ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 Справа N 12/121-1246
Вищий господарський суд України у складі суддів:
В. Овечкіна – головуючого,
Є. Чернова,
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача Стефаник Я.В., Співак І.Г.
- відповідача Не з’явився
розглянув ДПІ у Борщівському районі Тернопільської
касац_йну скаргу області
на постанову від 13.11.2003
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 12/121-1246
за позовом Борщівського спиртозаводу
до ДПІ у Борщівському районі Тернопільської
області
про визнання недійсним рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
09.07.2003р. (суддя Скрипчук О. С.) позов задоволено.
Суд при винесенні цього рішення керувався Законом України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки, як
вбачається з його перехідних подложень, він є спеціальним
Законом, по відношенню до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Таким чином саме п.п. 7.4.1 п. 7 ст. 7 та п. 1.6 ст. 1 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
потрібно
регулювати спільні правовідносини, а зі змісту положень цього
Закону випливає, що позивач правомірно включив до податкового
кредиту суми податку на додану вартість.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
15.09.03р. (судді – Бойко С. м. , Кузя В. Л., Давид Л. Л.)
апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення
господарського суду Тернопільської області від 09.07.03р. без
змін.
До винесення такого рішення апеляційний суд прийшов з тих же
підстав, що були зазначені при винесенні рішення судом першої
інстанції.
Відповідач в касаційній скарзі просить постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 15.09.2003р. по справі
№ 12/121-1246 скасувати на підставі того, що апеляційним судом
порушені норми матеріального права.
Посилання на положення ст. ст. 4, 5, 8 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
є правомірним,
оскільки Закон України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
хоч і є спеціальним нормативним актом, який
регламентує спірні правовідносини, проте не містить визначення
поняття “основні фонди”. Основними фондами відповідно до ст. 8.2
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не являються витрати на матеріали, сировину,
технологічне обладнання, отримані послуги і в зв’язку з цим не
можуть бути віднесені до податкового кредиту.
Крім того, відповідно до п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не
включаються до валових витрат витрати на придбання, будівництво,
реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних
фондів.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та встановив наступне.
В преамбулі Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено сферу дії цього закону, а саме
зазначено, що Закон визначає платників податків на додану
вартість, об’кти, базу та ставки оподаткування, перелік
неоподаткованих та звільнених від оподаткування операцій,
особливості оподаткування експортних та імпортних операцій,
поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та
внесення податку до бюджету.
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, в свою чергу, регулює правовідносини по
оподаткуванню прибутку підприємств.
За таких обставин слід вважати, що Закон України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є спеціальним нормативним актом
по відношенню до Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яким обгрунтовує відповідач подачу
касаційної скарги до Вищого господарського суду України.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит – сума, на яку платник
податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного
періоду, що визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до вимог п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку на додану
вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів,
що підлягають амортизації, включаються до складу податкового
кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення
в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник
податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.
Крім того, відповідно до п. 4.4.1 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі коли норма
закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі
закону, або коли норми різних законів чи різних
нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне)
трактування прав та обов'язків платників податків або
контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти
рішення на користь як платника податків, так і контролюючого
органу, рішення приймається на користь платника податків.
Таким чином, позивач правомірно включив до податкового кредиту
суми податку на додану вартість в розмірі 175 966 грн. сплачені
(нараховані) в зв’язку з витрачанням матеріалів сировини,
отриманням послуг і витратах по придбанню обладнання, незалежно
від введення в експлуатацію основних фондів.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст. Ст. 107, п. 3
ст. 111-9, 111-11, 111-12, 111-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
П О С Т А Н О В И Л И:
1. У задоволенні касаційної скарги відмовити.
2. Рішення господарського суду Тернопільської області від
09.07.2003р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду по справі № 12/121-1246 залишити без змін.