ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 420/4115/20
адміністративне провадження № К/9901/30428/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №420/4115/20
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Бутенком А.В.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., Градовського Ю.М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 15 травня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність прокуратури Київської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку у сумі 21830,86 грн;
1.2. стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 21 830,86 грн;
1.3. стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач указує, що наказом прокуратури Київської області від 17 квітня 2020 року його звільнено з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 22 квітня 2020 року. Проте, при звільненні йому не виплачена вихідна допомога, яка, на переконання позивача, повинна бути сплачена при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
3.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, дійшов висновку, що позивач при звільненні з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру" не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплату вихідної допомоги.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
4. 13 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16 та від 08 жовтня 2019 року у справі № 823/263/16.
5.1. Скаржник наполягає, що приписами Закону України "Про прокуратуру" та Кодексу законів про працю України (322-08) , з урахуванням змін відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX (113-20) , передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин, пов`язаних з проходженням служби в органах прокуратури, не застосовуються норми Кодексу законів про працю України (322-08) . І такий перелік не включає виплату вихідної допомоги.
5.2. На переконання позивача, на момент звільнення він набув право на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а тому відповідач зобов`язаний був виплатити йому відповідну вихідну допомогу при звільненні. Тому, не виплативши позивачу вихідну допомогу при звільненні, відповідач не здійснив повний розрахунок, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку з 23 квітня 2020 року (дня наступного за днем звільнення) по день постановлення судом рішення у цій справі.
6. 13 листопада 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколов В.М.
7. Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 10 лютого 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).
Позиція інших учасників справи
9. 18 грудня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує і просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
9.1. Зокрема, наполягає на тому, що позивач не набув право на отримання вихідної допомоги, оскільки він був звільнений на підставі та у порядку встановленими Законом України "Про прокуратуру", якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні.
Установлені судами фактичні обставини справи
10. ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 26 липня 2010 року, що підтверджується записами № 6-21 у трудовій книжці позивача.
11. Наказом прокуратури Київської області від 17 квітня 2020 року № 161к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 22 квітня 2020 року.
12. 05 травня 2020 року позивач надіслав до прокуратури Київської області запит про надання публічної інформації з вимогою повідомити чи була йому нарахована та виплачена при звільненні вихідна допомога у порядку статті 44 Кодексу законів про працю України.
13. Листом від 12 травня 2020 року № 27-96 вих-20 відповідач повідомив, що вихідна допомога позивачу у порядку статті 44 Кодексу законів про працю України не виплачувалася.
Джерела права
14. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) , у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
16. Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
17. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
18. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
19. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (113-20) (далі - Закон №113-ІХ (113-20) , у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, такого змісту: "на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
20. Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП (322-08) України, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
21. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
22. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
23. Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
24. При цьому, Законом №113-ІХ (113-20) доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
25. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку ''.
26. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
27. Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
28. Пунктом 4 розділ ІІІ Порядку № 100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
29. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
30. Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
31. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
32. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
33. Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, про застосування судом апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16 та від 08 жовтня 2019 року у справі №823/263/16.
34. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
35. Спір у цій справі стосується дій відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури у квітні 2020 року.
36. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
37. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
38. В той же час приписами Закону № 1697-VII (1697-18) не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
39. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівник, є стаття 44 КЗпП України.
40. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України (254к/96-ВР) гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
41. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16 та від 08 жовтня 2019 року у справі №823/263/16.
42. Внесені Законом № 113-ІХ (113-20) зміни до КЗпП України (322-08) не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
43. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП (322-08) України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
44. Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить.
45. За наведено правового регулювання, колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
46. Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає помилковими та такими, що не відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, викладеній у вищевказаних постановах, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні.
47. Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом прокуратури Київської області № 161к від 17 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 22 квітня 2020 року.
48. На день звільнення прокуратурою Київської області позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
49. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 заявляв вимоги щодо стягнення вихідної допомоги в конкретно визначеній сумі - 21830,86 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення.
50. Оскільки прокуратура Київської області допустила протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, та враховуючи приписи статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, колегія суддів уважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
51. Верховний Суд зауважує, що обчислення середньої заробітної плати та розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України має здійснюватися за правилами Порядку № 100.
52. Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди, встановивши відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, не вирішували питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних та допустимих доказів.
53. Отже, судом як першої так і апеляційної інстанції не встановлено усіх фактичних обставин справи та не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме для здійснення обчислення середньомісячної заробітної плати позивача та розрахунку розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
54. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
55. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
56. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
57. Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.
58. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
59. Суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно врахувати викладене у цій постанові, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішенню спору по суті, та здійснити розрахунок розміру належних до стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги та суми середнього заробітоку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до правил Порядку №100.
Висновки щодо розподілу судових витрат
60. З огляду на результат касаційного розгляду Верховний Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справу № 420/4115/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов