ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
18.03.2004 Справа N 2/165
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському
районі м. Рівне
на постанову від 15.10.2003р. Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 2/165 Господарського суду Рівненської
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕТТ
Імпекс”
до Державної податкової інспекції у Рівненському
районі м. Рівне
про Визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Зустрічний позов про звернення стягнення на майно в сумі
6026грн.
За участю представників сторін:
позивача – Лясковець О.В., за довіреністю
відповідача – Слесарчук О.П. , за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Рівненської області від
19.06.2003р. у справі № 2/165 (суддя Савченко Г.І.), яке
залишено без змін постановою від 15.10.2003р. Львівського
апеляційного господарського суду (колегія суддів: Г.В.Орищин,
О.П. Дубник, О.М.Бобеляк) задоволено первісний позов ТзОВ “ЕТТ
Імпекс”, с.Городок і визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ у Рівненському районі № 0002252350/0
від 19.11.2002р. в частині зменшення валових витрат на суму 24,1
тис. грн. та зменшення податкового кредиту на суму 4821,00грн.
та нараховані суми штрафних санкцій в сумі 1305 грн.; стягнено з
відповідача судові витрати; в зустрічному позові – відмовлено.
Державна податкова інспекція у Рівненському районі м. Рівне
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову від 15.10.2003р.
Львівського апеляційного господарського суду і прийняти нове
рішення, яким в позові ТзОВ ЕТТ “Імпекс” відмовити, а зустрічний
позов ДПІ про стягнення з відповідача 6026грн. задовольнити.
11.03.2002р. в судовому засіданні касаційної інстанції
оголошувалась перерва до 18.03.2004р.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
За наслідками перевірки, проведеної податковим органом на
підприємстві позивача складено акт від 15.11.2002 р. за
№ 289/23-125, в якому зафіксовано, що товариство з обмеженою
відповідальністю “ЕТТ Імпекс” в четвертому кварталі 2000р.
реалізувало товари за цінами, нижчими ціни придбання. Зокрема, в
листопаді 2000р. реалізовувало, згідно з податковою накладною
від 01.11.2000 року № 540, глазур для морозива, какао порошок,
кокосове та пальмове масло на суму 93 369,99 грн., ціна
придбання - 114 171,23 грн. (без податку на додану вартість) та
в грудні 2000 року реалізувало, згідно з податковими накладними
від 01.12.2000 року № 241 і від 21.12.2000 року № 541 глазур для
морозива та пальмове масло на суму 13 500 грн., ціна придбання -
16 804,16 грн. (без податку на додану вартість), не провівши
уцінку проданих товарів, суму якої потрібно виключити з валових
витрат, що свідчить про порушення позивачем п. 5.9. ст. 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Крім цього, в акті зазначено, що ТзОВ “ЕТТ Імпекс” безпідставно
включило до податкового кредиту суму податку на додану вартість,
сплачену у складі видатків, які при перевірці виключено із
складу валових витрат (по товарах, що продані нижче ціни
придбання), чим порушило п. 7.4.1. ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
На думку ДПІ, платник податку - позивач по справі купував товари
(продукти харчування) та продавав їх за нижчими цінами, що
призвело до виникнення суми від'ємного значення по ПДВ за
рахунок заниження об'єкту оподаткування.
Колегія суддів зазначає, що статтею 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
на господарський суд покладено обов’язок щодо всебічного,
повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, доводи податкової інспекції в
суді першої та апеляційної інстанцій ґрунтувалися на нормах
Наказу Міністерства фінансів України від 11.06.1998 року N 124
“Про затвердження Порядку ведення обліку приросту (убутку)
балансової вартості покупних товарів (крім активів, що
підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів),
матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та
напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і
залишках готової продукції (у тому числі малоцінних предметів на
складах)” ( z0417-98 ) (z0417-98)
, який був чинний на момент виникнення
спірних правовідносин.
Зокрема, при попередньому розгляді справи податкова інспекція
зазначала, що вищевказаним Порядком врегульовано механізм
підстави та результат здійснення переоцінки та уцінки товарних
запасів і матеріальних цінностей, та посилалась на приписи ч. 3
п. 1.4. Порядку ( z0417-98 ) (z0417-98)
, яким встановлено, що у разі
переоцінки товарних запасів і матеріальних ресурсів сума
дооцінки додається, а сума уцінки вираховується із суми,
відображеної у графі “залишок на початок періоду” відповідної
відомості, складеної за додатками 1 і 2 до цього Порядку
( z0417-98 ) (z0417-98)
. Також, як зазначає ДПІ, згідно п. 2.6 Порядку
( z0417-98 ) (z0417-98)
, якщо балансова вартість товарних запасів і
матеріальних ресурсів на кінець звітного кварталу перевищує їх
балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, то
різниця вираховується із суми валових витрат платника податку в
цьому звітному кварталі.
В прийнятих по справі судових рішеннях відсутні будь-які
висновки щодо доводів, які заявлялися податковою інспекцією, та
не досліджено фактичні обставини справи, з якими пов’язується
застосування вищенаведених норм Порядку ( z0417-98 ) (z0417-98)
,
затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від
11.06.1998 року N 124, Положення про порядок уцінки і реалізації
продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку,
продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових
товарно-матеріальних цінностей, затв. Мінекономіки і Мінфіном
України № 149/300 від 15.12.1999 та зареєстровано в Мінюсті
29.12.1999, п. 5.9. ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
У зв'язку з цим, судові рішення, як такі, що постановлені з
порушенням частини 1 ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підлягають скасуванню, а справа –
передачі на новий розгляд господарському суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене, вжити всі передбачені законом засоби для
всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи,
прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському
районі м. Рівне задовольнити частково.
Постанову від 15.10.2003р. Львівського апеляційного
господарського суду та рішення Господарського суду Рівненської
області від 19.06.2003р. у справі № 2/165 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Господарського суду
Рівненської області.