ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.03.2004 Справа N 6/284
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Продаєвич Л.В.,
судді: Бур’янової С.С.,
суддів: Стратієнко Л.В.,
розглянувши у
відкритому
судовому засіданні ЗАТ “Вознесенський консервний завод”,
касаційну скаргу м. Вознесенськ
на рішення господарського суду Миколаївської
області від 10.11.2003р. та
на постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 24.12.2003р.
зі справи № 6/284
за позовом ЗАТ “Вознесенський консервний завод”,
м. Вознесенськ
до Управління Пенсійного фонду України у
м. Вознесенську
про визнання недійсними рішення та повідомлення
за участю представників сторін:
від позивача: Москальчук В.І. (на підставі доручення від
15.10.2003р. № 14);
від відповідача: Драник Т.О. (на підставі доручення від
02.01.2004р. № 1).
Відповідно до ст. 111-4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники
судового процесу належним чином повідомлені про час і місце
засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від
10.03.04, надіслана 11.03.04).
В С Т А Н О В И В:
ЗАТ “Вознесенський консервний завод” заявлено позов до
Управління Пенсійного фонду України у м. Вознесенську про
визнання недійсним рішення № 83 від 28.07.2003р. про
застосування штрафних санкцій, донарахованих сум збору за
порушення законодавства про сплату збору в частині донарахування
внесків до пенсійного фонду відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 2
Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування” ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
в сумі 18911,85 грн. та штрафу на
дане донарахування в сумі 4854,63 грн. з підстав невідповідності
його нормам пенсійного законодавства та фактичним
обставинам. 23.09.2003р. позивачем подана заява про зміну
позовних вимог, в якій останній просить визнати недійсними
повідомлення Управління ПФУ у м. Вознесенську від 28.07.2003р.
№ 01/04-1524-201 та рішення Управління ПФУ у м. Вознесенську від
28.07.2003р. № 83 (а.с.61-62).
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.11.
2003р. (суддя Ткаченко О.В.) в позові відмовлено. Рішення суду
мотивоване тим, що позивач повинен був нараховувати непрацюючим
найманим робітникам заробітну плату і відповідно сплачувати
встановлені законом платежі до Пенсійного фонду України, що ним
зроблено не було, чим порушені вимоги абз. 2 п. 1 ст. 2 Закону
України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
24.12.2003р. (судді: Бєляновський В.В. – головуючий, Шевченко
В.В., Мирошниченко м. А.) апеляційна скарга позивача залишена
без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської
області від 10.11. 2003р. без змін з тих же підстав.
В касаційній скарзі позивач просить прийняті у справі судові
акти скасувати, визнати недійсними: повідомлення Управління ПФУ
у м. Вознесенську від 28.07.2003р. № 01/04-1524-201 в частині
донарахування внесків до Пенсійного фонду відповідно до абз. 2
п. 1 ст. 2 Закону України “Про збір на обов’язкове державне
пенсійне страхування” ( 400/97 ВР ) (400/97 ВР)
в сумі 18911,85 грн. та
рішення Управління ПФУ у м. Вознесенську від 28.07.2003р. № 83
в частині застосування штрафу до ЗАТ “Вознесенський консервний
завод” у сумў 2341,21 грн.
В обгрунтування касаційної скарги скаржник наводить наступні
доводи:
- норма абз. 2 п. 1 ст. 2 Закону України “Про збір на
обов’язкове державне пенсійне страхування” ( 400/97 ВР ) (400/97 ВР)
має два
розуміння, на підтвердження чого існує лист ПФУ від 26.08.1999р.
№ 04/4484;
- товариство, звертаючи увагу на те, що донарахування за актом
перевірки проведено по працівникам підприємства, які знаходилися
у відпустці без збереження заробітної плати, вважає, що підстави
для такого нарахування та виплати заробітної плати згідно зі
ст. 94 КЗпП України та ст.ст. 1, 21 Закону України “Про оплату
праці” ( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
були відсутні.
-
Товариством 22.03.2004р. до Вищого господарського суду України
надані додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких останнє
зазначає про те, що за перевіряємий період у нього була відсутня
заборгованість перед працівниками по заробітній платі, а тому
підприємство не підпадає під дію абз. 2 п. 1 ст. 2 Закону
України № 400/97-ВР ( 400/97 ВР ) (400/97 ВР)
(Більш детальніше дивись
пояснення).
У відзиві на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду
України у м. Вознесенську, підтримує ту позицію, що застосування
норми Закону (абз. 2 п. 1 ст. 2) передбачено Порядком сплати
збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих
видів господарських операцій, який затверджений Постановою КМУ
від 03.11.1998р.№ 1740, працівники Управління при складанні акту
перевірки, прийнятті рішення та повідомлення керувалися в своїх
діях виключно положеннями Закону. У зв’язку з цим просить
касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення і постанову
у справі № 6/284 – без змін.
Колегія суддів, вислухавши пояснення представників сторін,
приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування норм матеріального та процесуального права,
обговоривши доводи касаційної скарги відзначає наступне:
На підставі акту від 28.07.2003р. № 50/04-50 перевірки
достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати
зобов’язання зі збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування Управлінням Пенсійного фонду в м. Вознесенську
Миколаївської області прийнято рішення від 28.07.2003р. № 83,
згідно з яким ЗАТ “Вознесенський консервний завод” визначено
податкове зобов’язання в сумі 12718,43 грн. та застосована
штрафна санкція у сумі 6359,21 грн., а також оформлено
повідомлення від 28.07.2003р. № 01/04-1524-201 (а.с.9, 10, 11),
за яким визначено суму зобов’язань у розмірі 7145,81 грн. та
нарахована штрафна санкція у сумі 6359,21 грн.
Зазначене донарахування здійснено Управлінням у зв’язку з тим,
що підприємство не проводило нарахування збору на обов’язкове
державне пенсійне страхування за найманих працівників, яким
протягом місяця не здійснювалося витрат на оплату праці, що
призвело до заниження загальної суми зобов’язання зі сплати
збору і є порушенням, як зазначено в акті перевірки п. 2 розд.1
Закону України від 15.07.1999 № 967-ХІV та п. 5.3 розд. 5
Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх
надходження до Пенсійного фонду України, затверджена Постановою
правління ПФУ 19.10.2001 № 16-6 (зар. МЮ України 29.11.2001 за
№ 998/6189).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх
інстанцій виходили з того, що порядок справляння збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування регулюється Законом
України від 26.06.1997 № 400/97-ВР “Про збір на обов’язкове
державне пенсійне страхування” ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
та Порядком сплати
збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих
видів господарських операцій, затвер. Постановою КМУ 03.11.98
№ 1740 (з наступними змінами і доповненнями), згідно з
приписами яких для платників збору, визначених п. 1.2 ст. 1
Закону, які мають найманих працівників, але не здійснюють витрат
на оплату їх праці об’єктом оподаткування є сума коштів, що
визначається розрахунково як добуток визначеного законом
мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників
такого платника збору, на яких здійснюється нарахування
заробітної плати. У разі нездійснення витрат на оплату
праці найманих працівників протягом календарного місяця такі
платники збору сплачують збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування в розмірі 32% суми, визначеної як добуток
мінімального розміру заробітної плати відповідно до
законодавства на день сплати збору та кількості працівників,
на яких здійснюється нарахування заробітної плати (п. 15-9
Порядку № 1740). Відповідно до норм Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення
господарського суду має грунтуватися на повному з’ясуванні всіх
обставин справи і доказів на підтвердження цих обставин, які
мають бути наявними та оціненими у сукупності з іншими доказами.
Проте, при вирішенні даного спору не встановлено момент настання
строку виконання податкового зобов’язання, оскільки згідно зі
ст. 5 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування” ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
збір на державне пенсійне страхування
сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків
на оплату праці, а відтак не встановлено і дата виникнення
податкової заборгованості, що має значення для розрахунку
штрафних (фінансових) санкцій.
Згідно з п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі, коли контролюючий орган
самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника
податків за підставами, викладеними у підп. “б” п. 4.2.2 п. 4.2
ст. 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, такий платник податків
зобов’язаний сплатити штраф у розмірі п’яти відсотків від суми
недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для
такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з
податкового періоду, на який припадає така недоплата та
закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким
платником податків податкового повідомлення від контролюючого
органу, але не більше 25% такої суми та не менше десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі цієї
норми Закону товариству нарахована штрафна санкція, однак як
вбачається з повідомлення основний платіж (загальна сума
донарахувань) становить 7145,81 грн., тоді як нарахована штрафна
санкцій складає 6359,21 грн., що значно перевищує встановлений
нормою закону максимальний розмір. Отже, висновок апеляційного
господарського суду щодо відповідності розрахунку штрафної
санкцій п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ
( 2181-14 ) (2181-14)
зроблений безпідставно. Крім того, в порушення вимог
ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
при розгляді справи судами не були з’ясовані та усунуті
розбіжності щодо:
- здійснених Управлінням ПФУ у м. Вознесенську донарахувань,
так,в рішенні від 28.07.2003 № 83 зазначено про донарахування
12718,43 грн. та застосування штрафної санкції у сумі 6359,21
грн. (а.с.9), за розрахунком управління - донараховано збір у
сумі 12718,43 грн. за період – лютий 2002, квітень 2002, червень
2002, липень 2002, жовтень 2002, листопад 2002, грудень 2002,
лютий 2003, березень – травень 2003 (а.с.10), тоді як
повідомленням від 28.07.2003р. № 01/04-1524-201 визначена сума
податкового зобов’язання – 7145,81 грн. та нарахована штрафна
санкція – 6359,21 грн., при цьому збір з найманих працівників,
яким не здійснено нарахування заробітної плати донараховано за
2000р., 2001р. (а.с11);
- заявлених позивачем вимог (в позові оскаржено рішення № 83 в
частині донарахування суми 18911,85 грн. та штраф - 4854,63
грн., тобто у загальній сумі – 23766,48 грн., тоді як загальна
сума за цим рішенням складає 19077,64 грн.), в заяві про зміну
позовних вимог йдеться про визнання недійсним, зокрема,
повідомлення № 01/04-1524-201 в частині донарахування внесків до
ПФУ в сумі 18911,85 грн., тоді як загальна сума зобов’язання за
цим повідомленням разом зі штрафною санкцією складає 13505,02
грн. (а.с.11).
Судами не було надано оцінки доводам позивача про те, що його
працівники за власним бажанням знаходилися у відпустках без
збереження заробітної плати, тому оплата праці в даному випадку
не передбачена ні КЗпП, ні Законом України “Про оплату праці”
( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
з витребуванням, при цьому, необхідних для
підтвердження цих доводів документів, (заяв, наказів,
колективного договору та інше).
Викладене свідчить про неповне з’ясування судами фактичних
обставин справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, а отже порушені вимоги ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи у їх
сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки згідно зі ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не наділена
повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні
зважаючи на вищевикладене встановлені неповно, справа підлягає
передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, під час
кого господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законодавством засоби для
всебічного, повного, об’єктивного встановлення фактичних
обставин справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ЗАТ “Вознесенський консервний завод” у
справі № 6/284 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Миколаївської області від
10.11.2003 та постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 24.12.2003 зі справи № 6/284 – скасувати.
3. Справу № 6/284 передати на новий розгляд до господарського
суду Миколаївської області.