Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., —

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі — ДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Унікомп" (далі — Товариство) до ДПІ про визнання недійсним рішення,

У липні 2006 року Товариство звернулося з позовом про визнання недійсним рішення ДПІ від 16 травня 2006 року № 0003672304/2.

Згодом позивач змінив предмет позову та просив визнати недійсним рішення відповідача від 17 липня 2006 року № 0003672304/3 у частині застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 81 202,75 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що обставини, які стали підставою для застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій, не відповідають дійсності.

Господарський суд м. Києва постановою від 15 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2009 року, позов задовольнив.

У скарзі про перегляд рішення касаційного суду за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС), просить Верховний Суд України скасувати ухвалені у справі рішення, у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування скарги позивач послався на постанову Верховного Суду України від 25 вересня 2007 року в іншій справі, в якій у задоволенні аналогічних позовних вимог відмовлено та положення пункту 1 статті 3, статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстратора розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі — Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ) застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга є обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що ДПІ під час перевірки здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу господарською одиницею — кафе-бару, який належить Товариству, — виявила, що працівники останнього не провели розрахункову операцію через реєстратор розрахункових операцій (далі —РРО) і не видали споживачу розрахунковий документ (чек) при отриманні завдатку. Крім цього було виявлено, що РРО (типу ІКС фіскальний № 26590104455), який використовується Товариством для розрахунків із споживачем, опломбовано з порушенням установленого порядку, а також, що позивач не подав до ДПІ копію останньої довідки про опломбування РРО до настання найближчого терміну подання звітності, пов’язаної із його застосуванням. Це було визнано порушеннями вимог пункту 1 статті 3, статті 17 Закону № 265/95-ВР і стало підставою для прийняття ДПІ спірного рішення, яким до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 81 543 грн.

Позивач оспорив епізод, пов’язаний із застосуванням фінансових санкцій за проведення розрахунків без застосування РРО та невидачею розрахункового документа, фінансова санкція за яким складає 81 202,75 грн (п’ятикратний розмір непроведеної через РРО готівки на суму 16 240,55 грн).

Перевіривши наявність ознак таких порушень, суди встановили, що при попередньому замовленні за організацію та обслуговування банкету замовником було сплачено готівкою обумовлену сторонами суму завдатку.

На підтвердження факту отримання від замовника такої суми позивач видав йому прибутковий касовий ордер, а суму завдатку оприбуткував у касі в день її отримання.

У дні проведення банкетів позивач виписав замовнику рахунки на оплату та, отримавши від нього кошти і враховуючи попередньо сплачену суму завдатку, провів зазначені розрахункові операції через РРО.

Визнаючи спірне рішення недійсним у частині накладення штрафу, суди брали до уваги відсутність у діях позивача порушень вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, оскільки вважали, що передача замовником завдатку не була розрахунковою операцією, а тому позивач не провів її через РРО. Однак таке застосування зазначених пунктів Закону № 265/95-ВР (265/95-ВР) є неправильним.

Відповідно до абзацу 4 статті 2 вказаного Закону розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки — оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Передбачена законодавцем можливість повернення грошових коштів у разі відмови покупця від товару чи послуги означає, що здійснення розрахункової операції під час реалізації товарів (послуг) не вимагає збігу в часі цієї операції з фактичним наданням послуг. Необхідною умовою здійснення такої операції є реалізація товарів (послуг), тобто їх продаж у результаті вчиненого між продавцем і покупцем правочину.

Згідно з абзацом 15 статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахунковим документом є документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну.

У пункті 3.1 Положення про форму та зміст розрахункового документа, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614 (z0105-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за № 105/5296 (z0105-01) , зазначено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) — це розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Обов’язковими реквізитами фіскального касового чека є, зокрема, його порядковий номер, найменування, кількість і вартість товару (послуги), дата і час проведення розрахункової операції та напис "фіскальний чек".

Пунктом 4.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614 (z0105-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за № 107/5298 (z0107-01) (далі — Порядок), передбачено, що: реєстрація продажу товару (оплати послуги) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією; розрахунковий документ повинен видаватися покупцеві не пізніше завершення цієї операції; вона вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обсяг уведені в режимі реєстрації.

У пункті 4.5 названого Порядку встановлено, що внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через РРО з використанням операцій "службове внесення" та "службова видача", якщо таке внесення чи видача не пов’язані з проведенням розрахункових операцій.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, і видавати такий документ на повну суму проведеної операції особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї (пункти 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР).

Відповідальність за невиконання зазначеного обов’язку передбачена пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР у вигляді фінансової санкції у розмірі п’ятикратного розміру вартості проданих товарів (наданих послуг).

Із прийняттям позивачем завдатку за організацію та обслуговування банкету між Товариством і замовником фактично було укладено угоду щодо надання послуги та здійснено реалізацію останньої, тому отримані кошти мали б бути проведені через РРО з роздрукуванням фіскального касового чека на цю суму і з видачею його замовнику. Посилання позивача на те, що його працівник прийняв кошти в рахунок оплати банкету для передачі іншому суб’єкту підприємницької діяльності, не маючи відповідних повноважень, не заслуговує на увагу.

Оскільки позивачем не були виконані вимоги пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, відповідач правомірно застосував до нього штрафні санкції.

Відповідно до статті 243 КАС Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, який першим припустився неправильного застосування норм права.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2009 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2006 року та постанову Господарського суду м. Києва від 15 серпня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.