ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 Справа N 6/785
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши матеріали касаційної скарги Риболовецького колгоспу
“З”
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
28.05.2003
у справі № 6/785
за позовом Державного комітету України з державного
матеріального резерву, м. Київ
до Риболовецького колгоспу “З”
про стягнення 863 980, 13 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 24.02.2003 р.
по справі № 6/785 за позовом Державного комітету України з
державного матеріального резерву, м. Київ до Риболовецького
колгоспу “З” про стягнення 863 980,13 грн. в позові відмовлено,
оскільки позивачем було пропущено строк позовної давності права
вимоги заборгованості.
Позивач у справі - Державний комітет України з державного
матеріального резерву, м. Київ, не погоджуючись із рішенням
господарського суду Донецької області, подав до Донецького
апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій
просить скасувати рішення господарського суду Донецької області
від 24.02.2003 р. повністю та прийняти нове рішення на користь
Позивача.
Донецький апеляційний господарський суд своєю постановою від
28.05.2003 р. по справі № 6/785 задовольнив апеляційну скаргу
Державного комітету України з державного матеріального резерву,
м. Київ; рішення господарського суду Донецької області від
24.02.2003 р. скасував, позовні вимоги скаржника про стягнення
303 833,21 грн. за поставлені нафтопродукти за договорами № 358
від 26.11.1998 р. та № 373 від 17.12.1998 р. та штрафних санкцій
у сумі 560 146,92 грн. за прострочення платежу задовольнив.
Відповідач у справі – Риболовецький колгосп “З”, не погоджуючись
із постановою Донецького апеляційного господарського суду від
28.05.2003 р., подав до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 28.05.2003 р., а рішення
господарського суду Донецької області залишити без змін.
При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної
інстанції норм матеріального права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, дослідивши
матеріали справи, встановила наступне:
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 956-р
від 16.11.1998 р. Державному комітету України з державного
матеріального резерву було дозволено відпустити з державного
резерву підприємствам Держкомрибгоспу у листопаді-грудні 1998
року без попередньої оплати дизельне пальне та дизельне масло.
При цьому було передбачено, що оплата вартості відпущених
нафтопродуктів буде здійснена підприємствами Держкомрибгоспу до
25.12.1998 р. за цінами, діючими на момент оплати.
На виконання зазначеного Розпорядження Позивач та Відповідач
уклали договори на товарні кредити № 358 від 26.11.1998 р. та
№ 373 від 17.12.1998 р.
Згідно з умовами наведених вище договорів Позивач відпустив
Відповідачу через ВАТ “Лисичанськнафтооргсінтез” нафтопродукти
на загальну суму 303 833,21 грн. Таким чином, свої зобов’язання
за договорами на товарний кредит позивач виконав повністю, що
також не заперечує і Відповідач.
Відповідач в якості оплати відпущених йому Позивачем
нафтопродуктів запропонував розрахуватись шляхом взаємозаліку,
відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 998 від
09.06.1999 р. “Про погашення заборгованості господарств
Північно-Азовської спілки риболовецьких колгоспів за надану
товарну позичку” ( 998-99-п ) (998-99-п)
, якою було дозволено риболовецьким
господарствам погасити заборгованість за рахунок коштів,
передбачених для цих господарств на покриття збитків, заподіяних
внаслідок стихійного лиха.
При цьому Відповідач як на підтвердження виконання ним своїх
зобов’язань посилається на те, що він підготував та узгодив з
Державним комітетом України з державного матеріального резерву
відповідні документи, які передав до Спецфіну при Головному
управлінні Держкомрезерву. Окрім цього, Відповідач надав суду
копію акту приймання-передачі векселю № 5100001022891 від
Головного управління Держказначейства України до Держкомрезерву
та акт приймання-передачі цього ж векселю від Держкомрезерву до
Головного управління Держказначейства. Обидва документи не
датовані, оригінали суду не надані.
Суд апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах
справи документів зробив в своїй постанові висновок про те, що
надані Позивачем в обґрунтування своїх вимог документи не є
належними доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку,
що висновки апеляційної інстанції щодо недоведеності проведення
взаємозаліків між сторонами є обґрунтованими та такими, що
відповідають фактичним обставинам справи.
Таким чином, позовні вимоги Держкомрезерву щодо стягнення
заборгованостў в сумі 303 833.21 грн. підлягають задоволенню.
Окрім того, відповідно до п. 15, 15 ст. 14 Закону України “Про
державний матеріальний резерв” в разі несвоєчасної сплати
вартості поставленої з державного реєстру продукції споживач
сплачує Держкомрезерву пеню за кожний день прострочення в
розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за
який сплачується пеня.
Крім того, згідно ст. 83 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позовна давність
не поширюється на вимоги державних організацій про повернення
державного майна з незаконного володіння колгоспів.
Таким чином, постанова Донецького апеляційного господарського
суду від 28.05.2003 відповідає фактичним матеріалам справи та не
суперечать діючому законодавству, а тому підстав для її
скасування немає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
п о с т а н о в и в:
1. Касаційну скаргу Риболовецького колгоспу “З” залишити без
задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
28.05.2003 р. залишити без змін.