ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.03.2004 Справа N 28/114
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Будьоновському районі м. Донецька
касаційну скаргу
на постанову від 05.11.2003 року Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 28
господарського суду Донецької області
за позовом Державної податкової інспекції у
Будьоновському районі м. Донецька
до - Відкритого акціонерного товариства
"ДВО", м. Донецьк;
- Приватного підприємства "А",
м. Донецьк
про визнання угоди недійсною та стягнення в
доход держави 128649,96 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача-1: присутній
від відповідача-2: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.06.2003
року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 05.11.2003 року, у справі № 28 у позові
відмовлене.
Позивач ДПІ у Будьоновському районі м. Харкова звернувся з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій
просить постановлені по справі судові акти скасувати повністю та
прийняти нове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального
та процесуального права, а саме ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.
ст. 35, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, норм Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 повністю заперечує
викладені в ній доводи.
Позивач та відповідач-2 не скористались процесуальним правом на
участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника
відповідача-1, перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню враховуючи наступне.
Рішення та постанова суду мотивовані тим, що посилання позивача на
встановлений місцевим судом факт реєстрації відповідача-2 "на
підставну особу" є безпідставним, оскільки законодавством, в тому
числі і ст. 49 ЦК України, термін "підставна особа" та правові
наслідки його застосування не визначені, не визначені тлумачення і
підстави його застосування і рішенням місцевого суду. Крім того, з
рішення місцевого суду Ленінського району м. Донецька від
29.08.2002 року випливає, що ПП "А" було зареєстроване саме
Бокарьовим О.В., а не підставною особою. Також суди відзначають,
що завідомість, відповідно до ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
полягає у наявності та прагненні досягнення сторонами відповідної
протиправної мети не в момент виконання дії а до неї. Позивачем не
визначено та документально не підтверджено те, що до укладення
спірного договору сторони чи одна із сторін мали на увазі мету,
суперечну інтересам держави і суспільства та прагнули її
досягнення. Дії сторін по спірній угоді здійснені з дотриманням
порядку здійснення господарських відносин. Із змісту угоди не
випливає мета на ухилення від сплати податків та намір сторін
діяти відповідним чином. В угоді відсутні будь-які умови, в тому
числі і умови, обов'язки чи відповідальність сторін щодо сплати
податків, у зв'язку з чим порушення, які не стосуються змісту
угоди не можуть бути підставами для визнання її недійсною. Лише
факт передачі товару та надання ПП "А" податкової накладної не
доводить його обов'язок сплатити до бюджету саме суму податку на
додану вартість, відображену у податковій накладній, оскільки суми
податку, що підлягають сплаті до бюджету визначаються відповідно
до пп. 7.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Теж саме стосується і податку на прибуток. Мету та
умисел на приховування об'єкту оподаткування при укладенні спірної
угоди могли мати лише фізичні особи, наділені відповідними
повноваженнями.
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
Підставами позову є укладення угоди з метою заздалегідь суперечною
інтересам держави та суспільства.
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку спірній
угоді, встановивши юридичний факт укладення її з метою заздалегідь
суперечною інтересам держави та суспільства, або навпаки. Отже,
встановивши , що позивачем не доведено, що оспорювана угода
укладена з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та
суспільства, суди фактично самій угоді, а не правовій позиції
позивача, остаточної оцінки не дали.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про відсутність в
господарській справі певних доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за наявності мети не
сплачувати податки з отриманих за реалізовані іншим суб'єктам
товари сум, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов'язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
Законом.
Крім того колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 6
Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року
(з наступними змінами) "Про судову практику в справах про визнання
угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, угода, яка укладена з метою, що
суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною
і до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Однак господарські суди не встановили достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи невіднесення оспорюваної угоди
до таких, що спрямовані саме на ухилення від оподаткування.
В касаційній скарзі позивач зазначає, що посилання в постанові
апеляційного суду на ту обставину, що факт передачі товару та
надання ПП "А" податкової накладної не доводить його обов'язок
сплатити до бюджету саме суму податку, відображену у податковій
накладній безпідставне, оскільки, згідно з Законом України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яким визначено ставки
та механізм справляння податку на додану вартість, обов'язок щодо
визначення об'єкта оподаткування, нарахування податку та його
утримання у покупця товарів або послуг, правильність обчислення
податку покладено на платника податку - продавця товару. Обов'язок
сплатити нарахований продавцем ПДВ у складі ціни товару або послуг
та отримати належним чином оформлену податкову накладну у
підтвердження сплати податку, законом покладений на платника
податку - покупця.
Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували
питання чи проводились документальні перевірки правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на
додану вартість відповідачем-2, щодо проведення документальних
перевірок за спірними угодами з відповідачем-2 відповідача-1,
застосування до останнього санкцій за порушення податкового
законодавства, та фактичних і правових наслідків вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
Крім того при розгляді справи належним чином не перевірено, яку
господарську діяльність здійснював відповідач-1, яким чином були
використані товари, отримані за спірними угодами, та чи сплачував
відповідач-1 податки від здійснення господарської діяльності.
Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо
наявності умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не
витребувано доказів, які б свідчили про порушення кримінальних
справ за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин,
викладених в позовній заяві.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну Державної податкової інспекції у Будьоновському районі
м. Донецька від 25.11.2003 року № 6118/10/10-013 на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 05.11.2003 року у
справі № 28 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Донецької області від 02.06.2003 року
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.11.2003 року у справі № 28- скасувати.
Справу № 28 направити до Господарського суду Донецької області на
новий розгляд.