ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2004                            Справа N 20-2/107

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну

скаргу    кооперативу   “У”   на   постанову   Севастопольського

апеляційного господарського суду від 18.11.2003р.  у  справі  за

позовом  ДП  “Р”  до  кооперативу  “У”  

про   визнання  недійсним договору

Заслухавши    пояснення   представника   позивача,   перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд

                       У С Т А Н О В И В:

У  липні 2003р. ДП “Р” пред’явило в господарському суді позов до

кооперативу “У” про визнання договору про сумісну діяльність від

21.09.1995 р. недійсним з підстав ст.ст. 48, 58 ЦК.

Рішення  господарського  суду  м.  Севастополя  від  05.09.2003,

залишеним  18.11.2003 постановою Севастопольського  апеляційного

господарського суду без змін, позов задоволено.

У  касаційній скарзі відповідач просить ухвалені судові  рішення

скасувати,  у  позові відмовити, посилаючись на порушення  судом

норм матеріального та процесуального права.

Касаційна  скарга  підлягає  частковому  задоволенню   з   таких

підстав.

Як  видно з матеріалів справи, спір виник щодо визнання договору

про сумісну діяльність від 21.09.1995 року недійсним.

Як  посилався  відповідач в суді першої і другої  інстанції,  на

виконання укладеного договору він передав в якості внеску майно,

визначене  у  п.  2.2  цього договору, як неподільне  покращення

комплексу  піонерського  табору,  а  позивач  майновий  комплекс

піонерського  табору  “НР”, переданого у подальшому  останнім  в

оренду.

Зазначене  вбачається також з угоди від 18.12.1995 про  зміну  і

доповнення до договору оренди від 1.12.1994 (а.с. 19-22).

Як   було  визначено  п.  3  згадуваного  договору  про  сумісну

діяльність,  сторони здійснюють цю діяльність  шляхом  спільного

використання піонерського табору.

Посилався  відповідач  і  на те, що рішенням  арбітражного  суду

м.  Севастополя  від 26.12.1997 у справі №  206/5  за  ним  було

підтверджено право власності на майно, яке було предметом внеску

за договором про сумісну діяльність (а.с. 86-87).

Суд,  у  порушення ст. 43 Господарського процесуального  кодексу

України  ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  цим  та іншим  поясненням  відповідача,

зокрема,  щодо  розірвання договору про  сумісну  діяльність  за

рішенням господарського суду м. Севастополя від 23.06.2003, як і

наданим на підтвердження наведеного доказам, належної оцінки  не

дав.

Слід  суду було уточнити і підстави заявленого позову, з  огляду

того,  що позивач посилався у позові на ст.ст. 48, 58 Цивільного

кодексу, які за змістом і правовими наслідками є різними,  як  і

не  з’ясував  вимог  щодо дотримання позивачем  строку  позовної

давності.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення господарського суду

без змін, на зазначене теж належної уваги не звернув.

За  таких  обставин ухвалені судові рішення визнати законними  і

обгрунтованими не можна.

При  новому розгляді справи суду слід ретельно з’ясувати  дійсні

обставини  справи, обгрунтованість вимог позивача  і  заперечень

відповідача і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись    ст.ст.    111-5,   111-7,   111-9,  111-10 - 111-12

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий

господарський суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу кооперативу “У” задовольнити частково.

Постанову Севастопольяького апеляційного господарського суду від

18.11.2003  та  рішення господарського суду  м.  Сеастополя  від

05.09.2003 скасувати і справу передати на новий розгляд до  суду

першої інстанції, в іншому складі суду.