ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2004                                  Справа N 1/33-29

    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши касаційну        підприємця К-ого В.К.

скаргу

на постанову                 Львівського апеляційного

                             господарського суду від 25.06.2003

                             року

у справі за позовом          підприємця К-ого В.К.

до                           СП у формі ТОВ “В”

про   стягнення 32 500 грн.

                       В С Т А Н О В И В:

у  лютому 2003 року, підприємець К-ий В.В. звернувся до  суду  з

позовом  про  стягнення  з СП “В” 32500  грн.  на  відшкодування

збитків,   завданих  останнім  внаслідок  неналежного  виконання

договірних  зобов’язань які він взяв на  себе  по  договору  від

19.08.2001 р.

Рішенням  господарського суду Волинської області від  02.04.2003

року позов задоволено.

Постановою  Львівського  апеляційного  господарського  суду  від

25.06.2003  року  рішення  суду першої  інстанції  скасовано.  У

задоволенні позову відмовлено.

У  касаційній скарзі позивач посилається на неправильну  правову

оцінку  апеляційним  судом обставин справи і  просить  постанову

скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Доповідач: Остапенко м. І.

Заслухавши  суддю-доповідача,  пояснення  позивача,  перевіривши

матеріали  справи  і  обговоривши доводи скарги  судова  колегія

вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

19.08.2001 року сторони уклали договір, за умовами якого позивач

узяв  на  себе зобов’язання представника при стягнення  90  тис.

грн.  боргу  з ВАТ “Д”, а відповідач виплати за це винагороду  у

розмірі 32500 грн. у разі повної оплати боргу боржником.

П.  6 цього договору сторони передбачили, що у разі неможливості

виконання   повіреним  своїх  обов’язків  з  вини   відповідача,

останній  компенсує  збитки у розмірі неотриманої  винагороди  у

сумі 325000 грн.

Згідно  ст.  203  ЦК  України ( 435-15 ) (435-15)
        , як  правової  підстави

заявленого позову, у разі невиконання або неналежного  виконання

зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові

завдані цим збитки.

Під  збитками  розуміються витрати, зроблені кредитором,  втрата

або  пошкодження  його  майна, а також  не  одержані  кредитором

доходи,  які  він одержав би, як би зобов”язання  було  виконано

боржником.

Проти обставин, які б свідчили про завдані збитки, відповідно до

ст.  209  ЦК  України  ( 435-15  ) (435-15)
          позивачем  не  наведено,  а

враховуючи,  що право на винагороду не настало і  вона  не  може

розцінюватись,  як  неотриманий дохід,  можливість  встановлення

твердого   розміру   збитків  для  даного   виду   правовідносин

законодавством  не  передбачено і відшкодуванню  підлягали  лише

реально  понесені збитки апеляційний суд прийшов до  правильного

висновку  щодо  безпідставності  заявлених  вимог,  обґрунтовано

відмовив   у   позові   і   підстав  для  скасування   постанови

апеляційного суду з наведених у касаційній скарзі мотивів судова

колегія не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК  України

( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України, -

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну   скаргу   залишити  без  задоволення,   а   постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2003  р.,

без змін.