ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.03.2004 Справа N 13/395
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у м. Суми
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 21.10.2003 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 13
господарського суду Сумської області
за позовом Державної податкової інспекції у м. Суми
до - ТОВ "Е", м. Суми;
- ПП "УП", м. Донецьк
про визнання угоди недійсною
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній,
від відповідача-1: присутній,
від відповідача-2: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Сумської області від 01.09.2003 року
у справі 13 позов задоволене частково; визнане недійсним з часу
укладення договір купівлі-продажу від 12.06.2002 року № 12/06,
укладений між ПП "УП" м. Донецьк та ТОВ "Е" м. Суми; стягнуте з
ТОВ "Е" на користь ДП "СІЦ" витрати на інформаційно-технічне
забезпечення 118 грн.; в доход державного бюджету України держмита
85 грн.; в іншій частині позовних вимог позов залишене без
розгляду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
21.10.2003 року, у справі № 13 рішення Господарського суду
Сумської області від 01.09.2003 року скасоване повністю та
прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову ДПІ у м. Суми
відмовлене.
Позивач ДПІ у м. Суми звернувся з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 21.10.2003 року скасувати,
рішення Господарського суду Сумської області від 01.09.2003 року
залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, а саме ст. ст. 49, 63 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 повністю заперечує
викладені в касаційній скарзі доводи.
Відповідач-2 не скористався процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача,
заперечення на касаційну скаргу представника відповідача-1,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
враховуючи наступне.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки рішенням Петровського
районного суду м. Донецька від 17.09.2002 року по справі № 2-5700
Статут та свідоцтво про державну реєстрацію відповідача-2 були
визнані недійсними, а рішенням Господарського суду Донецької
області від 18.06.2002 року по справі № 28/305 була скасована
державна реєстрація відповідача-2, то зазначені обставини свідчать
про те, що не маючи права здійснювати господарську діяльність,
останній уклав оспорювану угоду, одержав по ній кошти, що дає
підстави вважати, що він мав на меті уникнути від оподаткування.
Відповідач-2 при укладенні оспорюваних угод мав місце намір
уникнути оподаткування по проведеним господарським операціям,
оскільки на момент укладення оспорюваної угоди він вже порушував
вимоги чинного законодавства в зв'язку з тим, що це товариство
було зареєстроване на підставних осіб. Беручи до уваги наведена,
суд першої інстанції визнав угоду недійсною на підставі ст. 49 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Разом з тим, оскільки позивач не подав
належних доказів в обґрунтування наявності у відповідача-1 мети
завдати шкоди інтересам держави, суд першої інстанції дійшов
висновку про відсутність можливості застосувати наслідки,
передбачені ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в повному обсязі,
оскільки стягнути з першого відповідача на користь другого
відповідача все одержане ним по спірній угоді неможливо через те,
що це підприємство не існує, тому в цій частині позовних вимог
відповідно до п. 5 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
залишив позов
без розгляду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив,
що залишаючи без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та частково задовольняючи позовні вимоги Господарський
суд Сумської області не забезпечив дотримання вимог чинного
законодавства та ст. ст. 33, 38, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних
обставин справи відповідно до чинного законодавства та не дав
належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Також,
суд порушив п. 5 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки залишив
позов без розгляду через те, що підприємство не існує, що не
передбачено нормами ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в
порушення п. 5 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
місцевий
господарський суд не зазначив, які саме витребувані ним матеріали,
необхідні для вирішення спору, без поважних причин не подав
позивач, а тому висновок в цій частині апеляційного суду є
правомірним, в тому числі і щодо неповноти встановлення місцевим
судом обставин справи.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог
апеляційний суд зазначив, що позивач не довів чи був умисел на
досягнення суперечної інтересам держави та суспільства мети у
однієї з сторін по оскаржуваній угоді та в чому саме ця мета
суперечить інтересам держави і суспільства. Оскаржувана угода була
укладена до прийняття місцевим судом Петровського району м.
Донецька рішень про скасування державної реєстрації та про
визнання недійсними установчих документів відповідача-2 та
відсутні докази щодо набуття цими рішенням законної сили.
Позивачем не доведено того, що Г-в О.О., який здійснив реєстрацію
відповідача-2 без наміру займатися господарською діяльністю, не
підписував оскаржуваний договір, оскільки відсутня відповідна
експертиза підпису останнього.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з цивільної справи, що набрало законної
сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які
встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про відсутність в
господарській справі певних доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Також апеляційний суд дійшов висновку, що умисел та мета
відповідача-2 в розумінні ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не доведений.
Реєстрація документів без наміру здійснювати підприємницьку
діяльність може розглядатись лише як підстава для скасування
державної реєстрації або для порушення кримінальної справи.
Водночас цей факт не може бути підставою для визнання недійсними
за ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угод, укладених таким суб'єктом
підприємницької діяльності. До винесення обвинувального вироку
суду, будь-які особи не можуть вважатися винними в ухиленні від
сплати податків чи створенні фіктивних підприємств. Оскільки
позивачем не доведено, що оспорювана угода укладена з метою
заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а також
не було надано доказів відповідного умислу юридичних осіб -
відповідачів апеляційний суд дійшов висновку про відсутність
підстав, передбачених ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, для визнання
недійсною такої угоди.
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
Підставами позову є укладення угоди з метою заздалегідь суперечною
інтересам держави та суспільства.
Таким чином, вирішивши спір по суті, апеляційний суд мав дати
оцінку спірній угоді, встановивши юридичний факт укладення її з
метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, або
навпаки. Отже, встановивши , що позивачем не доведено, що
оспорювана угода укладена з метою заздалегідь суперечною інтересам
держави та суспільства, суд фактично самій угоді, а не правовій
позиції позивача, остаточної оцінки не дали.
Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР за наявності мети не сплачувати податки з
отриманих за реалізовані іншим суб'єктам товари сум, оскільки такі
дії суперечать ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою
встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в
порядку і розмірах, встановлених Законом.
Крім того колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 6
Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року
(з наступними змінами) "Про судову практику в справах про визнання
угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, угода, яка укладена з метою, що
суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною
і до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Однак господарські суди не встановили достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи невіднесення оспорюваної угоди
до таких, що спрямовані саме на ухилення від оподаткування.
В касаційній скарзі позивач посилається на те, що на фоні визнання
установчих документів відповідача-2 недійсними, посадові особи,
які підписували бухгалтерські та податкові документи, в тому числі
платіжні доручення, повинні були усвідомлювати, що виконання
спірного договору суперечить інтересам держави, і має за мету
приховування підприємствами, установами організаціями
підприємницької діяльності, від оподаткування доходів.
Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували
питання чи проводились документальні перевірки правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на
додану вартість відповідачем-2, щодо проведення документальних
перевірок за спірними угодами з відповідачем-2 відповідача-1,
застосування до останнього санкцій за порушення податкового
законодавства, та фактичних і правових наслідків вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
Крім того при розгляді справи належним чином не перевірено, яку
господарську діяльність здійснював відповідач-1, яким чином були
використані товари, отримані за спірними угодами, та чи сплачував
відповідач-1 податки від здійснення господарської діяльності.
Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо
наявності умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не
витребувано доказів, які б свідчили про порушення кримінальних
справ за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин,
викладених в позовній заяві.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну Державної податкової інспекції у м. Суми від 20.11.2003
року № 53784/9/10-001 на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 21.10.2003 року у справі № 13 задовольнити
частково.
Рішення Господарського суду Сумської області від 01.09.2003 року
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
21.10.2003 року у справі № 13- скасувати.
Справу № 13 направити до Господарського суду Сумської області на
новий розгляд.