, в зв'язку з чим він не
підлягає розірванню.
До того ж, в матеріалах справи відсутні докази існування будьяких
відносин між позивачем та відкритим акціонерним товариством "ДМЗ",
а також порушення прав та охоронюваних законом інтересів вказаних
сторін.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд
дійшов висновку про необхідність скасування вказаного рішення та
часткового задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що
спірний договір є договором купівлі-продажу, а не договором
поставки, у зв'язку з чим правовідносини сторін за ним повинні
регулюватись, зокрема, главою 20 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Апеляційною інстанцією встановлено, що товариство з обмеженою
відповідальністю "ТА" не виконало належним чином свої
зобов'язання, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи
відповідних доказів, а тому позивач вправі відмовитись від
виконання договору і вимагати відшкодування збитків відповідно до
ст. 231 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Як встановлено експертизою Одеської регіональної
торговопромислової палати від 6 червня 2002 року, позивачу була
передана за вказаним договором продукція неналежної якості, а тому
останній має право відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
вимагати розірвання договору з відшкодуванням
йому збитків.
Проте, як з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість
позову, так і з висновком апеляційного господарського суду про
наявність правових підстав для часткового задоволення позовних
вимог, погодитись не можна, оскільки вони ґрунтуються на неповно
встановлених обставинах справи.
Судами попередніх інстанцій, в порушення ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не перевірені доводи
позивача про відсутність ванн на складі відповідача, не з'ясовано
питання щодо наявності накладних про передачу відповідачу певної
кількості ванн, що обумовлена спірним договором, оскільки
матеріали справи містять накладну про передачу тільки однієї
ванни.
Судами не з'ясовані дані щодо прийняття обладнання на склад
відповідача, повідомлення відповідачем позивача про готовність
продукції.
Висновок апеляційної інстанції про правову природу спірного
договору як договір купівлі-продажу є передчасним, оскільки
ґрунтується без аналізу умов договору та правової оцінки тієї
обставини, що передача майна не збігається з моментом укладення
договору.
З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не
можна визнати законними та обґрунтованими, такими, що відповідають
нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам
та наявним матеріалам справи, а тому вони підлягають скасуванню, з
направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді суду слід врахувати наведене, з'ясувати
фактичні обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін і в
залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та
обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТА"
задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 10 червня 2003 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 17
вересня 2003 року у справі № 02-2-40/9207-40/168 скасувати, а
справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.