ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.03.2004 Справа N 29/49
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому державної податкової інспекції у
судовому засіданні Печерському районі м. Києва
касаційну скаргу (надалі ДПІ у Печерському районі)
на постанову Київського апеляційного
господарського суду
23.04.03
від
у справі 29/49
господарського суду м. Києва
за позовом суб’єкта підприємницької діяльності
Г-ць Жанни Леонідівни
(надалі Підприємець)
до ДПІ у Печерському районі
про визнання недійсним податкового повідомлення
В слуханні справи 04.03.04 оголошувалась перерва до 11.03.04.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 11.03.2004 року оголошено лише вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням від 11.02.03 господарського суду м. Києва позовні
вимоги Підприємця до ДПІ у Печерському районі про визнання
недійсними податкове повідомлення ДПІ у Печерському районі
№ 84/17-5 від 12.07.02 задоволено. З ДПІ у Печерському районі на
користь Підприємця стягнуто 203 грн. судових витрат.
Постановою від 23.04.03 Київського апеляційного господарського
суду рішення господарського суду м. Києва від 11.02.03 залишено
без змін, а апеляційна скарга залишена без задоволення.
З прийнятими рішенням і постановою не погоджується ДПІ у
Печерському районі, вважаючи, що судом порушені норми
процесуального і матеріального права, а саме ст.ст. 32-34,36, 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ч. 2 ст. 2, 5,12 Закону України “Про
плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07 92 № 2535-ХІІ та положення
норм Закону України “Про державну підтримку малого
підприємництва” ( 2063-14 ) (2063-14)
від 19.10.00 № 2062-ІІІ.
У зв'язку з викладеним ДШ у Печерському районі просить скасувати
рішення господарського суду м. Києва від 11.02.03 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.10.03. по справі № 29/49 а, та прийняти нове рішення, яким
відмовити в задоволенні позовних вимог Підприємця.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, додані до неї
документи, відзиви на касаційну скаргу, заслухавши пояснення
представників сторін суддю-доповідача, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги.
Матеріалами справи підтверджено, що ДПІ у Старокиївському районі
24.09.00 було складено акт перевірки дотримання вимог
податкового законодавства. Під час перевірки було встановлено,
що Г-ць Ж.Л. являється власником нежитлового приміщення
загальною площею 74,5 кв. м по вул. Шота Руставелі, 31 у м.
Києві, згідно договору дарування від 26.11.1998р. (реєстраційний
номер БТІ 2162-П від 07.12.1998р.).
Акт про результати перевірки, на підставі якого ДПІ у
Печерському районі прийнято оскаржене повідомлення, відсутній та
не складався, що не заперечується ДПІ у Печерському районі.
Податковим повідомленням ДПІ у Печерському районі № 84/17-5 від
12.07.02, згідно до з підпунктом 4.2.2. Закону України „Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181-ІІІ від
21.12.00, ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07.92 № 2535-ХП визначено суму податкового зобов'язання
по платежам за землю: основний платіж - 111-9,97 грн., з них до
15.08.02 - 559,99 грн., до 15.11.02 - 559,98 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що Підприємець є суб'єктом
підприємницької діяльності та платником єдиного податку
відповідно до абз.5 ч. 1 ст. 6 Указу Президента України “Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктами
малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
в редакції від 28.06.99
№ 746/99 ( 746/99 ) (746/99)
, зі змінами та доповненнями (далі - Указ №
746), свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької
діяльності - фізичної особи зареєстроване за № 04872 від
22.10.99, свідоцтва про сплату єдиного податку від 01.06. 02 за
№ 448806.
Попередніми судовими інстанціями враховано, що відповідно до
ст.ст. 2, 5, 14 Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07.92 N 2535-ХІІ використання землі в Україні є платним.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або
орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки
земель. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної
ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі
орендар. Нарахування земельного податку громадянам проводиться
державними податковими інспекціями. За земельну ділянку, на якій
розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох
юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується
кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.
Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є
платником плати (податку) за землю, оскільки відповідно до
ст.ст. 1, 2, 6 Указу Президента України “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва“ ( 727/98 ) (727/98)
від 03.07.98 N 727/98 (В редакції
Указу Президента N 746/99 ( 746/99 ) (746/99)
від 28.06.99) спрощена
система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у
т.ч. для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які
здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної
особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх
сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг
виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
за рік не перевищує 500 тис. гривень, які самостійно обирають
спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання
свідоцтва про сплату єдиного податку.
Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від
16.03.00 N 507 “Про роз'яснення Указу Президента України від
03.07.98 N 727” ( 507-2000-п ) (507-2000-п)
суб'єкт малого підприємництва,
який згідно з абз.5 ч. І ст. 6 не є платником плати (податку) за
землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за
земельні ділянки, які використовуються ним для провадження
підприємницької діяльності.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховує, що
попередніми судовими інстанціями встановлено, що Підприємець є
власником не житлового приміщення, вбудованого в будинок, площею
74,5 кв. м, що складає 7/100 частин від усього домоволодіння,
яке знаходиться за адресою: м. Київ, про що свідчить копія
договору дарування від 26.11.99, посвідченого нотаріально і
відповідно до Договору № 2 оренди нежитлового приміщення від
14.06.00, позивач здає зазначене приміщення в оренду, здійснює
підприємницьку діяльність шляхом здавання в оренду нерухомого
майна.
Матеріалами справи підтверджено, що свідоцтво про сплату єдиного
податку,яке видано Підприємцю для здійснення видів
підприємницької діяльності таких,як здавання в оренду нерухомого
майна, медична практика, а тому колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що судові
інстанції з врахуванням вимоги Указу Президента України від
03.07.98, п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.00
р. N 507 “Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98
р N 727” ( 507-2000-п ) (507-2000-п)
, Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
підставно задовольнили позивні вимоги Підприємця.
Викладені в касаційній скарзі вимоги та підстави, на які
посилається скаржник при перегляді справи, не знайшли
підтвердження, спростовуються доказами, що є у справі, та не
узгоджуються з діючим законодавством.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від
11.02.2 03 та постанова від 23.04.03 Київського апеляційного
господарського суду є обґрунтованими, відповідають чинному
законодавству, а тому підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.04.03 у справі № 29/49 господарського суду м. Києва залишити
без змін.