ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.03.2004 Справа N 1/152-11/112
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Регіонального відділення ФДМУ у
судовому засіданні касаційну Львівській області
скаргу
на постанову від 08-15.07.03
Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 1/152-11/112
за позовом Регіонального відділення ФДМУ у
Львівській області
до 1)ЗАТ “БФ”
2)Львівського обласного державного
комунального бюро технічної
інвентаризації та експертної
оцінки
про визнання права власності на нерухоме майно за державою
B С Т А Н О В И В:
Рішенням від 19.03-04.04.2002 господарського суду Львівської
області в позові до Львівської бавовнянопрядильної фабрики
відмовлено з посиланням на вибуття спірного гуртожитку з
державної власності та перехід у власність відповідача в складі
цілісного майнового комплексу Львівської бавовнянопрядильної
фабрики та без сплати ціни гуртожитку в порядку його пільгової
приватизації, передбаченому ч. 2 ст. 24 Закону України “Про
приватизацію майна державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції
від 04.03.1992. В частині позовних вимог до другого відповідача
провадження у справі припинено.
Постановою від 08-15.07.2003 Львівського апеляційного
господарського суду рішення змінено, в позові РВ ФДМУ по
Львівській області до обох відповідачів відмовлено з мотивів
входження об’єкта нерухомого майна (спірного гуртожитку) до
цілісного майнового комплексу, викупленого відповідачем за
договором купівлі-продажу № 59 від 06.05.1994.
РВ ФДМУ по Львівській області у поданій касаційній скарзі
просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення
про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що судами
неправильно застосовано норму ст. 24 Закону України “Про
приватизацію майна державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
, яка в
жодній редакції не передбачала безоплатної передачі майна у
власність. Окрім того скаржник вказує на те, що чинним
законодавством про приватизацію не передбачено такий спосіб
приватизації як безоплатна передача, так як це суперечить,
власне, оплатним засадам приватизації державного майна, які
визначені імперативними вимогами ст.ст. 1, 2, 15 Закону України
“Про приватизацію державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судами
першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх
у засіданні представників сторін, дійшов висновку, що касаційна
скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення та
постанова – скасуванню з ухваленням нового рішення про передачу
справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних
підстав.
На спірні правовідносини, пов’язані з безоплатною передачею в
липні 1997 року на баланс першому відповідачу об’єкту соціально-
побутового призначення (гуртожитку) внаслідок викупу орендним
підприємством “Львівська БФ” цілісного майнового комплексу цієї
фабрики за договором купівлі-продажу від 06.05.94 № 59,
поширюється дія ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна
державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції від 04.03.92 та ч.
2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”
( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції від 19.02.97.
Висновки апеляційного господарського суду про входження спірного
об’єкту нерухомості (гуртожитку) до складу цілісного майнового
комплексу, викупленого першим відповідачем за договором купівлі-
продажу від 06.05.94 № 59 по суті грунтуються лише на даних акта
прийому-передачі державної частки ЦМК орендного підприємства
“Львівська БФ” від 21.07.97, згідно якого покупцю було передано
державну частку цілісного майнового комплексу на загальну суму
23276,45 грн., в т.ч. вартість майна, щодо якого встановлено
пільги (4,99 грн.) - спірний гуртожиток та дитсадок (а.с.24,
25).
Однак, судом першої інстанції встановлено, що на виконання
положень ч. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна
державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції від 04.03.92 при
укладенні договору купівлі-продажу № 59 від 06.05.94 ціна
продажу об’єкта приватизації (державної частки ЦМК підприємства)
була зменшена продавцем на 499 тис.крб., що становило початкову
ціну безоплатно переданих покупцеві об’єктів соціально-
побутового призначення – спірного гуртожитку і дитячого садка. В
зв’язку з цим суперечливими визнаються висновки судів попередніх
інстанцій про безоплатний перехід спірного об’єкту нерухомості у
власність першого відповідача без сплати його ціни в порядку
пільгової приватизації та придбання цього об’єкту в складі
цілісного майнового комплексу згідно договору купівлі-продажу
від 06.05.94 № 59.
Водночас відхиляються посилання суду першої інстанції на ч. 2
ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних
підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції від 04.03.92 як на підставу
безоплатного набуття відповідачем у власність спірного
гуртожитку, оскільки зазначена стаття не містить вказівок на
безоплатну передачу об’єктів соціально-побутового призначення
саме у власність орендних підприємств. Зміст зазначеної норми
свідчить про можливість передавати безоплатно об’єкти
соцкультпобуту на баланс орендних підприємств у зв’язку з
неможливістю їх утримання за рахунок коштів місцевого бюджету.
При цьому колегія враховує, що така передача, яка була здійснена
в липні 1997 року, може мати місце лише за умови цільового
використання спірного гуртожитку та його належного утримання і
без права продажу (ч. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію
державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції від 19.02.97), що в
свою чергу додатково вказує на недопустимість безоплатної
передачі об’єктів соціально-побутового призначення у власність
господарюючих суб’єктів, оскільки згідно зі ст. 225 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній до 01.01.2004) право продажу
майна належить лише власнику.
Касаційна інстанція також погоджується з твердженнями скаржника
про те, що чинне законодавство про приватизацію не передбачає
такий спосіб приватизації як безоплатна передача певного
державного майна, так як це суперечить оплатним засадам
приватизації, які встановлено імперативними вимогами ст.ст. 1,
2, 15 Закону України “Про приватизацію державного майна"
( 2163-12 ) (2163-12)
.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти,
встановлені рішенням господарського суду при розгляді однієї
справи, не підлягають доведенню при вирішенні іншого
господарського спору, в якому беруть участь ті ж самі сторони.
Однак, судом першої та апеляційної інстанцій не враховано, що
постановою арбітражного суду Львівської області від 27.06.2001 у
справў № 1/823-20/410 між тими ж сторонами (а.с. 45, 46)
встановлено фактичні обставини безоплатної передачі на баланс
ЗАТ “БФ” гуртожитку по вул.П. Тичини,17 в м. Львові, що не є
відчуженням державного майна і свідчить про його перебування не
в колективній власності ЗАТ “БФ”, а в державній власності.
Стаття 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не містить вказівок на
існування вичерпного кола певних судових рішень (про задоволення
позову повністю чи частково, про відмову в позові повністю чи
частково тощо), які можуть бути підставою для встановлення
юридичних фактів, що не підлягатимуть доведенню при вирішенні в
подальшому інших господарських спорів за участю тих же сторін. В
зв’язку з цим помилковим визнається відхилення судом при
прийнятті первісного рішення фактичних обставин безоплатної
передачі спірного гуртожитку на баланс та перебування його у
державній власності, встановлених постановою від 27.06.2001
арбітражного суду Львівської області у справі № 1/823-20/410 між
тими ж сторонами, з одних лише мотивів припинення провадження у
даній справі зазначеною постановою. Тим більше, що стаття 80 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою врегульовано підстави для припинення
провадження у справі, включена до розділу ХІ ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
(Вирішення господарських спорів у першій інстанції).
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судом першої та апеляційної
інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог
ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст.
111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне
встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість
надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в
зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для
достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне
значення для правильного вирішення спору та їх подальшого
врахування в сукупності з фактичними обставинами, встановленими
судом першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу РВ ФДМ України по Львівській області
задовольнити частково.
Рішення від 19.03-04.04.2002 господарського суду Львівської
області та постанову від 08-15.07.2003 Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 1/152-11/112 скасувати з
передачею справи на новий розгляд до господарського суду
Львівської області.