ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м.Київ

справа № 813/217/16

адміністративне провадження № К/9901/32773/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року (суддя Гулик А.Г.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року (головуючий суддя Заверуха О.Б.. судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 21 вересня 2015 року №45/2100/2948304657 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17 000,00 грн.

В позовній заяві Підприємець вказував на безпідставність висновку контролюючого органу про порушення ним норм законодавства щодо зберігання алкогольних напоїв, адже позивач не здійснював продаж алкогольних напоїв (відтак останній не може вважатись товаром як таким) та не отримував для цього відповідної ліцензії; до того ж посилався на процедурні порушення при прийнятті оскарженого рішення, оскільки у відповідача були відсутні повноваження на прийняття інших рішень, крім податкових повідомлень-рішень, якими визначаються грошові зобов`язання.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи та встановивши, що позивач не зареєстрований у встановленому порядку як суб`єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю алкогольними напоями, та не отримував відповідної ліцензії, прийшли до висновку, що він не є суб`єктом правопорушення, у зв`язку із яким на нього накладено штраф згідно із оскаржуваним рішенням; разом з тим, суди вказали й про те, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо його протиправності і, як наслідок, - скасування, оскільки оцінка такому рішенню повинна надаватись з урахуванням встановлених у справі обставин й відповідних норм законодавства.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Управління звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на обставини, встановлені в акті перевірки, просило їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом серії "ВОО" №554544 про державну реєстрацію позивач 26 грудня 2008 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в Дрогобицькій об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області.

10 вересня 2015 року посадовими особами Управління проведено фактичну перевірку кафе-бару, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в якому провадить господарську діяльність Підприємець, з питань додержання суб`єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за результатами якої складено акт від 10 вересня 2015 року №13/140/2100/ НОМЕР_1, яким, в свою чергу, встановлено порушення позивачем вимог, зокрема, статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19 грудня 1995 року №481/95-BP (далі - Закон №481) у зв`язку зі зберіганням алкогольних напоїв на суму 710,00 грн. у місці зберігання, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

На підставі вказаного акту Управлінням прийнято рішення від 21 вересня 2015 року №45/2100/ НОМЕР_1 про застосування штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим Управлінням рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій, Підприємець звернувся до суду з позовом у даній справі.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд дійшов наступного висновку.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон №481.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №481 алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об`ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206, 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об`ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД; роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання громадського харчування; місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів; місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно зі статтею 15 Закону №481 роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб`єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб`єкта господарювання з обов`язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків.

До заяви додаються копія виданої заявнику ліцензії на відповідний вид діяльності, засвідчена нотаріально або посадовою особою органу ліцензування, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням.

Суб`єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Отже положеннями зазначеної статті обов`язок подання заяви про внесення місць зберігання, зокрема, алкогольних напоїв до Єдиного державного реєстру місць зберігання покладено саме на суб`єктів господарювання, які здійснюють/мають намір здійснювати реалізацію таких напоїв, для чого отримали відповідну ліцензію, а також стосується тільки тих місць зберігання алкогольних напоїв, які розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

За змістом частин 1 та 2 статті 17 Закону №481 за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.

Як встановили суди, позивач не зареєстрований у встановленому порядку як суб`єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю алкогольними напоями, й ліцензію на проведення такої діяльності не отримував; в той же час відповідачем, всупереч приписів частини 2 статті 71 КАС України, не доведено, що алкогольні напої, які знаходились в кафе-барі за адресою: АДРЕСА_1, призначались для подальшої реалізації, як і не встановлено факту торгівлі алкогольними напоями без придбання ліцензії.

Відтак, суди, враховуючи наведені вище законодавчі приписи та встановлені обставини, прийшли до висновку про недопущення Підприємцем, в даному випадку, порушень положень статті 15 Закону №481 та, як наслідок, наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому стосовно посилань позивача на допущення відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення процедурних порушень (оскільки він мав повноваження на прийняття в такому випадку податкового повідомлення-рішення, а не рішення), суди зазначили, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо його протиправності і, як наслідок, - скасування; якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити суть порушення законодавства, за яке застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх, таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів його форми; у такому разі рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій за порушення вимог законодавства з регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, прийняте не за формою, передбаченою для податкових повідомлень-рішень, варто розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють його суті.

Що ж до доводів касаційної скарги Управління, то вони не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, як і не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.