ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.03.2004 Справа N 3/87
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Добролюбової - головуючого
Т. Дроботової
Т. Гоголь
за участю представників:
позивача А.А.А. - дов. від 15.03.2004 р.
відповідача Б.Б.Б. - дов. від 16
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу H-ської міжрайонної державної податкової
інспекції
на постанову від 30.09.2003р. Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № 3/87 господарського суду Кіровоградської
області
за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу
"XXX"
до H-ської міжрайонної державної податкової
інспекції
про визнання недійсними податкового повідомлення - рішення
H-ської МДПІ від 17.05.2002 р. № 32/23-1/05440360/1830 та від
11.02.2003 р. б/н.
ВСТАНОВИВ:
СВК "XXX" до господарського суду Дніпропетровської області був
заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення H-ської МДПІ від 17.05.2002р. № 32/23-1/05440360/1830 про
визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану
вартість у сумі 144260,57 грн.
Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення -
рішення є акт від 14.05.2002р. № 186 про проведення тематичної
перевірки СВК "XXX", у якому зазначено, що останній має недоїмку з
платежу № 14010120 в сумі 116855,77 грн. та з платежу № 14010110 в
сумі 2740480 грн.
В акті перевірки зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету
Міністрів України "Про порядок акумуляції та використання коштів,
які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -
платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини" ( 271-99-п ) (271-99-п)
від
26.02.1999р. № 271 (із змінами від 11.04.2002р. ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
)
суми податку на додану вартість, які залишаються в розпорядженні
сільськогосподарських товаровиробників згідно з пунктом 11.29
статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, та які не перераховані на окремі рахунки, відкриті
згідно з вказаною Постановою ( 271-99-п ) (271-99-п)
, вважаються такими, що
використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають
стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.
Рішенням від 21.07.2003р. господарського суду Кіровоградської
області (суддя Болгар Н.В.) позовні вимоги задоволено в повному
обсязі шляхом визнання недійсними податкових повідомлень - рішень
H-ської МДПІ від 17.05.2002р. № 32/23-1/05440360/1830 та від
11.02.2003р. б/н.
Рішення суду мотивоване відсутністю документів в підтвердження
нецільового використання вказаних коштів позивачем.
За апеляційною скаргою H-ської МДПІ Дніпропетровський апеляційний
господарський суд (судді: Євстигнеєв О.С. - головуючий, Тищик
І.В., Чимбар Л.О.), переглянувши рішення господарського суду
Кіровоградської області від 21.07.2003р. в апеляційному порядку,
постановою від 30.09.2003р. залишив його без змін з тих же
підстав.
H-ська МДПІ подала до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, у
задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне
застосування судом норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі H-ська МДПІ звертає увагу суду на те, що
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. № 271
затверджений Порядок акумуляції та використання коштів, які
нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -
платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини" ( 271-99-п ) (271-99-п)
. До вказаного
Порядку ( 271-99-п ) (271-99-п)
постановою Кабінету Міністрів України від
11.04.2002р. № 488 ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
були внесені зміни, відповідно
до яких не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти
вважаються такими, що використовуються не за цільовим
призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у
безспірному порядку.
При цьому заявник зауважує, що пунктом 4 згаданого порядку
( 271-99-п ) (271-99-п)
, сільськогосподарські товаровиробники на підставі
даних бухгалтерського та податкового обліку щомісячно складають
податкові декларації з податку на додану вартість із реалізованої
продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва (крім
молока і м'яса живою вагою, реалізованих переробним
підприємствам), і в терміни, передбачені законодавством для
звітності, подають їх до органів податкової служби. Залишок
податкових зобов'язань відповідно до вказаних декларацій з податку
на додану вартість перераховується сільськогосподарськими
товаровиробниками з поточного рахунку на окремий рахунок у
терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану
вартість до бюджету, а саме в місячний термін.
Вищезазначеними нормативними актами платник податку не звільнений
від обов'язку перерахування коштів з податку на додану вартість на
окремий рахунок при закінченні строку, встановленого для такого
перерахування. Тобто, на день вступу в дію постанови Кабінету
Міністрів України від 11.04.2002р. № 488 ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
, такий
обов'язок за позивачем залишався.
Після вступу в дію Постанови Кабінету Міністрів України від
11.04.2002р. № 488 ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
СВК "XXX" не виконав свої
зобов'язання по перерахуванню залишку податкових зобов'язань
відповідно до спеціальної декларації з податку на додану вартість
з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного
виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів),
виготовлену на давальницьких умовах із власної
сільськогосподарської сировини, і тому зазначені кошти, на думку
заявника, підлягають донарахуванню як такі, що використовуються не
за цільовим призначенням, до державного бюджету у безспірному
порядку з огляду на наявність тільки одного факту несвоєчасного
перерахування.
Станом на день складання акта перевірки, СВК "XXX" прострочив
терміни перерахування податкового зобов'язання з податку на додану
вартість на окремий рахунок за попередні періоди в сумі 144260,57
грн., а тому відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, податкове
зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій
декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової
декларації.
СВК "XXX" відзиву на касаційну скаргу не надано.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у справі судами першої чи апеляційної
інстанції, а саме.
Згідно Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 2233-14 ) (2233-14)
від
18.01.2001р. № 2223-ІІІ поновлено дію пункту 11.29 статті 11
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з
дня опублікування, тобто з 10.02.2001р.
Відповідно до абзацу першого вказаного пункту до 1 січня 2004р.
зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в
частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій
з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи
продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких
умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком
операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою
вагою, що здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками
незалежно від організаційно - правової форми та форми власності, в
яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції
власного виробництва та продуктів її переробки за попередній
звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків
загальної суми валового доходу підприємництва.
Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських
товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально
- технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового
використання акумульованих коштів, вони стягуються до Державного
бюджету України в безспірному порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. № 271
затверджений Порядок акумуляції та використання коштів, які
нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -
платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини ( 271-99-п ) (271-99-п)
.
До вказаного Порядку ( 271-99-п ) (271-99-п)
Пoстановою Кабінету Міністрів
України від 11.04.2002р. № 488 ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
були внесені зміні,
відповідно до яких не перераховані на окремий рахунок зазначені
кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим
призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у
безспірному порядку.
При цьому, слід зауважити, що пунктом 4 згаданого Порядку
( 271-99-п ) (271-99-п)
сільськогосподарські товаровиробники на підставі
даних бухгалтерського та податкового обліку щомісячно складають
податкові декларації з податку на додану вартість із реалізованої
продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва (крім
молока і м'яса живою вагою, реалізованих переробним підприємством)
і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають їх
до органів державної податкової служби. Залишок податкових
зобов'язань відповідно до вказаних декларацій з податку на додану
вартість перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками
з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для
перерахування суми податку на додану вартість до бюджету.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи судові рішення у
даній справі, суди першої та апеляційної інстанції, обмежуючись
лише аналізом та оцінкою доводів позивача дійшли висновку, що
H-ською МДПІ не доведено фактів використання позивачем спірної
суми не за цільовим призначенням.
Разом з тим, поза увагою господарських судів залишились докази та
обставини, які мають важливе значення для вирішення даного
господарського суду.
Так, приймаючи рішення та постанову, суди першої та апеляційної
інстанції не прийняли до уваги, що в даному випадку підставою для
прийняття оспорюваного МДПІ рішення є порушення позивачем вимог
Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються
сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на
додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних
товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної
сільськогосподарської сировини ( 271-99-п ) (271-99-п)
, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. № 271 (із
змінами внесеними постановою КМУ від 11.04.2002 р. № 488
( 488-2002-п ) (488-2002-п)
) щодо обов'язку перерахування позивачем залишку
податкових зобов'язань з податку на додану вартість на окремий
рахунок і, що саме це порушення на підставі вказаного Порядку
( 271-99-п ) (271-99-п)
підпадає під ознаки нецільового використання коштів
позивачем.
Проте, судами першої та апеляційної інстанції вказані обставини як
підстава прийняття оспорюванного рішення належним чином досліджені
не були і правова оцінка викладеним в акті перевірки вказаним
обставинам не надавалась, у зв'язку з чим в ході судового
провадження не були встановлені або факт порушення строків
перерахування вказаних сум на окремий рахунок позивачем відповідно
до вимог вказаного Порядку ( 271-99-п ) (271-99-п)
, або відсутність такого
порушення.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю, встановленими судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на
увазі, що у відповідності зі статтею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази
підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною
докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення
навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з
огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь
якої приймається рішення, є порушення вимог статті 42
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що судом першої та
апеляційної інстанції при розгляді справи та прийняття судових
рішень не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам
у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про
не з'ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для
правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Беручи до уваги, що вказані питання не були предметом судового
розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм не
надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом
не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності та призвело до прийняття незаконних та
необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Кіровоградської області.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Кіровоградської області від
21.07.2003р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 30.09.2003 р. у справі № 3/87
господарського суду Кіровоградської області скасувати, справу
скерувати до господарського Кіровоградської області на новий
розгляд.
Касаційну скаргу H-ської МДПІ задовольнити частково.
Головуючий Т. Добролюбова
Судді Т. Дроботова
Т. Гоголь