580/1675/19 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про накладення штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних - 11.02.2021 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року (суддя Тимошенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року (головуючий суддя Сорочко Є.О., судді: Єгорова Н.М., Федотов І.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0067695012 від 23 квітня 2019 року про застосування штрафу за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що нарахування відповідачем штрафних санкцій здійснено після відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, при цьому відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (2343-12) (далі - Закон №2343) застосування санкцій під час дії мораторію заборонено безвідносно до часу вчинення порушення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки штраф за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних є мірою відповідальності, що не пов`язана із невиконанням грошового зобов`язання або зобов`язання щодо сплати податків і зборів та спрямована на забезпечення виконання обов`язку позивача із своєчасної реєстрації податкових накладних в ЄРПН, то на нього не поширюється дія мораторію, встановленого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (2343-12) (далі - Закон №2343).

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права, а також доводи, що вже наводились в позовній заяві, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подання письмового відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не скористався.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 щодо позивача порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю громадян, авторської винагороди.

23 квітня 2019 року Управленням винесено податкове повідомлення-рішення №0067695012 про застосування до Товариства штрафних санкцій в сумі 6 047 043,58 грн. за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року.

Не погоджуючись з прийнятим Управлінням податковим повідомленням-рішенням, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

При цьому, як встановили суди, під час розгляду ними справи сама обставина порушення Товариством строку реєстрації податкових накладних, як і розмір застосованого до нього штрафу, позивачем не заперечувались, а спірним питанням була правомірність застосування штрафних санкцій за таке порушення у період дії мораторію під час банкрутства Товариства.

Платник податків за змістом пункту 16.1.3 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до абзаців 14 та 15 пункту 201.10 статті 201 ПК реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України передбачено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів; 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.

Отже, як зазначили суди, платник податку зобов`язаний реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування до податкових накладних в ЄРПН протягом установленого ПК України (2755-17) строку, за порушення якого настає відповідальність у вигляді штрафних санкцій.

Разом з тим, 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року №4212-VI (4212-17) (далі - Закон №4212), яким Закон №2343 викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212 (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212 доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року №5405-VI (5405-17) ) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі №2343 у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом 24 статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону №2343 (у редакції Закону №4212) й згідно з положеннями частин 1 та 2 цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Абзацами 3, 4 частини 3 статті 19 Закону №2343 (у редакції Закону №4212) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Окремо в частині 5 цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону №2343 (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11.

Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10).

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності Законом №4212 не змінилося.

Передбачена частиною 4 статті 12 Закону №2343 у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.

Доцільність такого застосування статті 12 Закону №2343 у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону №2343 (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.

У зв`язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону №2343 у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.

За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена, зокрема, і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №826/3106/18 (провадження №11-1272апп19) та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №2340/4157/18 (адміністративне провадження №К/9901/14992/19).

Враховуючи наведене вище в сукупності, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Управління №0067695012 від 23 квітня 2019 року про застосування штрафу за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.