ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.03.2004 Справа N 27/138-03-2784
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну ЗАТ “ВК”
скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 11.11.2003
року
у справі за позовом ЗАТ “ВК”
до ЗАТ “Ф”
про стягнення 125 188,32 грн.
В С Т А Н О В И В:
у квітні 2003 року, ЗАТ “ВК” звернулось до суду з позовом про
стягнення з ЗАТ “Ф” 125 188,32 грн. заборгованості, яка виникла
із – за невиконання відповідачем своїх зобов‘язань щодо оплати
наданих йому послуг з водопостачання та водовідведення згідно
договору від 22.01.1998 року, № 510/1.
Заявою від 19.08.2003 року позивач доповнив позовні вимоги і
додатково просив стягнути з відповідача 14 605,55 грн. на
відшкодування витрат від знецінення коштів та 9 150,75 грн.
пені.
Рішенням господарського суду Одеської області від 19.08.2003
року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 11.11.2002 року у задоволенні позову
відмовлено.
В касаційній скарзі позивач посилається на неправильне
застосування судами норм матеріального права і просить
постановлені по справі рішення скасувати та постановити нове
рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги, судова колегія вважає, що рішення місцевого та постанова
апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа
направленню на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.
Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий
господарський суд зіслався на відсутність доказів надання послуг
відповідачу, їх обсяг та вартість, а крім того спірна сума не
була заявлена у провадженні у справі про банкрутство
відповідача.
Проте повністю погодитись з наведеними судами мотивами відмови у
позові не можна, так як висновки суду зроблені без повного та
всебічного з‘ясування обставин справи та на помилковому
тлумаченні норм права.
Визнаючи суму боргу погашеною суди першої та другої інстанцій
послались на п. 1 ст. 14 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Проте зробивши цей висновок суди не врахували, що провадження у
справі про банкрутство боржника припинено у зв‘язку з
затвердженням арбітражним судом Одеської області мирової угоди
між боржником та його кредиторами і вимоги, заявлені після
закінчення строку, встановленого для їх подання, не
розглядаються і вважаються погашеними лише у процесі завершення
ліквідаційної процедури боржника, що передбачено п. 5 ст. 31
зазначеного вище Закону, а тому висновки суду про погашення
спірних боргових зобов‘язань не можна визнати такими, що
ґрунтуються на чинних правових нормах.
Належним чином не перевірені судом і доводи позивача про обсяги
наданих послуг та розмір боргових зобов‘язань відповідача.
Як зазначав позивач, відносини сторін по водозабезпеченню і
водовідведенню врегульовані договором від 22.01.1998 року, а
також Правилами користування системами комунального
водоспоживання та водовідведення у містах і селищах України,
затвердженими наказом Держжитлокомунхозом України від 01.07.1994
року, зареєстрованим Міністерством юстиції України від
22.07.1994 року.
За умовами договору позивач зобов‘язався здійснювати
водопостачання та водовідведення, а відповідач щомісячно
надавати відомості про обсяги споживання води та здійснювати її
оплату до 10 числа, наступного за звітним, склавши не пізніше 15
числа акт звірення розрахунків.
Поряд з цим сторони передбачили, що у разі неподання
відповідачем звітності (п. 4.2) розрахунки за водокористування
здійснюються виходячи з пропускних можливостей вхідної труби.
Враховуючи ці умови договору суд зобов‘язаний був визначати
обсяги водопостачання, а також водовідведення відповідно до
встановленого Правилами порядку розрахунків і зробити висновок
щодо наявності чи відсутності у відповідача зобов‘язань по
оплаті вартості наданих послуг.
Проте висновків щодо цього рішення та постанова не містять,
мотивів, які б спростовували доводи позивача про обсяги
водопостачання та водовідведення не наведено, а тому
постановлені у справі судові рішення не можуть залишатись без
змін і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий
судовий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене,
повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати їм
належну правову оцінку і в залежності від встановленого
постановити законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області 19.08.2003 року,
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
11.11.2002 року скасувати, а справу направити на новий судовий
розгляд у іншому складі суддів.