ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.03.2004 Справа N 4/351ПН
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна – головуючого,
Є. Чернова,
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача
- відповідача О. Головченко
розглянув АКБ “Національний кредит”
касаційну скаргу
на рішення господарського суду Луганської області
у справі № 4/351 ПН
за позовом ДПІ у Попаснянському районі
до АКБ “Національний кредит” в особі філії АКБ
“Національний кредит” м. Попасна, третя
особа, яка не заявляє самостійних вимог на
предмет спору ТОВ “Лисичанська МТС”
про спонукання виконати певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Луганської області від 13.01.2004
(суддя О.Рябцева) позовні вимоги задоволені, визнані
неправомірними дії АКБ “Національний кредит” в особі філії у
м. Попасна щодо повернення без виконання платіжних вимог ДПІ у
Попаснянському районі про стягнення податкового боргу в сумі
4000 грн.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що згідно п. 7.2.1
п. 7.2 ст. 7 Закону України № 2181 джерелами погашення
податкового боргу платника податків за рішенням органу
стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи
платників податків, порядок направлення платіжних вимог
передбачено п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону України № 2181.
АКБ “Національний кредит” просить рішення суду скасувати, позов
залишити без розгляду, так як п. 10.1.1 ст. 10, п. 7.2.1 Закону
України № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
не передбачають виконання виконавчого
документу безпосередньо органом який його видав, згідно п. 3.1.1
цього закону активи платника податків можуть бути примусово
стягнені в рахунок погашення податкового боргу виключно за
рішенням суду, єдиним органом, який має право виконувати
виконавчі документи є Державна виконавча служба (преамбула
Закону України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
№ 606-ХІV).
Позивачем змінювався предмет позову.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та зазначає наступне.
Між банком та клієнтом укладено договір банківського рахунку та
передбачено умови договору, зокрема підстави для списання
грошових коштів, які кореспондуються із ст. 1071 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Зазначена норма ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає, що банк може
списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його
розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку
клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також
у випадках встановлених між банком і клієнтом.
Зазначені відносини між банком та клієнтом носять
цивільно-правовий характер, та є за своєю суттю приватними
відносинами.
Відносини між банком та ДПІ є публічними, оскільки базуються на
власній підпорядкованості та власних повноваженнях ДПІ.
З огляду на це при новому розгляді справи слід з’ясувати
пріоритети між приватним та публічним правом у випадку їх
суперечливості, можливість не застосування п. 7.2 ст. 7 Закону
України № 2181, як такого, що суперечить та перекреслює норми
договору та главу 72 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
“Банківський
рахунок”.
При новому розгляді справи доцільно врахувати спеціальну норму,
зокрема преамбулу Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
щодо порядку виконання рішення судів та інших органів
(посадових осіб), інші нормативно-правові акти Національного
банку України, які є обов’язковими для банків, органів державної
влади, в тому числі для ДПІ.
Касаційна інстанція констатує, що в рішенні суду зазначено, що
заявою від 13.01.2004 позивач відмовився від позовних вимог про
зобов’язання відповідача прийняти до виконання платіжні вимоги,
що не відповідає змісту вимог позивача.
Крім того, в рішенні суду зазначено, що позивач заявою від
17.12.2003 № 6566/10 уточнив позовні вимоги і просив зобов’язати
відповідача виконувати вимоги Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників перед бюджетами і державними
цільовими фондами”, приймати до виконання платіжні вимоги
податкової інспекції на стягнення коштів, які надсилаються банку
на підставі рішення органу стягнення, яким є позивач. Доказів
направлення даної заяви іншим учасникам судового процесу не
надано.
Тобто, таку заяву не отримав відповідач – АКБ “Національний
кредит” та ТОВ “Лисичанська МТС”.
В справі відсутні також докази про надіслання позивачем третім
особам заяв про зміну позовних вимог та відмові від позовних
вимог в частині прийняття до виконання платіжних вимог.
Відсутній доказ надіслання відповідачеві заяви позивача про
відмову від позовних вимог в частині прийняття до виконання
платіжних вимог.
Вищезазначене є порушенням вимог ст. 56 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та має бути з’ясовано при новому розгляді справи з урахуванням
порядку збирання та дослідження доказів судом першої інстанції.
Касаційна інстанція також звертає увагу, що у резолютивній
частині рішення не зазначено у який строк та спосіб та які дії
має здійснити банк на виконання рішення суду, не встановлено сам
факт наявності податкового боргу.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу АКБ “Національний кредит” задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 13.01.2004
скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Луганської області у іншому складі суддів.