ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.03.2004 Справа N 37/49а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
розглянув Державної податкової інспекції у м. Горлівці
касаційну Донецької області
скаргу
на постанову від 06.10.2003
Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 37/49а господарського суду Донецької
області
за позовом відкритого акціонерного товариства "Д", м.
Горлівка
до Державної податкової інспекції у м. Горлівці
Донецької області
про визнання недійсними податкових повідомлень- рішень
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2003 року відкрите акціонерне товариство "Д" у м.
Горлівці пред'явило в суді позов до Державної податкової інспекції
у м. Горлівці про визнання недійсними податкового
повідомлення-рішення № 0000152331/0 від 03.10.2002, яким визначено
податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі
2681808,0 грн. та штрафні санкції в сумі 670452,0 грн. та
податкового повідомлення-рішення № 0000082630/0 від 03.10.2002
яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану
вартість в сумі 283461,0 грн. та штрафні санкції в сумі 70865,0
грн.
В березні 2003 року позивач уточнив позовні вимоги і просив
визнати недійсним податкове повідомлення-рішення
№ 0000152331/3-897 від 12.03.2003 мотивуючи тим, що рішенням ДПІ у
м. Горлівці від 12.03.2003 оскаржувані податкові
повідомленнярішення скасовані в частині застосування штрафних
санкцій в сумі 741317, 25 грн. і збільшені до 1482634,50 грн.
Крім того, просив зобов'язати ДПІ у м. Горлівці збільшити йому
бюджетне відшкодування по податку на додану вартість в сумі
3751429,0 грн. шляхом поновлення на обліковому рахунку в
податковому органі.
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2003 в
позові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
№ 0000082630/0 від 03.10.2002 та 0000152331/0 від 03.10.2002,
№ 0000152331/3-879 від 12.03.2003 та зобов'язання відповідача
збільшити бюджетне відшкодування податку на додану вартість в сумі
3751429,0 грн. та зобов'язання відповідача збільшити позивачу
бюджетне відшкодування податку на додану вартість в сумі 3751429,0
грн. відмовлено.
Відмовляючи в позові господарський суд виходив з того нарахування
суми податку на додану вартість відповідає приписам п. 4.1 ст. 4
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. При
цьому господарський суд виходив з того, що складовими
електроенергії є активна і реактивна електроенергії.
Позивач не довів суду факту зменшення бюджетного відшкодування
відповідачем.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
06.10.2003 рішення господарського суду скасовано.
Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.
Горлівці № 0000082630/0 від 03.10.2002 яким визначено податкове
зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 354326,0 грн.,
№ 0000152331/0 від 03.10.2002 яким визначено податкове
зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3352260,0 грн.
№ 0000152331/3-879 від 12.03.2003 яким визначено податкове
зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4447903,50 грн.
У частині зобов'язання відповідача збільшити позивачу бюджетне
відшкодування провадження у справі припинено на підставі п. 1 ст.
80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Скасовуючи рішення господарського суду і задовольняючи позов в
частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
апеляційний господарський суд виходив з того, що споживачі не
купують у позивача реактивну електроенергію, оплата за перетоки
реактивної електроенергії є спеціальним компенсуючим платежем за
збитки, понесені електросистемою, визвані недостатньою
збалансованістю енергообладнання споживача, а не вартістю
електричної енергії, яка є предметом купівлі-продажу.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Горлівці
Донецької області просить постанову апеляційного господарського
суду скасувати та залишити без змін рішення господарського суду,
посилаючись на порушення апеляційним господарським судом пп. 3.11
п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 1 Закону України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
.
В судовому засіданні оголошувалась перерва. Заслухавши пояснення
представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом
обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
- енергія - електрична чи теплова енергія, що
виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною
продукцією, призначеною для купівлі-продажу.
Норми цього Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
не містять посилань, що
електроенергія складається з активної і реактивної.
Товаром відповідно до наведеного закону є електроенергія.
Згідно п. 23 ст. 1 Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
розподільчі рахунки
оптового ринку електричної енергії - далі (розподільчі рахунки) -
рахунки суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють
постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове
постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове
постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і
призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за
електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками
оптового ринку електричної енергії.
Відповідно до ст. 15-1 цього Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
споживачі, які
купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють
підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на
закріпленій території України, вносять плату за поставлену їм
електричну енергію виключно на розподільчий рахунок
енергопостачальника в уповноваженому банку.
Згідно пункту 8.2 Правил користування електричної енергії
( z0417-96 ) (z0417-96)
, затверджених постановою Національної комісії
регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 та
зареєстрованих в Міністерстві юстиції 02.08.1996 № 417/1442 із
змінами в редакції, яка діяла у перевіряємий період, плата за
перетоки реактивної електричної енергії, за передачу
(транспортування) електричної енергії, плата за надання споживачу
додаткових послуг, а також нараховані суми санкцій до споживача за
порушення умов договору зараховуються на поточний рахунок
електропостачальної організації.
Враховуючи викладене неможна погодитись з висновком господарського
суду про те, що реактивна енергія є товаром.
Як встановлено господарським судом і вбачається з матеріалів
справи, а також враховуючи, що у електроенергетиці відносини між
енергопостачальником та споживачем регулюються на основі
примірного договору, що є додатком до Правил користування
електричною енергією ( z0417-96 ) (z0417-96)
, затверджених НКРЕ від
31.07.1996 № 28, з якого вбачається, що умови щодо регулювання та
оплати перетоків реактивної електроенергії фіксуються у додатку до
договору "Порядок розрахунків за перетоки реактивної
електроенергії", то неможна також погодитись з висновком
господарського суду, що реактивна енергія є товаром.
Протягом 2001 року була створена та працювала Робоча група із
представників Мінпаливенерго, Держенергонагляду, НКРЕ та
Київського політехнічного інституту, яка визначила, що реактивна
енергія є адресним економічним стимулом, який можна кваліфікувати
як оплата послуги.
Відповідно до Правил користування електричною енергією (у редакції
постанови НКРЕ від 22.08.2002 № 928) плата за компенсацію
перетікання реактивної електроенергії - плата за послуги, які
електропередавальна організація змушена надавати споживачу, якщо
він експлуатує електромагнітно незбалансовані електроустановки.
Згідно п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування є операції
платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України.
Господарський суд при прийнятті рішення не з'ясував правову
природу реактивної енергії, а також наведені приписи нормативних
актів, а тому постановлене рішення підлягає скасуванню.
Помилковим з огляду на вищевикладене є висновок апеляційного
господарського суду який визначив оплату за перетоки реактивної
електроенергії як спеціальний компенсуючий платіж за збитки
понесені енергосистемою.
Враховуючи викладене, постановлені судові рішення підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене і
вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами
справи.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Горлівці
Донецької області задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.10.2003 та рішення господарського суду Донецької області від
21.04.2003 у справі № 37/49а скасувати, справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.