ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 Справа N 24/148
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Об’єднання співвласників
судовому засіданні багатоквартирного будинку “Б”
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 24/148
за позовом Об’єднання співвласників
багатоквартирного будинку “Б”
(надалі - Об’єднання)
до Державної адміністрації у
Шевченківському районі м. Києва
про визнання недійсним розпорядження № 473 від 25.03.2002
Шевченківської РДА м. Києва та договору оренди нежилих
приміщень від 10.04.2002
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 26.06.2003 господарського суду м. Києва у позові
відмовлено у зв’язку з тим, що оспорюване розпорядження прийняте
у відповідності з вимогами чинного законодавства та в межах
компетенції Шевченківської районної державної адміністрації в
м. Києві, а також у зв’язку з недоведеністю невідповідності
вимогам закону договору оренди нежилих приміщень.
Постановою від 23.10.2003 Київського апеляційного господарського
суду рішення залишено без змін з тих же підстав. У поданій
касаційній скарзі Об’єднання співвласників багатоквартирного
будинку “Б” просить рішення та постанову скасувати, справу
направити на новий розгляд в іншому складі суддів, оскільки
вважає, що Київським апеляційним судом було неправильно
застосовано норми матеріального права, а саме ст. 1, ч. 2 ст. 10
Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду" (
2482-12 ), ст. 1 ЗУ “Про об’єднання співвласників
багатоквартирного будинку” ( 2866-14 ) (2866-14)
та не застосовано норми
Закону, які підлягали застосуванню, зокрема, ст. 13, 35 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 4,7,8 Житлового кодексу
України ( 5464-10 ) (5464-10)
, п. 4.1 Положення про порядок передачі
квартир (будинків) у власність громадян, затверджене Наказом
Державного комітету України по житлово-комунальному господарству
від 15.09.1992 № 56, та порушено норми процесуального права –
ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (
1798-12 ).
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної
інстанції і заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та
постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга
позивача – відхиленню з наступних підстав.
На спірні правовідносини власності та договірні орендні
відносини, які виникли на підставі виданого розпорядження № 473
“Про надання в орендне користування нежитлових приміщень
комунальної власності територіальної громади Шевченківського
району м. Києва” та укладеного згідно цього розпорядження
договору оренди нежилих приміщень від 10.04.2002 № 5487/1 між
Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства
Шевченківського району м. Києва та ТОВ “Н”, поширюється дія
ст.ст. 1, 11, 19 Закону України “Про об’єднання співвласників
багатоквартирного будинку” ( 2866-14 ) (2866-14)
, п. 2 ст. 10 Закону
України “Про приватизацію державного житлового фонду” ( 2482-12
) та п. 3.1., п. 4.1 розділу 4 статуту Об’єднання, що враховано
судом першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про об’єднання
співвласників багатоквартирного будинку” ( 2866-14 ) (2866-14)
спільне
майно співвласників багатоквартирного будинку складається із
загального та неподільного майна, до якого, в свою чергу,
входять згідно зі ст. 11 допоміжні приміщення житлового будинку
(сходові клітини, вестибюлі, коридори, кладові, сміттєкамери,
горища тощо), конструктивні елементи будинку (стіни, фундамент)
та технічне обладнання будинку (інженерні комунікації).
На противагу цьому згідно зі ст. 1 вищезазначеного закону нежилі
приміщення не відносяться до житлового фонду та є самостійним
об’єктом цивільно-правових відносин, а тому діючим
законодавством не передбачено обов’язку отримання згоди
співвласників багатоквартирного будинку при передачі
відповідачем в оренду спірного нежилого приміщення з огляду на
повноваження, надані власнику ст. 4 Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
, згідно якої власник майна на свій розсуд
володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Згідно з п. 3.1 статуту об’єднання та п. 2 ст. 10 Закону України
“Про приватизацію державного житлового фонду” ( 2482-12 ) (2482-12)
власники квартир будинку є співвласниками допоміжних приміщень
будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього
благоустрою, фактичний вичерпний перелік яких зазначений в п.
4.1 розділу 4 статуту об’єднання, згідно якого до частин та
елементів, які перебувають у спільній частковій власності членів
Об’єднання належать такі допоміжні приміщення будинку: сходові
клітки, міжквартирні коридори, приміщення підвалів площею 20,4
кв.м..
При цьому колегія враховує, що згідно з ч. 1 ст. 7 Закону
України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”
( 2866-14 ) (2866-14)
у статуті об’єднання повинно бути визначено перелік
майна, що перебуває у спільній сумісній власності (неподільне
майно) та перелік майна, що перебуває у спільній частковій
власності (загальне майно), а судами першої та апеляційної
інстанцій з достовірністю встановлено відсутність включення
спірного нежилого приміщення до складу перерахованого в статуті
неподільного та загального майна співвласників будинку № 18 по
вул. Софіївській в м. Києві з огляду на статус цього приміщення
як нежилого адміністративного приміщення, яке є самостійним
об’єктом цивільно-правових відносин та не відноситься до
допоміжних приміщень будинку.
В зв’язку з цим не приймаються до уваги твердження скаржника про
набуття ним у власність всіх підвальних нежилих приміщень в
складі допоміжних приміщень житлового будинку згідно п. 41
Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність
громадян (затверджено наказом Державного комітету України по
житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 № 56), які
всупереч вимогам ст. 1 Закону України “Про об’єднання
співвласників багатоквартирного будинку” ( 2866-14 ) (2866-14)
грунтуються
на помилковому ототожненні власне допоміжних та нежилих
приміщень.
Водночас порушені скаржником питання про перехід до об’єднання
права власності на спірні підвальні приміщення з моменту
завершення приватизації квартир можуть бути лише предметом
іншого позовного провадження, а згідно з ч. 3 ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
касаційній інстанції не приймаються і не можуть розглядатися
додаткові позовні вимоги про визнання права власності, що не
були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Натомість судом апеляційної інстанції з достовірністю
встановлено відсутність надання позивачем оформлених належним
чином правовстановлюючих документів (свідоцтв про право
власності, актів приймання-передачі, купівлі-продажу,
безоплатної передачі чи інших), які чітко підтверджували б право
власності Об’єднання на спірні нежилі приміщення.
Отже, з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та
позивачем всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не доведено вибуття спірних нежилих
приміщень зі складу комунальної власності Шевченківського району
м. Києва внаслідок приватизації громадянами займаних квартир в
житловому будинку, в якому знаходяться також і спірні орендовані
приміщення.
Окрім того, в касаційній скарзі містяться посилання на
недоведеність цільового призначення спірних підвальних приміщень
та їх віднесеності до самостійних адміністративних нежилих
приміщень та на доведеність включення їх до допоміжних технічних
приміщень житлового будинку, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 111
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
згідно яких у касаційній скарзі не допускаються посилання на
недоведеність обставин справи. Судом першої інстанції
встановлено, а судом апеляційної інстанції підтверджено факт
недоведеності позивачем відповідними правовстановлюючими
документами набуття ним внаслідок безоплатної приватизації
квартир права власності на спірне нежиле приміщення, яке
передано в оренду ТОВ “Н” на підставі оспорюваних розпоряджень
та договору оренди, чим спростовуються помилкові посилання
скаржника в обгрунтування своїх заперечень на ст.ст. 13, 35
Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
та ст.ст. 1, 10 Закону
України “Про приватизацію державного житлового фонду”
( 2482-12 ) (2482-12)
.
Разом з тим колегія відхиляє посилання позивача в обгрунтування
своїх заперечень на ст.ст. 7, 8 Житлового кодексу України
та необхідність переведень спірних приміщень житлового
фонду до категорії нежилих, оскільки судами обох інстанцій при
прийнятті оскаржуваних рішення та постанови з врахуванням
матеріалів справи достовірно встановлено первісне і нині існуюче
цільове призначення спірних підвальних приміщень як нежилих,
невіднесеність їх до складу житлового фонду та обумовлену цим
відсутність зміни їх початкового цільового призначення, і ці
обставини не спростовано скаржником.
Наявні ж посилання позивача на ст.ст. 33, 34 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та на неврахування
судом певних доказів (лист від 26.03.2003 № 06-24/17-170 тощо)
зводяться до заперечень щодо оцінки судом доказів по справі,
однак згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом першої та апеляційної інстанції до спірних
правовідносин власності та договірних відносин норм чинного
законодавства та відсутність будь-яких підстав вважати, що судом
помилково застосовано матеріальне та процесуальне права в
розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-9,
111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 26.06.2003 господарського суду м. Києва та постанову
від 23.10.2003 Київського апеляційного господарського суду у
справі № 24/148 залишити без змін, а касаційну скаргу Об’єднання
співвласників багатоквартирного будинку “Б” – без задоволення.