560/2146/19 Про скасування наказу прокурора про звільнення особи з органів прокуратури, та зобов`язання поновити особу на посаді - 11.02.2021 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Михайлова О.О. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Гонтарука В.М., суддів Білої Л.М., Курка О.П.

І. Суть спору

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Хмельницької області, в якому з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Хмельницької області Синишина Олега Романовича №142к від 28.02.2019;

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Хмельницької області Синишина Олега Романовича №538к від 24.06.2019;

- поновити його на посаді старшого слідчого відділу прокуратури Хмельницької області з 28.02.2019 або надати іншу рівнозначну посаду;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.03.2019 по день ухвалення судового рішення у справі.

2. На обґрунтування позову зазначає про протиправність його звільнення, оскільки звільнення відбулося на підставі заяви, яка не відображає дійсного наміру звільнитися за власним бажанням.

ІІ. Встановлені судами обставини справи

3. 27.02.2019 ОСОБА_1 на ім`я прокурора Хмельницької області Синишина О.Р. було подану заяву про звільнення його з 28 лютого 2019 року з посади старшого слідчого відділу прокуратури області та органів прокуратури Хмельницької області за власним бажанням (п.7 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру").

4. 28.02.2019 наказом №142к прокурора Хмельницької області звільнено радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділу прокуратури Хмельницької області та органів прокуратури Хмельницької області за власним бажанням (п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру"). Підстава: заява ОСОБА_1 .

5. Згідно з актом від 28.02.2019 відповідачем зафіксовано, що 28.02.2019 позивач повідомлений про звільнення начальником відділу роботи з кадрами Сідельниковим Р.В. в телефонному режимі. При цьому ОСОБА_1 зобов`язався до кінця робочого дня 28.02.2019 з`явитися у відділ роботи з кадрами для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Проте ОСОБА_1 28.02.2019 у відділ роботи з кадрами так і не з`явився, а по телефону повідомив, що перебуває на лікарняному. Документів про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 в прокуратуру області не надав.

6. Неодноразово, листами начальника відділу роботи з кадрами прокуратури області 10-60 вих-19 від 01.03.2019, 11-80 вих-19 від 12.03.2019, 11-107 вих-19 від 02.04.2019, 11-125 вих-19 від 09.04.2019 позивач повідомлявся про необхідність одержання трудової книжки у зв`язку зі звільненням.

7. З наказом №142к від 28.02.2019 позивач ознайомився 10.06.2019, про що свідчить відповідна відмітка про дату ознайомлення в даному наказі.

8. 11.06.2019 позивачем було подано заяву від 10.06.2019 на ім`я прокурора Хмельницької області Синишина О.Р., в якій він просив не розглядати його заяву від 27.02.2019 про звільнення його за власним бажанням, оскільки на час написання заяви перебував на стаціонарному лікуванні, а також розглянути питання про скасування наказу №142к від 28.02.2019 про його звільнення.

9. Наказом прокурора Хмельницької області від 24.06.2019 №538К "Про зміну наказу про звільнення" змінено наказ прокурора Хмельницької області від 28.02.2019 №142к: вважати датою звільнення радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділу прокуратури Хмельницької області та органів прокуратури Хмельницької області за власним бажанням 7 березня 2019 року. Підстава: заява ОСОБА_1, листки непрацездатності.

10. У вказаному наказі зазначено про звернення 11.06.2019 ОСОБА_1 із заявою про врахування поданих ним листків непрацездатності. Відповідно до листків непрацездатності №209947 та №623668 ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 27.02.2019 по 07.03.2019 та мав приступити до роботи з 08.03.2019, що стало підставою для зміни дати звільнення.

11. Листом прокурора Хмельницької області №11-2004-19 від 25.06.2019 позивача повідомлено, що подана заява про звільнення за власним бажанням 27.02.2019 розглянута. Наказом прокурора області №142к від 28.02.2019 його звільнено з посади старшого слідчого відділу прокуратури області та органів прокуратури Хмельницької області за власним бажанням. Підстав для скасування зазначеного наказу не вбачається. Відповідно до листків непрацездатності №209947 та №623668 він перебував на лікарняному з 27.02.2019 по 07.03.2019 та мав приступити до роботи з 08.03.2019. Наказом прокурора області змінено дату звільнення з 28.02.2019 на 07.03.2019.

12. Уважаючи своє звільнення неправомірним позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

13. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

14. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про дотримання відповідачем вимог Закону України "Про прокуратуру" та КЗпП (322-08) України при звільнення позивача.

Посилаючись на п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) зазначив, що відповідно до пояснень наданих позивачем в судовому засіданні, останній з власної ініціативи подав 27.02.2019 заяву про звільнення, жодного тиску зі сторони відповідача до нього не застосовано.

Щодо доводів позивача, що написана ним заява про звільнення 27.02.2019 не відображає дійсного наміру звільнитися за власним бажанням та внаслідок хвороби позивач не усвідомлював значення своїх дій, суд зазначив, що з моменту написання позивачем заяви про звільнення та заяви у якій позивач просив не розглядати заяву про звільнення, пройшло більше трьох місяців, про що позивач не міг не знати. Однак до відповідача не з`являвся, з наказами не знайомився.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги і аргументи сторін

15. Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

16. На обґрунтування касаційної скарги позивач з посиланням на позицію Верховного Суду щодо порядку застосування норм загального та спеціального законодавства, зазначає про необхідність застосування до спірних відносин приписів Кодексу законів про працю України (322-08) , які стосуються звільнення працівника за власним бажанням, оскільки Законом України "Про прокуратуру" питання про звільнення прокурорів за власним бажанням не врегулювано.

V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

17. За правилами частини третьої статті 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

19. Фактично єдиним доводом касаційної скарги є аргумент позивача, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, тощо), що передбачено трудовим законодавством, яке підлягає, на думку позивача, застосуванню до спірних відносин.

20. Так Суд погоджується з доводом позивача, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

21. Такий висновок щодо порядку застосування норм загального і спеціального законодавства неодноразово викладався у постановах Верховного Суду.

22. Також правова позиція з цього питання висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року справа № 9901/929/18 та від 14 січня 2021 року справа № 9901/584/19, згідно з якою за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі. Тобто на прокурора як на особу публічного права із особливим статусом загальні норми трудового законодавства поширюються субсидіарно.

23. Таким чином для з`ясування необхідності застосування до спірних відносин приписів трудового законодавства вивченню підлягає питання чи врегулювані спірні відносини нормами спеціального законодавства або чи йдеться про це в спеціальному законі.

24. Так, стаття 38 Кодексу законів про працю України передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

25. Посилаючись на приписи вказаної статті Кодексу законів про працю України (322-08) , позивач зазначає про неправомірність його звільнення за поданою ним заявою, оскільки виходячи зі змісту вказаної норми, визначення дати звільнення, в поданій працівником заяві на звільнення за власним бажанням, може бути зумовлена лише вказаними у цій статті обставинами, які мають бути зазначені працівником. А тому, оскільки такі причини вказані ним не були, то відповідач не повинен був розглядати подану ним заяву.

26. Такі висновки позивача є слушними, але у разі коли застосуванню підлягають приписи статті 38 Кодексу законів про працю України.

27. Водночас, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначає Закон України "Про прокуратуру", а основні напрями організації кадрової роботи в органах прокуратури України (крім військових прокуратур) визначає Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затверджене наказом Генеральної прокуратури України N 351 від18.12.2017 (далі Положення №351).

28. Згідно з пунктом 1 розділу V Положення №351 звільнення прокурора з посади здійснюється наказом керівника органу прокуратури, визначеного частиною другою статті 51 Закону, на підставах і в порядку, передбачених цим Законом, та з дотриманням встановлених законодавством про працю гарантій.

29. Пунктом 9 розділу V Положення №351 встановлено, що у разі подання прокурором заяви про звільнення з посади за власним бажанням звільнення проводиться уповноваженим Законом керівником прокуратури з дати, зазначеної в заяві.

30. Пунктом 4 розділу XVI Положення №351 встановлено, що дія цього Положення поширюється на слідчих органів прокуратури.

31. Статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" визначені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

32. Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

33. Порядок звільнення прокурора за власним бажанням встановлений приписами статті 58 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до частин першої, другою якої прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.

Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.

34. Таким чином, приписами Закону України "Про прокуратуру" врегульовано питання звільнення прокурора з посади за власним бажанням, та надано прокурору право на подання заяви про звільнення за власним бажанням незалежно від мотивів.

35. Тому доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних відносин приписів трудового законодавства, з огляду на відсутність спеціальних норм, є безпідставними та відхиляються Судом, оскільки спірні відносини врегульовані спеціальним законодавством і останнє на відміну від КЗпП України (322-08) не містить умов щодо подання заяви про звільнення за власним бажанням з визначено працівником дати.

36. Подання заяви про звільнення з власної ініціативи та відсутність жодного тиску зі сторони відповідача встановлено в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій та заявником касаційної скарги не заперечується.

37. За таких обставин Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

38. Доводи та обґрунтування щодо стягнення середнього заробітку Судом не розглядаються з огляду на згоду з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову.

39. Стосовно викладених в касаційній скарзі заперечень щодо допущених судом першої інстанції при винесенні ухвали про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи, які виразилися у винесенні останньої в усній формі, в підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, Суд зазначає що згідно з приписами статтей 102, 103 та 243 КАС України, в письмовій формі окремим документом викладається ухвала про призначення експертизи. Тому з огляду на відмову судом першої інстанції у призначенні експертизи, винесення усної ухвали з цього питання, із занесенням її до протоколу судового засідання, не є порушенням процесуальних норм.

40. Інших доводів в обґрунтування неправомірності прийняття відповідачем оскаржуваних наказів та щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права касаційна скарга не містить.

41. На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

42. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. За огляду на наведене, Суд, на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та наявних у ній доказів, дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам процесуального закону, є законним та обґрунтованими, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.