ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.03.2004 Справа N 04/251-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Орджонікідзевському районі м. Харкова
касаційну скаргу
на постанову від 28.10.2003 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 04
господарського суду Харківської області
за позовом Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м. Харкова
до - ПП "КТ", м. Харків;
- ПП "УДТС", м. Донецьк
про визнання угоди недійсною
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача-1: присутній
від відповідача-2: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.09.2003
року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 28.10.2003 року, у справі № 04 у позові
відмовлене.
Позивач ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова звернувся з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій
просить постановлені по справі судові акти скасувати повністю та
прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись
на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме п.
1 ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, п. 1 ч. 4, ч. 4 ст.
35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 9 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відзиву на касаційну скаргу відповідачі суду не надіслали.
Позивач та відповідач-2 не скористались процесуальним правом на
участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника
відповідача-1, перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню враховуючи наступне.
Рішення та постанова суду мотивовані тим, що позивач не довів чи
був умисел на досягнення суперечної інтересам держави та
суспільства мети у однієї з сторін по оскаржуваній угоді та в чому
саме ця мета суперечить інтересам держави і суспільства.
Оскаржувана угода була укладена після проголошення місцевим судом
Куйбишевського району м. Донецька рішення про визнання недійсними
установчих документів відповідача-2 та набуття цим рішенням
законної сили. Позивачем не доведено того, що Ш-а О.В., яка є
директором та засновником відповідача-2, не укладала будь-яких
господарських угод після проголошення та набуття чинності рішенням
місцевого суду Куйбишевського району м. Донецька у зв'язку з
проведенням заходів по ліквідації підприємства. Отже, умисел та
мета відповідача-2 в розумінні ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не
доведений. Реєстрація документів на підставну особу, підроблених
або втрачених документів може розглядатись лише як підстава для
визнання установчих документів недійсними та скасування
держреєстрації або для порушення кримінальної справи. Водночас цей
факт не може бути підставою для визнання недійсними за ст. 49 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угод, укладених таким суб'єктом підприємницької
діяльності. До винесення обвинувального вироку суду, будь-які
особи не можуть вважатися винними в ухиленні від сплати податків
чи створенні фіктивних підприємств. Оскільки позивачем не
доведено, що оспорювана угода укладена з метою заздалегідь
суперечною інтересам держави та суспільства, а також не було
надано доказів відповідного умислу юридичних осіб - відповідачів
попередні судові інстанції дійшли висновку про відсутність
підстав, передбачених ст. ст. 48, 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, для
визнання такої угоди недійсною.
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
Підставами позову є укладення угоди з метою заздалегідь суперечною
інтересам держави та суспільства.
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку спірній
угоді, встановивши юридичний факт укладення її з метою заздалегідь
суперечною інтересам держави та суспільства, або навпаки. Отже,
встановивши , що позивачем не доведено, що оспорювана угода
укладена з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та
суспільства, суди фактично самій угоді, а не правовій позиції
позивача, остаточної оцінки не дали.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про відсутність в
господарській справі певних доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за наявності мети не
сплачувати податки з отриманих за реалізовані іншим суб'єктам
товари сум, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов'язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
Законом.
Крім того колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 6
Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року
(з наступними змінами) "Про судову практику в справах про визнання
угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, угода, яка укладена з метою, що
суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною
і до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Однак господарські суди не встановили достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи невіднесення оспорюваної угоди
до таких, що спрямовані саме на ухилення від оподаткування.
В касаційній скарзі позивач посилається на те, що ПП "УДТС"
отримало за реалізований товар виручку збільшену під видом податку
на 20%. Невстановлені посадові особи ПП "УДТС", використовуючи
печатку підприємства, безпідставно отримали право на нарахування
податку та складання податкових накладних. В порушення норм
матеріального права судами не було взято до уваги положення ст. 9
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
якою передбачений порядок реєстрації осіб як платників податку на
додану вартість. Відповідно до норм зазначеного Закону, податкова
накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим
документом, що є підставою для включення до податкового кредиту
суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), тобто підставою зменшувати оподаткований оборот
на суму ПДВ, яка вказується у податкових накладних.
Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували
питання чи проводились документальні перевірки правильності
обчисленні та своєчасності внесення до бюджету сум податку на
додану вартість відповідачем-2, щодо проведення документальних
перевірок за спірними угодами з відповідачем-2 відповідача-1,
застосування до останнього санкцій за порушення податкового
законодавства, та фактичних і правових наслідків вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
Крім того при розгляді справи належним чином не перевірено, яку
господарську діяльність здійснював відповідач-1, яким чином були
використані товари, отримані за спірними угодами, та чи сплачував
відповідач-1 податки від здійснення господарської діяльності.
Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо
наявності умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не
витребувано доказів, які б свідчили про порушення кримінальних
справ за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин,
викладених в позовній заяві.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському
районі м. Харкова від 26.11.2003 року № 4867/10/10-025 на
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
28.10.2003 року у справі № 04 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 28.10.2003 року у справі № 04 - скасувати.
Справу № 04 направити до Господарського суду Харківської області
на новий розгляд.