ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                           ПОСТАНОВА

                        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 17.03.2004                                Справа N 8/308-03-8157

                             м. Київ

  Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

        Перепічая  В.С. (головуючого),

        Вовка І.В.,

        Гончарука П.А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Києві  касаційну

скаргу  Одеського  обласного  відділення Фонду України соціального

захисту інвалідів на рішення господарського суду Одеської  області

від  15.12.2003  року у справі №8/308-03-8157 за позовом Прокурора

H-ського району Одеської  області  в  інтересах  держави  в  особі

Одеського  обласного  відділення Фонду України соціального захисту

інвалідів до Товариства з  обмеженою  відповідальністю  "ХХХ"  про

стягнення суми,

                            УСТАНОВИВ:

У жовтні  2003 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до

відповідача про стягнення заборгованості за  2  нестворені  робочі

місця для інвалідів у сумі 6 057,66 грн., посилаючись на порушення

останнім вимог Закону України "Про основи  соціальної  захищеності

інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
        .

Рішенням господарського  суду Одеської області від 15.12.2003 року

у позові відмовлено.

В апеляційному порядку зазначене рішення не переглядалося.

У касаційній  скарзі  позивач   вважає,   що   судом   неправильно

застосовано норми матеріального права,  і просить зазначене судове

рішення скасувати та  прийняти  нове  рішення,  яким  задовольнити

позов.

У відзиві  на  касаційну  скаргу  відповідач вважає,  що оскаржене

судове рішення відповідає чинному законодавству,  і  тому  просить

залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Доповідач-Вовк І.В.

Відзив на касаційну скаргу від прокурора до суду не надходив.

Заслухавши пояснення  представника відповідача,  дослідивши доводи

касаційної скарги та відзиву на неї,  перевіривши матеріали справи

та прийняте у ній судове рішення,  суд вважає, що касаційна скарга

не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи,  відповідно до ст.  19  Закону

України  "Про  основи соціальної захищеності інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
        

(в редакції від 05.07.2001 року ( 2606-14  ) (2606-14)
        )  відповідач  повинен

був  створити  в  2002  році  7 робочих місць для працевлаштування

інвалідів,  і які ним були створені.  Проте,  було працевлаштовано

тільки 5 інвалідів.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення

штрафу в сумі 6 057,66 грн.  за 2 нестворених відповідачем робочих

місця для інвалідів відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про

основи соціальної захищеності інвалідів" ( 875-12  ) (875-12)
          (в  редакції

від 05.07.2001 року ( 2606-14 ) (2606-14)
        ).

Відповідно до   ст.  19  Закону  України  "Про  основи  соціальної

захищеності інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
         (в редакції від 05.07.2001  року

( 2606-14  ) (2606-14)
        ) для підприємств (об'єднань),  установ і організацій

незалежно від  форми  власності  і  господарювання  встановлюється

норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів

у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності  працюючих,

а  якщо  працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого

місця.

На підставі ч.  З ст.  20 Закону України  "Про  основи  соціальної

захищеності  інвалідів  в  Україні"  ( 875-12  ) (875-12)
          сплату штрафних

санкцій  підприємства   (об'єднання),   установи   і   організації

провадять   відповідно   до   закону  за  рахунок  прибутку,  який

залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів

(обов'язкових платежів).

Згідно з   вимогами   ст.18   зазначеного   Закону   ( 875-12  ) (875-12)
        

працевлаштування  інвалідів  здійснюється  органами   Міністерства

праці України, Міністерства соціального захисту населення України,

місцевими Радами народних  депутатів,  громадськими  організаціями

інвалідів.  Тим  самим  обов'язок  по  працевлаштуванню  інвалідів

покладається не на підприємство, а на зазначені органи.

Судом першої інстанції встановлено, що вказаними органами інваліди

для  працевлаштування  не  направлялись  до Товариства з обмеженою

відповідальністю "ХХХ" і безпосередньо до товариства самі інваліди

також не зверталися для працевлаштування.

Отже, місцевий  господарський  суд прийшов до правильного висновку

про необґрунтованість  позовних  вимог  і  правомірно  відмовив  у

позові.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За таких обставин, прийняте у справі рішення відповідає матеріалам

справи та вимогам закону,  і тому його слід залишити без  змін,  а

касаційну скаргу - без задоволення.

З огляду  наведеного  та  керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9,

111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,

Вищий господарський суд України,

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу  Одеського  обласного  відділення  Фонду  України

соціального захисту інвалідів залишити без задоволення,  а рішення

господарського  суду  Одеської  області  від 15.12.2003 року - без

змін.

Головуючий В. Перепічай

Судді      І. Вовк

           П.Гончарук