580/805/19 Про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - 11.02.2021 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року (суддя Руденко А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року (головуючий суддя Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0004345313 від 13 лютого 2019 року, №0003785513 від 14 лютого 2019 року та №0004485313 від 14 лютого 2019 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що нарахування відповідачем пені та штрафних санкцій здійснено після відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, при цьому відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (2343-12) (далі - Закон №2343) застосування санкцій під час дії мораторію заборонено безвідносно до часу вчинення порушення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, позов задоволено.

Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з положеннями №2343, які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не застосовуються. При цьому суди попередніх інстанцій посилались на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №823/2240/17.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон №2343 діяв в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року №4212-VI (4212-17) (далі - Закон №4212), стаття 19 якого встановлює заборону щодо нарахування неустойки (штрафу, пені) й застосування інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань лише щодо вимог, на які поширюється мораторій; оскільки ж строк виконання зобов`язань зі сплати єдиного внеску у позивача настав після порушення справи про банкрутство і на них мораторій не поширюється, штрафні санкції та пеня за їх невиконання контролюючим органом застосовані (нараховані) правомірно.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 щодо позивача порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю громадян, авторської винагороди.

13 лютого 2019 року відповідачем прийнято рішення №0004345313 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 26 693,48 грн. за період з 21 жовтня 2017 року по 07 лютого 2019 року та нараховано пеню у сумі 2504,00 грн., всього на суму 29 197,59 грн.

Також 14 лютого 2019 року Управлінням прийнято рішення №0003785513 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 42 709,92 грн. за період з 22 січня 2019 року по 05 лютого 2019 року і нараховано пеню у сумі 3165,02 грн., всього на суму 45 874,94 грн., а також рішення №0004485313 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до Товариства застосовано штраф у розмірі 274 591,16 грн. за період з 21 вересня 2018 року по 07лютого 2019 року та нараховано пеню у сумі 47 440,39 грн., всього на суму 322 031,55 грн.

Не погоджуючись з рішеннями Управління про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2464) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюється в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

За змістом частини 4 статті 8 Закону №2464 порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України (2755-17) , та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частин 5, 8 статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку (частина 7 статті 9 Закону №2464).

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частини 11, 12 статті 9 Закону №2464).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 13 Закону №2464 органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.

За змістом частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - штраф у розмірі 20 відсотків (до 01 січня 2015 року - 10%) своєчасно не сплачених сум.

Разом з тим, 19 січня 2013 року набрав чинності Закон №4212, яким Закон №2343 викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212 (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212 доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року №5405-VI (5405-17) ) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі №2343 у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом 24 статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону №2343 (у редакції Закону №4212) й згідно з положеннями частин 1 та 2 цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Абзацами 3, 4 частини 3 статті 19 Закону №2343 (у редакції Закону №4212) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Окремо в частині 5 цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону №2343 (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11.

Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10).

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності Законом №4212 не змінилося.

Передбачена частиною 4 статті 12 Закону №2343 у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.

Доцільність такого застосування статті 12 Закону №2343 у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону №2343 (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.

У зв`язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону №2343 у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.

За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена, зокрема, і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №826/3106/18 (провадження №11-1272апп19) та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №2340/4157/18 (адміністративне провадження №К/9901/14992/19).

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування до Товариства штрафних санкцій та нарахування пені згідно із оскаржуваними рішеннями №0004345313 від 13 лютого 2019 року, №0003785513 від 14 лютого 2019 року та №0004485313 від 14 лютого 2019 року було правомірним, а відтак правові підстави для їх скасування відсутні.

За змістом частин 1 та 3 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.