ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.02.2004 Справа N 6/405
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому Державного підприємства
судовому засіданні “Національна атомна енергогенеруюча
касаційну скаргу компанія “Енергоатом”
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 23.12.2003
р.
у справі господарського суду міста Києва
за позовом ЗАТ “Атоменергоресурс”
до 1.Державного підприємства
“Національна атомна енергогенеруюча
компанія “Енергоатом”
2. Федерального державного
унітарного підприємства
“Гірничо-хімічний комбінат”
про визнання недійсним п. 4.2 та частини п. 3.5 доповнення
№ 7В-1 від 13.09.2000р., п. 4.2 та частини п. 3.5 доповнення
№ 7Д – 1 від 16.11.2000р. до контракту № 45 від 30.01.1998р.
за участю представників сторін:
- позивача: Невечеря С.П. – дов. від 04.07.2003 р.,
- відповідача1: Лич В.О. – дов. від 24.02.2003 р. № 22/04,
Майданович Д.В. – дов. від 28.07.2003 о.
№ 60/35,
Поліщук О.В. – дов. від 17.11.2003 р. № 84/35,
- відповідача2: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.10.2003 р. у справі
№ 6/405 задоволено позов ЗАТ “Атоменергоресурс” до Державного
підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія
“Енергоатом” та Федерального державного унітарного підприємства
“Гірничо-хімічний комбінат” про визнання недійсним пункту 4.2 та
третього речення пункту 3.4 доповнення № 7В-1 від 13.09.2000 р.,
пункту 4.2 та третього речення пункту 3.5 доповнення № 7Д-1 від
16.11.2000 р. до контракту № 45 від 30.01.1998 р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
23.1.2003 р. у даній справі рішення господарського суду м. Києва
від 03.10.2003 р. залишено без змін.
Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча
компанія “Енергоатом” (далі ДП “НАЕК “Енергоатом”) у поданій
касаційній скарзі просить постанову Київського апеляційного
господарського суду від 23.12.2003 р. та рішення господарського
суду м. Києва від 03.10.2003 р. скасувати, прийняти нове рішення
про відмову у позові. В обґрунтування своїх вимог скаржник
посилається на неправильне застосування судами норм
матеріального та процесуального права.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.01.198 р. між ДП
“НАЕК “Енергоатом” та Федеральним державним унітарним
підприємством “Гірничо-хімічний комбінат” укладено контракт
№ 45, згідно якого останній зобов’язувався прийняти на
технологічну витримку та наступну переробку, раніше поставлене
із Російської Федерації у вигляді “свіжого” палива,
відпрацьоване ядерне паливо реакторів типу ВВЭР-1000 українських
АЕС, а ДП “НАЕК “Енергоатом” – оплатити послуги Федерального
державного унітарного підприємства “Гірничо-хімічний комбінат”.
18.11.1999 р. між вказаними сторонами укладено доповнення № 7 до
контракту № 45, пунктом 3.13 якого передбачено можливість участі
в розрахунках за переробку відпрацьованого ядерного палива
третіх осіб, які діють за дорученням ДП “НАЕК “Енергоатом”.
На підставі п. 3.13 доповнення № 7 від 18.11.1999 р. відповідачі
та ЗАТ “Атоменергоресурс” уклали між собою доповнення № 7В-1 від
3.09.2000 р. та доповнення № 7Д-1 від 16.11.2000 р. до контракту
№ 45, предметом яких виявився порядок розрахунків за відправлене
на переробку відпрацьоване ядерне пальне з відокремленого
підрозділу відповідача 1 – ВП “Запорізька АЕС”.
Згідно даних доповнень ДП “НАЕК “Енергоатом” в об’ємах даних
транспортувань доручає, а позивач приймає на себе виконання
розрахункових зобов’язань Компанії перед Федеральним державним
унітарним підприємством “Гірничо-хімічний комбінат”, що
виникають у Компанії на підставі контракту № 45 та доповнення
№ 7. Пунктами 3.1 обох доповнень передбачено, що обов’язки
Компанії по оплаті послуг відповідача 2 виконуються позивачем
шляхом грошових платежів, а також цінних паперів, в
т.ч. векселів (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 доповнень № 7В-1 та
№ 7Д-1).
Пунктами 3.5 доповнень № 7В-1 та № 7Д-1 передбачено, що ЗАТ
“Атоменергоресурс” вправі у відповідності до ст. 815 ЦК ГФ
видати Федеральному державному унітарному підприємству
“Гірничо-хімічний комбінат” прості векселі з терміном погашення
“по пред’явленню”, але не раніше 6 (шести) місяців з дати видачі
векселя. Умови та порядок погашення векселів позивача
визначаються окремим договором між відповідачем 2 та позивачем з
посиланням на дане доповнення. При погашенні векселів позивачем
їх оплата зараховується в оплату послуг відповідача 2 по даному
доповненню до контракту, якщо інше не узгоджено між позивачем та
відповідачем 2.
Пунктами 4.2. доповнення № 7В-1 та доповнення № 7Д-1
передбачено, що відповідач 1 в рамках даного доповнення до
контракту несе відповідальність перед відповідачем 2 до повного
погашення позивачем своїх векселів.
Ст. 21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”
( 1201-12 ) (1201-12)
дано визначення векселя - цінний папір, який
засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити
після настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(держателю векселя).
Предметом спору є питання невідповідності закону окремих
положень (п. 3.5 та п. 4.2) доповнень № 7В-1 та № 7Д-1, що
регулюють порядок виконання третьою особою (позивачем)
цивільно-правових обов’язків відповідача 1, що випливають з
контракту № 45, а не питання про право видачі векселя та
дотримання позивачем порядку видачі векселів, що передбачено
законодавством Російської Федерації (як країни місця видачі
векселя), що застосовується у відповідності до ст. 2, 3
Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні
векселі та прості векселі.
Посилання скаржника на те, що в пунктах 3.5 доповнень № 7Д-1 та
№ 7В-1 є посилання на ст. 815 Цивільного кодексу Російської
Федерації на увагу не заслуговує, оскільки вказана норма
міститься в параграфі 1 “Позика” глави 42 Цивільного кодексу
Російської Федерації “Позика та кредит”. Однак, ні контракт
№ 45, ні доповнення № 7В-1 та № 7Д-1 за своїм змістом не є
договором позики. Тому, застосування ст. 815 ЦК РФ при розгляді
даного спору не основане на узгоджених сторонами умовах
доповнень № 7В-1 та № 7Д-1.
Контракт № 45 є договором про надання послуг по переробці та
захороненню ядерного палива, а доповнення № 7В-1 та № 7Д-1 до
контракту № 45 є угодами про зміну порядку виконання
зобов’язань, що виникли між відповідачами з контракту № 45 у
зв’язку з покладенням відповідачем1 своїх обов’язків про сплату
послуг відповідача2 та третю особу – позивача.
Згідно ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в силу зобов'язання одна
особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи
(кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу,
сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор
має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Змістом контракту № 45 є наступне зобов’язання: відповідач 2
надає послуги відповідачу 1 по зберіганню та переробці
відпрацьованого ядерного палива, а відповідач 2 зобов’язується
оплатити послуги, надані відповідачем1.
Позивач не є ні божником, ні кредитором по контракту № 45.
В доповненнях № 7В-1 та № 7Д-1 позивач, відповідач 1 та
відповідач2 лише змінили умови виконання зобов’язань по
контракту № 45 у зв’язку з покладенням в порядку ст. 164 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
виконання зобов’язань на третю особу – позивача. При
цьому, доповнення не передбачають звільнення відповідача 2 від
виконання зобов’язань по контракту № 45 по оплаті послуг.
Таким чином, векселя, які згідно п. 3.5 доповнень позивач від
свого імені може видати відповідачу 2 та по яким виключно
позивач буде являтися зобов’язаним як векселедавець (причому
перед будь-яким держателем векселя), мають характер відступного
применительно до відношень боржника (відповідача 1) та кредитора
(відповідача 2). Такий же характер мають та векселі других
векселедавець, інші цінні папери, які позивач, може згідно
п. 3.1.2 доповнень № 7В-1 та № 7Д-1 передати відповідачу 2 для
виконання зобов’язань відповідача 1 по оплаті послуг відповідача
1 по контракту; 45.
Передача відступного як підстави для припинення договірних
зобов’язань не суперечить ст.ст. 4, 216, 220 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і обов'язки
виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і
Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і
не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту
цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Таким чином, не передбачені законом підстави виникнення
обов’язків повинні відповідати загальним началам та змісту
цивільного законодавства.
Умови, які містяться в третьому реченні п. 3.5 доповнень № 7В-1
та № 7Д-1, не відповідають загальним началам та змісту
цивільного законодавства України.
В доповненнях № 7В-1 та № 7Д-1 прямо вказано, що сторони
зобов’язуються будувати свої взаємовідносини на принципах
юридичної захищеності інтересів Сторін при їх взаємовідношеннях
(ст. 1.3). Даний принцип є основною для тлумачення цих доповнень
(ст. 1.4).
Згідно доводів касаційної скарги, у випадку реалізації позивачем
свого права видавати відповідачу 1 свої векселі строком “по
пред’явленню” згідно ст. 3.5 доповнень, виникає обов’язок
позивача виплатити відповідачу 2 по векселю певну суму, та, крім
того, продовжує існувати зобов’язання відповідача 1 по оплаті
послуг відповідача 2 в тій же сумі.
Це протирічить, як принципу юридичної захищеності сторін,
зокрема позивача та самого відповідача 1, так і принципу
розумності здійснення цивільних прав і обов’язків.
Якщо видача позивачем векселя не є належним виконанням
зобов’язань відповідача 1 по оплаті послуг, то у відповідача 2
існує можливість отримати платіж двічі, як з позивача шляхом
пред’явлення векселя до оплати, так і з відповідача 2.
Крім того, відповідач 2 має можливість передати, виданий
позивачем вексель іншим особам, які можуть пред’явити його до
оплати. При цьому про момент платежу по такому векселю (про
погашення векселя) ні відповідач1, ні відповідач 2 не мають
можливості дізнатися. Тобто, якщо враховувати доводи відповідача
1, сторонам зобов’язань по контракту № 45 не буде відомо про
момент припинення зобов’язань між ними.
Таким чином, оскаржуване положення п. 3.5 доповнення приведе до
того, що порушуються права позивача, оскільки позивач, не
отримавши ніякого зустрічного задоволення своїх вимог,
зобов’язаний буде здійснити платіж по виданому векселю, та
порушуються права відповідача 1, якому невідомо про термін
припинення його зобов’язань та який, в наслідок цього повинен
нести відповідальність за невиконання зобов’язань перед
відповідачем 2.
Таким чином, якщо по контракту № 45 та доповненням № 7В-1 та
№ 7Д-1 момент виконання зобов’язань по оплаті послуг залежить
від дій боржника (відповідача 1) або третьої особи (позивача),
на якого покладено виконання зобов’язань, то по виданому векселю
на пред’явника момент виконання вже визначається діями
держателів векселя (відповідача 2 та інших осіб, яким вексель
може бути переданий).
Якщо виконанням зобов’язань по оплаті послуг буде платіж по
векселю (момент погашення), то виконання зобов’язань вже буде
залежати не від дій боржника та третьої особи, як це передбачено
ст. 151, 164 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а від дій (пред’явлення
векселя до оплати) держателя векселя. Таким чином, виконання
боржником або третьою особою зобов’язань по оплаті послуг в
строки, встановлені в контракті № 45, доповненнях № 7В-1 та
№ 7Д-1, стане неможливим з тієї причини, що вони не силі
впливати на пред’явлення векселедержателем векселя до оплати в
строки, вказані в контракті № 45, доповненнях № 7В-1 та № 7Д-1.
Таким чином, третє речення п. 3.5 доповнень № 7В-1 та № 7Д-1
порушують законні майнові інтереси сторін та протирічать
ст. 164, 216, 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Згідно зі ст. 164 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
виконання зобов'язання, що
виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині
на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а
так само якщо третя особа зв'язана з однією з сторін
адміністративною підлеглістю або відповідним договором.
У цьому разі відповідальність за невиконання або неналежне
виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно
виникло, якщо законодавством Союзу РСР і Української РСР не
передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в
порушення вищенаведеної норми, пунктами 4.2 доповнень № 7В-1 та
№ 7Д-1 передбачена відповідальність третьої особи за невиконання
або неналежне виконання зобов’язань відповідача 1, який є
стороною контракту № 45, а тому підставно судом першої
інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд,
визнані недійсними.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що відповідно до
вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
судові рішення ґрунтуються на всебічному, повному та
об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве
значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального
та процесуального права, доводи касаційної скарги не
спростовують висновків суду, у зв’язку з чим підстав для їх
скасування не вбачається.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного підприємства “Національна атомна
енергогенеруюча компанія “Енергоатом” залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р. та рішення господарського суду м. Києва від
03.10.2003 р. у справі № 6/405 залишити без змін.