ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2004                               Справа N 4/111-1-20/245

Вищий господарський  суд  України  у складі колегії суддів:

головуючого

суддів

розглянувши у  відкритому  судовому  засіданні  касаційну   скаргу

відкритого  акціонерного  товариства "ЖП" на постанову Львівського

апеляційного господарського суду від  19  листопада  2003  року  у

справі   №  4/111-1-20/245  за  позовом  українсько-американського

спільного підприємства "ВТ" до відкритого акціонерного  товариства

"ЖП" про стягнення суми, -

                        В С Т А Н О В И В:

У квітні  2003  року  українсько-американське спільне підприємство

"ВТ"  звернулось  до  господарського  суду  Львівської  області  з

позовом  до  відкритого акціонерного товариства "ЖП" про стягнення

заборгованості  в  сумі  41551,80  грн.,  посилаючись  на  те,  що

відповідачем не виконані зобов'язання за угодою № 25 від 22 грудня

1998 року щодо оплати поставленої продукції.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19 серпня 2003

року в позові відмовлено.

Постановою Львівського  апеляційного  господарського  суду  від 19

листопада 2003 року рішення  місцевого  суду  скасовано,  а  позов

задоволено.  Стягнуто  з  відповідача на користь позивача 41551,80

грн. заборгованості та судові витрати.

У касаційній  скарзі  відповідач   просить   скасувати   постанову

апеляційного  суду,  а  рішення суду першої інстанції залишити без

змін,  посилаючись  на  те,  що  апеляційним   судом   неправильно

застосовані норми матеріального права.

Заслухавши пояснення   представників  сторін,  вивчивши  матеріали

справи та обговоривши доводи касаційної  скарги,  суд  вважає,  що

касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх

інстанцій, п. 8 угоди № 25 від 22 грудня 1998 року передбачено, що

строк виконання зобов'язання відповідачем встановлений сторонами -

на протязі одного банківського  дня  після  отримання  грошей  від

замовника за реалізовану продукцію.

Місцевим судом встановлено, що позивачу було відомо про реалізацію

продукції у лютому-березні 1999 року, а тому право на звернення до

суду виникло у нього з даного часу,  а неповідомлення відповідачем

позивача про отримання грошей та неперерахування  їх  позивачу  не

може  свідчити  про  ненастання  строку  на  вимогу  про виконання

грошового зобов'язання.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог,  місцевий суд виходив  з

умов ст.ст.  71,  76,  80 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
         та

того,  що клопотання про відновлення пропущеного  строку  позовної

давності  позивачем  не  заявлено та не повідомлено суду обставин,

які б свідчили про поважність причин такого пропуску.

Не погоджуючись  з  рішенням  місцевого  суду,   суд   апеляційної

інстанції   правомірно   дійшов  висновку  про  необхідність  його

скасування та задоволення позову, посилаючись на те, що відповідно

до ст.ст.   161,   162  Цивільного  кодексу  України  ( 435-15  ) (435-15)
        

зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у  встановлений

строк,  одностороння  зміна умов договору чи відмова від виконання

зобов'язання не допускається.  У  відповідності  з  умовами  угоди

відповідач  зобов'язався  здійснити  оплату отриманої продукції на

протязі  одного  дня  після  отримання   коштів   від   реалізації

продукції, що виконано останнім не було.

Апеляційним судом    правильно    встановлено,    що   на   спірні

правовідносини поширюється дія ст.  165 Цивільного кодексу України

( 435-15 ) (435-15)
        ,  оскільки строк виконання зобов'язання визначений для

відповідача,  а для позивача не визначений момент вимоги виконання

зобов'язання. При цьому, відповідачем не доведено документально, з

якого  часу  позивачу  стало  відомо  про  отримання  відповідачем

грошових  коштів,  в  зв'язку з чим висновок суду першої інстанції

про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним.

Висновок апеляційного   господарського   суду   про   підставність

заявлених  позовних  вимог є законним,  обґрунтованим,  відповідає

нормам матеріального і процесуального права,  фактичним обставинам

та  наявним матеріалам справи,  а доводи касаційної скарги його не

спростовують.

З огляду на викладене,  постанова апеляційної інстанції зміні  або

скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст.   111-5,   111-7,  111-9,  111-11  Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  Вищий  господарський

суд України -

                       П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу  відкритого акціонерного товариства "ЖП" залишити

без   задоволення,   а    постанову    Львівського    апеляційного

господарського  суду  від  19  листопада  2003  року  у  справі  №

4/111-1-20/245 без змін.