ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.02.2004 Справа N 9/112-17/204
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу скаргу ДП “К” на ухвалу Львівського апеляційного
господарського суду від 13.11.2003р. у справі за позовом ДК “Г”
НАК “НГ” до ДП “К”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У червні 2003 року ДК “Г” НАК “Н” пред”явив у господарському
суді позов до ДП “К” про стягнення суми основного боргу за
поставлений природний газ у розмірі 134 675, 02 грн., пені за
несвоєчасні розрахунки у розмірі 7551,12 грн., інфляційні суми у
розмірі 6019, 97 грн., 3% річних у розмірі 1611,84 грн.,
посилаючись на ст.ст. 161, 162, 167, 179, 214, 224 ЦК
( 435-15 ) (435-15)
.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
23.09.2003 р. позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач оскаржив його в
апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від
27.10.2003 р. апеляційну скаргу повернуто відповідачу без
розгляду з підстав п.п. 2, 3 ст. 97 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вдруге ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від
13.11.2003 р. скаржнику було відмовлено у відновленні
процесуального строку.
В касаційній скарзі відповідач просить ухвалу суду другої
інстанції скасувати, справу направити до Львівського
апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги
по суті, посилаючись на порушення судом норм процесуального
права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Приймаючи ухвалу про відмову у відновленні процесуального
строку, апеляційний суд виходив з того, що заявником не доведено
поважність пропуску процесуального строку.
Проте з такими висновками суду другої інстанції погодитись не
можна.
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
пов”язує право суду відновити пропущений процесуальний строк
лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних
обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на
обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити
мотивований висновок поважності чи неповажності причин пропуску
строку.
Оскаржена ухвала апеляційної інстанції цим вимогам не
відповідає.
Відповідно до ст. 53 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
за заявою сторони,
прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати
причину пропуску встановленого законом процесуального строку
поважно і відмовити пропущений строк.
Як наведено вище, вперше апеляційну скаргу позивачу було
повернуто ухвалою суду другої інстанції 27.10.2003 р. з підстав
того, що до скарги не додано належних доказів надсилання її
копії іншій стороні, а також документів, що підтверджують сплату
державного мита у встановленому порядку.
Проте такі висновки суду суперечать дійсним обставинам справи,
оскільки позивач надав на підтвердження направлення копії
апеляційної скарги – квитанцію № 491 від 7.10.2003 р., видану
поштовим відділенням, так і платіжне доручення № 971 від
7.10.2003 про сплату державного мита на звороті якого мається
запис, завірений відповідними посадовими особами банку і
печаткою цієї установи, про зарахування держмита в доход
бюджету.
Згідно ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
зазначені документи
приєднані позивачем до апеляційної скарги є доказом.
Якщо ці докази є недостатніми суд, виходячи з вимог ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не позбавлений був можливості витребувати,
при вирішенні питання прийняття скарги, додаткові документи і
матеріали.
Апеляційний суд, при вирішенні клопотання позивача про
відновлення процесуального строку за повторно поданою
апеляційною скаргою, на зазначені обставини, які мають суттєве
значення, уваги не звернув, а тому помилково прийшов до висновку
про відсутність підстав для його задоволення.
Отже, ухвалу суду не можна визнати законною і обґрунтованою, а
тому вона підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10-111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДП “К” на ухвалу Львівського апеляційного
господарського суду від 13.11.2003р. задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від
13.11.2003р. скасувати.
Справу № 9/112/17/204 направити Львівському апеляційному
господарському суду для прийняття до розгляду апеляційної скарги
ДП “К” на рішення господарського суду Івано-Франківської області
від 23.09.2003 р.