ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2004 Справа N 21/599
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
за участю представників сторін :
позивача - А.А.А.,
відповідача - не з'яв.,
розглянувши касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
"XXX", м. Київ (далі - ЗАТ "XXX")
на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2003 p.
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
02.12.2003 p.
зі справи № 21/599
за позовом дочірнього підприємства "YYY", м. Київ (далі - ДП
"YYY")
до ЗАТ "XXX"
про стягнення 740190, 95 грн.,
ВСТАНОВИВ:
ДП "YYY" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом
про стягнення із ЗАТ "XXX" заборгованості за договором від
17.01.2000 № 3 в сумі 689746, 48 грн., пені у зв'язку з неналежним
виконанням грошових зобов'язань в сумі 48414, 53 грн. та судових
витрат.
У подальшому ДП "YYY" збільшило розмір позовних вимог і просило
стягнути із ЗАТ "XXX" також три проценти річних в сумі 2029,94
грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2003 (суддя
Шевченко Е.О.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 02.12.2003 (колегія суддів у
складі: суддя Львов Б.Ю. - головуючий, судді Коробенко Г.П. і
Полянський А.Г.), позов задоволено: із ЗАТ "XXX" стягнуто на
користь ДП "YYY" 689746, 48 грн. основного боргу, 48414, 53 грн.
пені, 2029, 94 грн. - три проценти річних та суму судових витрат.
У прийнятті відповідних рішень по суті справи судові інстанції
виходили з того, що відповідач не виконав своїх договірних
зобов'язань перед позивачем в частині оплати наданих останнім
рекламних послуг і тому позовні вимоги є обґрунтованими.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ
"XXX" просить зазначені рішення суду першої інстанції і постанову
апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції. Скаргу мотивовано,
по-перше, порушенням судовими інстанціями законодавчих приписів
щодо всебічності і повноти розгляду справи, по-друге, неправильним
застосуванням ними статей 170, 212 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - Цивільний кодекс), по-третє, порушенням
судом першої інстанції норм процесуального права - статті 74,
частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України), по-четверте, порушенням
апеляційною інстанцією у розгляді справи норм матеріального і
процесуального права, а саме статей 8, 62, 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статей 22, 28, 77, 86 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу ДП "YYY" зазначає про правильність
застосування судовими інстанціями норм матеріального і
процесуального права та просить оскаржувані судові рішення
залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги. Представники відповідача у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ЗАТ "XXX" і ДП "YYY" укладено договір від 17.01.2000 № 3 (далі -
Договір), за яким останнє зобов'язалося надати ЗАТ "XXX" послуги з
проведення комплексної рекламної кампанії з метою реклами товарів
ЗАТ "XXX" на всій території України; ЗАТ "XXX", в свою чергу,
зобов'язалося оплачувати вартість проведення рекламної кампанії та
сплатити ДП "YYY" винагороду на передбачених Договором умовах;
- згідно з додатком № 7 до Договору строк дії останнього було
продовжено до 31.12.2002; за пунктом 3 названого додатку № 7 ДП
"YYY" зобов'язалося надавати ЗАТ "XXX" послуги в сфері реклами,
включаючи творчі послуги, медіа-послуги та ін.;
- протягом усього строку дії Договору ДП "YYY" добросовісно
виконувало взяті на себе зобов'язання, надаючи відповідні послуги;
- претензій щодо строків, обсягу та якості наданих послуг від ЗАТ
"XXX" не надходило, що підтверджується двома актами виконаних
робіт від 31.10.2002 та актом виконаних робіт від 21.11.2002;
- протягом вересня - листопада 2002 року ЗАТ "XXX" не оплатило
надані йому послуги, і на момент розгляду справи судом першої
інстанції частина рахунків ДП "YYY", починаючи з вересня 2002
року, залишалася не оплаченою; сума заборгованості ЗАТ "XXX" перед
ДП "YYY", згідно з підписаними повноважними представниками сторін
актами виконаних робіт та виставленими ДП "YYY" рахунками,
становила 689746, 48 грн. (включаючи податок на додану вартість та
податок на рекламу);
- відповідно до пункту 3.2 Договору строк оплати рахунків
становить три банківських дні з дня отримання рахунка ЗАТ "XXX";
- згідно з пунктом 5.1 Договору при порушенні строку оплати
рахунка ЗАТ "XXX" сплачує ДП "YYY" пеню в розмірі 0,1 % від суми
простроченого платежу за кожний день прострочення. З урахуванням
приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
позивачем подано розрахунок пені, сума якої становить 48414, 53
грн.; контррозрахунок суми пені суду не подавався;
- вимога позивача щодо сплати відповідачем трьох процентів річних
ґрунтується на приписах статті 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Згідно з частиною другою статті 4 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод.
Статтею 161 названого Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений
строк відповідно, зокрема, до вказівок закону, договору.
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
платники
коштів сплачують на користь одержувачів коштів за прострочку
платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір
пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може
перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку
України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У статті 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
зазначено, що боржник,
який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу
кредитора зобов'язаний, зокрема, сплатити три проценти річних з
простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений
інший розмір процентів.
Судовими інстанціями цілком повно встановлено фактичні обставини,
які входять до предмету доказування в даній справі, і правильно
застосовано до правовідносин сторін наведені приписи норм
матеріального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи щодо неповноти розгляду справи
нижчими судовими інстанціями та порушення ними норм матеріального
і процесуального права не можуть бути взяті до уваги з огляду на
таке.
Ні чинне законодавство, ані встановлені судовими інстанціями
фактичні обставини, що стосуються змісту Договору, не ставлять
обов'язок ЗАТ "XXX" сплатити своєму контрагентові за Договором
передбачені останнім кошти у залежність від "економічного
результату реклами".
Правовідносини, які складалися між ДП "YYY" і третіми особами
("виконавцями робіт по виготовленню і розповсюдженню реклами"), не
стосуються правовідносин, що виникають між сторонами Договору у
зв'язку з його виконанням, і, зокрема, зі сплатою передбачених ним
коштів. Тому обставини, пов'язані із взаємовідносинами ДП "YYY" і
названих осіб, не є предметом доказування у цій справі.
Стягнення передбаченої договором пені також не ставиться законом у
залежність від того, чи сплатило пеню ДП "YYY" третім особам
("безпосереднім виконавцям послуг").
ЗАТ "XXX" не наведено доводів на спростування того, що "акти
прийому-передачі рекламних послуг" підписані від його імені саме
особами, які мали відповідні повноваження. Не було вміщено таких
доводів і в апеляційній скарзі названого товариства.
Нарахування на суму боргу за грошовим зобов'язанням трьох
процентів річних з простроченої суми передбачено статтю 214
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
. Таке нарахування здійснюється на
підставі зазначеної норми, незалежно від того, чи було воно
передбачено угодою сторін, в даному разі - Договором.
У протоколі судового засідання господарського суду міста Києва від
17.09.2003 з даної справи зазначено про роз'яснення сторонам на
підставі статті 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
їх прав та обов'язків
та про неподання представниками сторін клопотання про фіксування
процесу технічними засобами. Відомості щодо подання сторонами в
порядку, передбаченому частиною четвертою статті 811 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, письмових зауважень з приводу названого протоколу в
матеріалах справи відсутні.
У справі немає даних про наявність згоди сторін на оголошення в
судовому засіданні суду першої інстанції тільки вступної та
резолютивної частин рішення (частина друга статті 85 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
). Отже названий суд припустився неправильного
застосування відповідної норми. Проте за змістом статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
це не тягне за собою скасування правильного по
суті судового рішення, оскільки відповідний випадок не підпадає
під дію частини другої статті 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Дослідження обставин справи за оригіналами чи то за належно
засвідченими копіями документів є правом господарського суду, що
випливає з приписів статті 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Закон не
передбачає обов'язкового засвідчення поданих до господарського
суду копій документів нотаріусом, тим більше, коли йдеться про
ксерокопії документів, які практично відтворюють вигляд оригіналу.
Про відхилення клопотання ЗАТ "XXX" щодо відкладення розгляду
справи в суді апеляційної інстанції зазначено в протоколі
засідання названого суду від 02.12.20003 та в його постанові від
цієї ж дати. Нормами права не передбачається обов'язкове винесення
в такому випадку ухвали як окремого процесуального документа.
Відзив ДП "YYY" на апеляційну скаргу в матеріалах справи наявний
(а.с. 96 - 98).
У касаційній скарзі не зазначено, в чому конкретно (крім
викладеного) скаржник вбачає порушення судом апеляційної інстанції
" права відповідача на його законне право прийняття участі у
господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у
дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові
пояснення суду, наводити свої доводи та міркування з усіх питань,
що виникають у ході судового процесу, користуватися іншими
процесуальними правами, наданими йому ГПК України". Не наведено в
скарзі й обґрунтованих доводів щодо порушення судовими інстанціями
передбачених статтею 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правил оцінки
доказів господарським судом.
З урахуванням наведеного відсутні правові підстави для скасування
оскаржуваних судових рішень.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2003 p. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
02.12.2003 p. зі справи № 21/599 залишити без змін, а касаційну
скаргу закритого акціонерного товариства "XXX" - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь