ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м.Київ

справа № 815/6191/15

адміністративне провадження № К/9901/24821/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2016 року (суддя Свида Л.І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року (головуючий суддя Ступакова І.Г., судді: Бітов А.І., Милосердний М.М.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 жовтня 2015 року №0000912102, №0000922102 про застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно в сумах 696,00 грн. та 17 000,00 грн.

В позовній заяві Підприємець вказувала на безпідставність висновку контролюючого органу про порушення нею норм законодавства щодо зберігання алкогольних напоїв та ведення обліку товарних запасів, адже позивач не здійснювала продаж алкогольних напоїв та не отримувала для цього відповідної ліцензії, при цьому податковим органом не встановлено обставин реалізації в кафе позивача алкогольних напоїв (зокрема, пива, яке знаходилось в холодильнику), враховуючи, що останні призначені для власного споживання; крім того позивач не повинна вести облік товарних запасів, оскільки зареєстрована як платник єдиного податку 2 групи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи та встановивши, що ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями Підприємцем не отримувалась, а також зважаючи на те, що законодавством умовою обов`язкового внесення місця зберігання алкогольних напоїв до Єдиного державного реєстру місць зберігання визначено його відокремленість від місця реалізації, проте пиво, яке знаходилось в кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", призначалось для власного споживання й продаж цього алкогольного напою відвідувачам закладу не здійснювався, що не спростовано відповідачем, дійшли висновку про помилковість тверджень контролюючого органу про порушення позивачем приписів статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19 грудня 1995 року №481/95-BP (далі - Закон №481); водночас беручи до уваги, що Підприємець зареєстрована як платник єдиного податку 2 групи, суди вказали про недопущення нею порушення пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265) та, як наслідок, - безпідставність застосування штрафних санкцій.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на обставини, встановлені в акті перевірки, просила їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 09 липня 2010 року, за КВЕД здійснює діяльність ресторанів, послуг мобільного харчування, обслуговування напоями та є платником єдиного податку ІІ групи.

На підставі договору оренди №9 від 20 квітня 2015 року позивач здійснює свою діяльність на території б/в "Чайка", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1").

В період з 29 серпня 2015 року по 07 вересня 2015 року посадовими особами Головного управління ДФС в Одеській області проведена фактична перевірка з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, господарської одиниці - кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в якій здійснює господарську діяльність Підприємець, за результатами якої складено акт №240/15-32-21-02/ НОМЕР_1 від 08 вересня 2015 року.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем статті 15 Закону №481 у зв`язку зі зберіганням у кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" алкогольних напоїв (пива) у місці зберігання, не внесеному до Єдиного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв, та пункту 12 статті 3 Закону №265 з огляду на неведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.

На підставі виявлених порушень Інспекцією 02 жовтня 2015 року винесено податкові повідомлення-рішення №0000912102 про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 696,00 грн. та №0000922102 про застосування штрафних санкцій в розмірі 17 000,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими Інспекцією податковими повідомленнями-рішеннями про застосування штрафних (фінансових) санкцій, Підприємець звернулась до суду з позовом у даній справі.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд дійшов наступного висновку.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон №481.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №481 алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об`ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206, 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об`ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД; пиво - насичений діоксидом вуглецю пінистий алкогольний напій із вмістом спирту етилового від 0,5 відсотка об`ємних одиниць, отриманий під час бродіння охмеленого сусла пивними дріжджами, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2203; роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання громадського харчування; місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів; місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно зі статтею 15 Закону №481 роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб`єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб`єкта господарювання з обов`язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків.

До заяви додаються копія виданої заявнику ліцензії на відповідний вид діяльності, засвідчена нотаріально або посадовою особою органу ліцензування, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням.

Суб`єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Отже положеннями зазначеної статті обов`язок подання заяви про внесення місць зберігання, зокрема, алкогольних напоїв до Єдиного державного реєстру місць зберігання покладено саме на суб`єктів господарювання, які здійснюють/мають намір здійснювати реалізацію таких напоїв, для чого отримали відповідну ліцензію, а також стосується тільки тих місць зберігання алкогольних напоїв, які розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

За змістом частин 1 та 2 статті 17 Закону №481 за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.

Крім того, правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265, дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Як передбачено пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону №265, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до статті 20 Закону №265 до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Таким чином, обов`язок ведення обліку товарних запасів не може бути покладений на фізичних осіб-підприємців, які здійснюють підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування.

Як встановили суди, податковим органом під час проведення перевірки не встановлений факт реалізації позивачем алкогольних напоїв, що підтвердили й допитані судом першої інстанції як свідки посадові особи, які здійснювали перевірку; ліцензія на провадження такого виду діяльності нею також не отримувалась, а пиво, яке знаходилось в кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", призначалось для власного споживання (що знову ж таки не спростовано відповідачем); до того ж вартість пива, яка відображена в додатку до акту перевірки та стала підставою для розрахунку розміру штрафних санкцій, визначена контролюючим органом за відсутності будь-якої бухгалтерської документації.

При цьому судами спростовано твердження відповідача про можливість застосування до позивача штрафних санкцій за зберігання пива в місці, не внесеному до Єдиного реєстру, і без встановлення його реалізації, оскільки умовою обов`язкового внесення місця зберігання алкогольних напоїв до Єдиного реєстру є його відокремленість від місця реалізації, проте доказів, які б це підтверджували, відповідачем не подано.

Водночас, як з`ясували суди та не заперечувалось сторонами, позивач є платником єдиного податку ІІ групи спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а тому не мала вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.

Посилання ж відповідача на те, що Підприємець не мала права знаходитись на спрощеній системі оподаткування при реалізації підакцизних товарів, а тому повинна була вести облік товарних запасів, відхилені судами, оскільки ані під час перевірки, ані в судових засіданнях податковим органом не доведено здійснення позивачем реалізації підакцизних товарів.

Відтак, суди, враховуючи наведені вище законодавчі приписи та встановлені обставини, прийшли до висновку про недопущення Підприємцем, в даному випадку, порушень положень статті 15 Закону №481 і пункту 12 статті 3 Закону №265 та, як наслідок, наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, як і не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.