ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                            ПОСТАНОВА

                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18.03.2004                                    Справа N 28/506

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів

за участю представників сторін:

від позивача                не з'явилися, про час і місце

                            судового засідання повідомлені

                            належно.

від відповідача             не з'явилися, про час і місце

                            судового засідання повідомлені

                            належно.

розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у судовому

засіданні Печерському районі м. Києва касаційну скаргу

на постанову     від    19.11.2003р.    Київського    апеляційного

господарського суду

у справі № 28 господарського суду м. Києва

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності К-а Є.О

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення ДПІ У  Печерському

районі м. Києва від 28.05.2003р. № 0023871750/0

                            ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся  з  позовом до господарського суду м.  Києва про

визнання недійсним  податкового  повідомлення  ДПІ  у  Печерському

районі м.  Києва від 28.05.2003р.  № 0023871750/0,  яким визначено

суму податкового зобов'язання з податку на землю у сумі 5466грн. -

основного платежу.

Земельний податок   був  донарахований  пропорційно  до  належного

позивачу  на   праві   власності   нежитлового   приміщення,   яке

знаходиться за адресою м. Київ.

Господарський суд  м.  Києва  рішенням  від  14.10.2003р.  позовні

вимоги задовольнив в повному обсязі,  визнав  недійсним  податкове

повідомлення  ДПІ  у Печерському районі м.  Києва від 28.05.2003р.

№ 0023871750/0.

Ухвалюючи судове рішення, господарським судом було встановлено, що

у  періоді,  за який визначено податкове зобов'язання з податку на

землю,  позивач здійснював підприємницьку діяльність по здаванню в

оренду  належного  йому нежитлового приміщення,  а тому,  за таких

обставин суд дійшов  висновку  про  відсутність  з  боку  позивача

порушень  приписів  Указу Президента України "Про спрощену систему

оподаткування,   обліку    та    звітності    суб'єктами    малого

підприємництва" 

 (із змінами та доповненнями), Постанови

Кабінету  Міністрів  України  "Про  роз'яснення  Указу  Президента

України  від 03.07.1998р.  № 727/98" 

 (із змінами та

доповненнями),  а  також  Закону  України  "Про  плату  за  землю"

.

За апеляційною скаргою ДПІ у Печерському районі м. Києва Київський

апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку

рішення від 14.10.2003р.  господарського суду м. Києва, постановою

від 19.11.2003р. залишив його без зміни з тих же підстав.

ДПІ у Печерському районі м.  Києва,  не погоджуючись з рішенням та

постановою у справі,  подала до Вищого господарського суду України

касаційну  скаргу,  в  якій  просить  судові  рішення   у   справі

скасувати, в позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами

про   неправильне   застосування   господарськими   судами    норм

матеріального права.

У касаційній  скарзі  ДПІ у Печерському районі м.  Києва вказує на

те, що відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України

"Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.1998р.  № 727"

,  суб'єкт  малого  підприємництва,  який  згідно  з

частиною 1 статті 6 Указу Президента України "Про спрощену систему

оподаткування,    обліку    та    звітності    суб'єктів    малого

підприємництва"  

  не  є  платником плати (податку) на

землю, звільняється від плати (податку ) на землю лише за земельні

ділянки,  які використовуються ним для провадження підприємницької

діяльності.

Проте, на думку заявника,  в даному випадку  позивач  використовує

приміщення   для  провадження  підприємницької  діяльності,  а  не

земельну ділянку, як це вимагає вказана Постанова.

Позивачем відзиву на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь  судді  -  доповідача  та  перевіривши  наявні

матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин

справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у справі,

колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню

з таких підстав.

Відповідно до вимог  статті  111-7  Господарського  Господарського

процесуального  кодексу  України  

 касаційна інстанція

виходить з обставин,  встановлених у даній справі судом першої  та

апеляційної інстанції.

Відповідно до  пункту  6  Указу  Президента  України "Про спрощену

систему  оподатковування,  обліку  і  звітності  суб'єктів  малого

підприємництва"  

 суб'єкт малого підприємництва,  який

сплачує єдиний податок,  не є платником ряду  податків  та  зборів

(обов'язкових платежів), у тому числі податку на землю.

У  пункті 6  Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000р.

№ 507 "Про  роз'яснення  Указу Президента України від 03.07.1998р.

№ 727"  

 (із змінами та доповненнями) визначено,  що

суб'єкт  малого  підприємництва,  який  згідно  з  абзацом  п'ятим

частини  першої  статті 6 не є платником плати (податку) на землю,

звільняється  від  плати  (податку)  на  землю  лише  за  земельні

ділянки,  які використовуються ним для провадження підприємницької

діяльності.

Відповідно  до  статті   1  Закону  України  "Про  підприємництво"

 від 07.02.91р. № 698-ХІІ підприємницька діяльність - це

безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність

по виробництву продукції,  виконанню робіт, наданню послуг з метою

отримання  прибутку,  яка  здійснюється  фізичними  та  юридичними

особами,   зареєстрованими   в   якості  суб'єкта  підприємницької

діяльності

Згідно   зі   статтею   3   Закону   України  "Про підприємництво"

, підприємці мають право без обмежень приймати рішення і

здійснювати  самостійно  будь-яку  діяльність,  що  не  суперечить

чинному законодавству.

Як вбачається  з  матеріалів справи та встановлено судом першої та

апеляційної інстанції при розгляді справи,  податкове зобов'язання

з  податку на землю визначено пропорційно до належного позивачу на

праві  власності  (договір  купівлі  -  продажу  від  24.07.1999р)

нежитлового приміщення, розташованого за адресою м. Київ.

Позивач з   початку   2003року   перейшов   на   спрощену  систему

оподаткування за видами діяльності:  здавання нежитлового майна  в

оренду;  інформаційно - консультаційні,  рекламні послуги,  про що

свідчить  надане  до  матеріалів справи свідоцтво від 04.01.2003р.

№ 418535.

Оскільки операції  з  оренди є за своєю суттю операціями з надання

послуг,  а орендна плата включає  в  себе  не  тільки  компенсацію

витрат,  але й відповідний прибуток орендодавця, операції з оренди

підпадають під  визначення  підприємницької  діяльності,  а  отже,

платник  єдиного  податку - орендодавець - має право на відповідну

пільгу.

Аналіз наведених  правових  норм   спростовує   доводи   заявника,

викладені у касаційній скарзі щодо відсутності у позивача права на

звільнення його від плати (податку) за землю.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої та

апеляційної  інстанції обґрунтовано були задоволені позовні вимоги

на  підставі  приписів  Указу  Президента  України  "Про  спрощену

систему  оподатковування,  обліку  і  звітності  суб'єктів  малого

підприємництва" 

.

Керуючись статтями 111-7,  пунктом 1 статті 111-9,  статтею 111-11

Господарського  процесуального кодексу України 

,  Вищий

господарський суд України

                           ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м.  Києва  14.10.2003р.  та  постанову

Київського  апеляційного  господарського  суду від 19.11.2003р.  у

справі № 28 господарського суду м.  Києва - залишити без  змін,  а

касаційну   скаргу  ДПІ  у  Печерському  районі  м.  Києва  -  без

задоволення.