ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2004 Справа N 22/427
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому заступника прокурора м. Києва
судовому засіданні касаційне
подання
на ухвалу від 22.10.2003 господарського
суду
м. Києва
у справі № 22/427
за позовом заступника прокурора м. Києва в
інтересах держави в особі
Кабінету
Міністрів України
до Київської міської ради
про визнання недійсним рішення відповідача від 27.12.2001
№ 200/1634 “Про зарахування до комунальної власності
територіальної громади м. Києва обладнання систем колективного
прийому телебачення”
Ухвалою від 22.10.2003 господарського суду м. Києва, винесеною
на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, позов
залишено без розгляду у зв'язку з неправильним визначенням
заступником прокурора м. Києва органу, уповноваженого державою
здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, так як
згідно зі ст. 143 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та п.п. 1,
5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (
280/97-ВР ) органи місцевого самоврядування від імені та в
інтересах територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у
містах здійснюють правомочності щодо володіння, користування та
розпорядження об'єктами права комунальної власності, а Кабінет
Міністрів України не є органом, уповноваженим державою
здійснювати функції щодо реалізації прав на комунальне майно.
Заступник прокурора м. Києва у внесеному касаційному поданні
просить ухвалу скасувати, направити справу на розгляд по суті
заявлених вимог до суду першої інстанції, з посиланням на те, що
згідно з п. 5 ст. 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Кабінет
Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм
власності, в тому числі комунальної власності територіальних
громад сіл, селищ, міст та районів у містах, в зв'язку з чим є
органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах, оскільки оспорюваним рішенням відповідачем,
на думку прокуратури, порушено створені у районах міста Києва
умови розвитку комунальної власності територіальних громад
районів м. Києва.
Окрім того, згідно зі ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
прокурор,
який звертається до господарського суду в інтересах держави, в
позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення
інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а
також вказує орган, уповноважений державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали на предмет
правильності застосування судом першої інстанції норм
процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувана
ухвала підлягає скасуванню, а позовна заява - передачі до
господарського суду м. Києва для розгляду по суті з наступних
підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у позовній
заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення
інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а
також вказує орган, уповноважений державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах.
Київською міською радою 27.12.2001 прийнято рішення № 200/1634
“Про зарахування до комунальної власності територіальної громади
м. Києва обладнання систем колективного прийому телебачення”,
яким, зокрема, зазначене обладнання було закріплено на праві
повного господарського відання за спеціалізованим комунальним
підприємством “С”.
В позовній заяві заступник прокурора посилається на зміну
оспорюваним рішенням умов розвитку комунальної власності,
створених у районах м. Києва, чим, на думку заступника
прокурора, завдано істотної шкоди охоронюваним державою правам
та інтересам суб'єктів права комунальної власності -
територіальних громад районів міста Києва. Прокурором правомірно
визначено в позовній заяві органом уповноваженим здійснювати
відповідні функції у спірних правовідносинах розвитку
комунальної власності районів м. Києва саме Кабінет Міністрів
України, який згідно з п. 5 ст. 116 Конституції України (
254к/96-ВР ) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм
власності.
При цьому прокурором враховано, що відповідно до п. 2
резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від
08.04.99 у справі № 3-рп/99 ( v003p710-99 ) (v003p710-99)
під поняттям “орган,
уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
відносинах” потрібно розуміти орган державної влади чи орган
місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження
органу виконавчої влади, оскільки згідно з ч. 1 ст. 113
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Кабінет Міністрів України є
вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Проте, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали
залишено поза увагою ст. 41 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, згідно якої районні у
містах ради відповідно до Конституції та законів України
здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими
об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних
громад районів у містах, а відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
усім власникам забезпечуються
рівні умови здійснення своїх прав. Тобто, районні у місті Києві
ради, як представницькі органи територіальних громад районів м.
Києва користуються рівними правами з Київською міською радою
щодо управління розташованими на їх території об'єктами
комунальної власності міста Києва.
Водночас слід зазначити, що положення ч. 3 ст. 4 Закону України
“Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
кореспондуються з вимогами п. 5
ст. 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, відповідно до яких
саме на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок
забезпечувати рівні умови розвитку всіх форм власності, в тому
числі таких різновидів комунальної власності як комунальна
власність міст та комунальна власність районів у містах.
За таких обставин касаційна інстанція вважає помилковими
посилання суду першої інстанції в обґрунтування мотивів для
залишення позову без розгляду на Декрет КМ України від 15.12.92
№ 8-92 “Про управління майном, що є у загальнодержавній
власності” ( 8-92 ) (8-92)
, п.п. 1, 5 ст. 60 Закону України “Про
місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
та ст. 32 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, які стосуються розмежування
повноважень держави як суб'єкта права державної власності в
особў відповідних центральних органів державної влади та
суб'єктів права комунальної власності (територіальних громад
сіл, селищ, міст, районів у містах), однак виходять за рамки
предмета даного господарського спору, який, на думку
прокуратури, виник у зв'язку з встановленням оспорюваним
рішенням Київської міськради нерівних умов для розвитку
комунальної власності територіальних громад окремих районів в
м. Києві та територіальної громади м. Києва в цілому.
Окрім того, касаційна інстанція вважає за необхідне також
зазначити, що відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного
Суду України від 01.11.96 № 9 “Про застосування Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
при здійсненні правосуддя”, оскільки
Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу
юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при
розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого
закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його
відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках
застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Зокрема, згідно абзацу 3 цього пункту суд безпосередньо
застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції
не випливає необхідність додаткової регламентації її положень
законом.
В даному випадку норма п. 5 ст. 116 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, на підставі якої прокурором визначено Кабінет
Міністрів України як уповноважений державою орган у спірних
правовідносинах, не потребує додаткової регламентації законом,
оскільки спрямована на забезпечення рівних умов розвитку всіх
форм власності, однак, судом першої інстанції всупереч вимогам
ст. 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
не було безпосередньо
застосовано п. 5 ст. 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
як
норму прямої дії.
За таких обставин суд при винесенні оскаржуваної ухвали
помилково дійшов висновку про невірне визначення заступником
прокурора м. Києва органу, уповноваженого державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах, а тому зазначена ухвала
про залишення позову без розгляду підлягає скасуванню з
подальшим направленням справи до господарського суду м. Києва
для розгляду позовної заяви по суті.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-11,
111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання заступника прокурора м. Києва задовольнити.
Ухвалу від 22.10.2003 господарського суду м. Києва у справі
№ 22/427 скасувати з передачею справи до цього ж господарського
суду для розгляду позовної заяви заступника прокурора м. Києва
по суті пред'явлених вимог.