ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
24.02.2004                                        Справа N 2/333
 
Вищий господарський суд України у складі колегії
 
розглянувши  матеріали  касаційної скарги  Головного  управління
охорони  культурної  спадщини  та  реставраційно-відновлювальних
робіт Київської міської державної адміністрації
 
на  постанову  Київського апеляційного господарського  суду  від
23.12.2003
 
у справі № 2/333
 
за  позовом Головного управління охорони культурної спадщини  та
реставраційно-відновлювальних робіт Київської міської  державної
адміністрації
 
до приватного підприємства “П”
 
третя особа: Відкрите акціонерне товариство акціонерний банк “У”
 
про   примусове відчуження пам’ятки культурної спадщини
 
Рішенням  господарського суду м.  Києва  від  19.09.2003  р.  по
справі  №  2/333  про  примусове відчуження пам’ятки  культурної
спадщини  позов Головного управління охорони культурної спадщини
та   реставраційно-відновлювальних   робіт   Київської   міської
державної  адміністрації було задоволено: відчужено з  власності
Приватного  підприємства “П” належний йому будинок  по  вул.  В.
Васильківській (Червоноармійській), 39-А та передано  зазначений
будинок  Головному  управлінню охорони  культурної  спадщини  та
реставраційно-відновлювальних робіт Київської міської  державної
адміністрації.
 
Відповідач  у  справі  –  ПП  “П”, не погоджуючись  із  рішенням
господарського  суду  м.   Києва від  19.09.2003  р.,  подав  до
Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в
якій просив: рішення господарського суду м.  Києва скасувати  та
прийняте   нове  рішення,  яким  позивачу  в  позові   відмовити
повністю.
 
Київський  апеляційний господарський суд  своєю  постановою  від
23.12.2003  р.  у  справі  №  2/333  апеляційну  скаргу  ПП  “П”
задовольнив  повністю,  рішення господарського  суду  м.   Києва
скасував,   прийняв  нове  рішення,  яким  в  позові   Головному
управлінню       охорони      культурної       спадщини       та
реставраційно-відновлювальних робіт Київської міської  державної
адміністрації відмовив.
 
Позивач   у  справі  -  Головне  управління  охорони  культурної
спадщини   та   реставраційно-відновлювальних  робіт   Київської
мўської  державної адміністрації, не погоджуючись із  постановою
Київського апеляційного господарського суду по справі, подав  до
Вищого  господарського  суду України касаційну  скаргу,  в  якій
просить скасувати постанову апеляційної інстанції, рішення  суду
першої інстанції залишити без змін.
 
Колегія  суддів  Вищого господарського суду України,  дослідивши
матеріали  справи та заслухавши представників сторін, встановила
наступне:
 
Відповідно   до  договору  купівлі-продажу  №  5801-А/2914   від
20.08.1996  р.  між ТОВ “А” та АТЗТ “Будинок моделей  “Хрещатик”
ТОВ  “А”  придбало нежитловий будинок по вул. Червоноармійській,
39.  При  цьому  в п. 2 договору зазначено, що будинок,  який  є
предметом  договору,  на плані позначений  літерою  “А”  та  має
загальну площу 1 265 кв.м.
 
Відповідно  до  рішення  Київського  міськвиконкому  №  693  від
30.07.1984  р.  будинок  за адресою вул. Червоноармійська,  39-Б
занесений  до Державного реєстру нерухомих пам’яток  України  як
пам’ятка    історії.   Позивач   придбав   будинок    по    вул.
Червоноармійська, 39-А.
 
Суд  апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв довідку,  яку
видав сам Позивач, відповідно до якої пам’ятка (будинок по  вул.
Червоноармійській,    39-Б)    має    поштову    адресу     вул.
Червоноармійська, 39-А.
 
Згідно  довідки Печерської райдержадміністрації  м.   Києва  від
28.12.1996  р.  № 01-5088/0 правонаступником ТОВ “А”  є  спільне
українсько-швейцарське  товариство з обмеженою  відповідальністю
“П”.   Відповідно   до  п.  1.2.3  статуту   ПП   “П”   воно   є
правонаступником спільного українсько-швейцарського товариства з
обмеженою відповідальністю “П”.
 
Відповідно  до  довідок-характеристик Київського  міського  бюро
технічної  інвентаризації  та  реєстрації  права  власності   на
об’єкти  нерухомого майна від 07.07.2003 р. №  686281  нежитлові
приміщення,   які  знаходяться  за  адресою:  м.    Київ,   вул.
Червоноармійська, 39, зареєстровані в реєстровій книзі наступним
чином: 75/100 та 3/100 належать ВАТ АБ “У”, а 22/100 – ТОВ “А”.
 
З  листа  Київського  міського БТІ від  06.08.2003  р.  №  32272
вбачається,   що   за   адресою   вул.   Червоноармійська,    39
зареєстровано  нежитлове приміщення площею 1 265 кв.м.   (літера
“А”),  власником  якого  є  ТОВ “А” на підставі  вищезазначеного
договору купівлі-продажу.
 
Окрім  того, в господарському суді м.  Києва знаходиться  Справа
N  36/449  за позовом ВАТ АБ “У” до ПП “П” про виділ  частки  зі
спільної  часткової  власності  розміром  78/100  від  цілісного
майнового  комплексу, який розташований за  адресою:  м.   Київ,
вул.  Червоноармійська,  39. На цей  час  провадження  у  справі
зупинено на підставі ст. 79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
Таким  чином, на підставі вищенаведеного, судова колегія  дійшла
до  висновку, що суд апеляційної інстанції зробив цілком  вірний
висновок про те, що 4-поверховий будинок площею 1 265 кв.м.   за
адресою:  вул.  Червоноармійська, 39, є частиною  в  22/100  від
цілісного майнового комплексу, решта якого в 78/200 належить ВАТ
АБ “У”, а тому висновок апеляційної інстанції про те, що спірний
будинок  по  вул.  Червоноармійській, 39  є  об’єктом  права  не
приватної,  а спільної часткової власності, повністю  відповідає
обставинам справи.
 
Відповідно  до  ст.  21 Закону України “Про  охорону  культурної
спадщини” ( 1805-14 ) (1805-14)
         передбачено вилучення пам’яток у власність
держави у випадку, якщо така пам’ятка належить власнику  або  на
праві комунальної, або на праві приватної власності.
 
Суд першої інстанції при винесенні рішення по справі послався на
ст. 21 цього закону як на підставу вилучення спірного будинку  в
ПП  “П”, при цьому суд невірно зазначив, що примусово може  бути
вилучена  пам’ятка,  яка належить особі  “на  праві  власності”.
Таким  чином,  суд  першої  інстанції безпідставно  та  всупереч
нормам  ст. 21 Закону України “Про охорону культурної  спадщини”
( 1805-14  ) (1805-14)
          розширив  коло осіб, в яких  може  бути  вилучена
пам’ятка.
 
Окрім того, суд першої інстанції невірно застосував ч. 5 ст.  41
Конституції   України  ( 254к/96-ВР  ) (254к/96-ВР)
        .  Нормами  цієї   статті
встановлено,   що   примусове  відчуження   об’єктів   приватної
власності  допускається лише в умовах воєнного та  надзвичайного
стану. В цей час, як відомо, Президентом України не вводився ані
воєнний,  ані  надзвичайний стан, тому застосування  судом  цієї
норми Конституції є безпідставним та неправомірним.
 
Суд першої інстанції вірно застосував ст. 21 Закону України “Про
охорону  культурної  спадщини” ( 1805-14 ) (1805-14)
        , відповідно  до  якої
пам’ятка  може бути примусово відчужена за умови попереднього  і
повного відшкодування її вартості. Але при цьому суд не дослідив
належним чином, чи проводилась попередня оцінка пам’ятки взагалі
та  чи  проводилась  вона  у відповідності  з  вимогами  чинного
законодавства,  а  саме,  наведеного вище  Закону  “Про  охорону
культурної спадщини” ( 1805-14 ) (1805-14)
        .
 
Так,  суд  першої  інстанції в рішенні по  справі  зазначив,  що
висновок  спеціаліста  Київського  науково-дослідного  інституту
судових  експертиз  №  4380 від 12.09.2003  р.  є  в  матеріалах
справи.  Однак  при  цьому судом ніяк не досліджено  цей  доказ,
зазначеному висновку спеціаліста не надано юридичної оцінки,  що
суперечить вимогам ст. 43 Господарського процесуального  кодексу
України  ( 1798-12 ) (1798-12)
         щодо всебічного, повного  та  об’єктивного
розгляду всіх обставин справи.
 
Як встановлено судом апеляційної інстанції при перегляді справи,
висновок  спеціаліста  №  4380  від  12.09.2003  р.  не  містить
посилань  на  застосування  Методики грошової  оцінки  пам’яток,
затвердженої   Постановою  Кабінету  Міністрів  України  №  1447 
( 1447-2002-п ) (1447-2002-п)
         від 26.09.2002 р., як того вимагає ст. 19 Закону
України “Про охорону культурної спадщини” ( 1805-14 ) (1805-14)
        .
 
Таким  чином, судова колегія приходить до висновку, що Київський
апеляційний господарський суд зробив вірний висновок про те,  що
з   урахуванням  вищенаведених  обставин,  висновок  спеціаліста
№ 4380 від 12.09.2003 р. не є допустимим доказом.
 
Окрім   того,   позивачем  не  було  надано   належних   доказів
попереднього   відшкодування  вартості  спірного   будинку.   Як
встановлено   судом  апеляційної  інстанції,  копія   платіжного
доручення № 71 від 19.09.2003 р. про перерахування коштів в сумі
1  936  177 грн. на користь ПП “П” не може бути належним доказом
попереднього відшкодування, оскільки вона не оформлена  належним
чином.    Окрім  того,  відсутність  попереднього  відшкодування
вартості  спірного будинку підтверджується і довідкою Філії  ВАТ
“Державний експортно-імпортний банк України” в м.  Києві про те,
що  з  01.09.2003 р. по 23.09.2003 р. руху коштів по рахунку  ПП
“П” не відбувалось.
 
Окрім того, Київським апеляційним господарським судом також було
встановлено  той факт, що ПП “П” вживав всіх необхідних  заходів
відповідно   до   вимог   законодавства   з   метою   здійснення
відновлювальних  робіт в спірному будинку. Так, суд  апеляційної
інстанції  зазначив  в  своїй постанові від  23.12.2003  р.,  що
тривалість   погодження  на  здійснення  будівельних   робіт   є
загальновідомим  фактом, а тому на підставі  ч.  1  ст.  35  ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
         не підлягає доказуванню.
 
Таким чином, судова колегія приходить до висновку про те, що суд
першої інстанції безпідставно та необґрунтовано застосував норми
ст.   21   Закону  України  “Про  охорону  культурної  спадщини”
( 1805-14  ) (1805-14)
        , оскільки, як вірно встановлено судом  апеляційної
інстанції,  жодних  підстав для примусового відчуження  спірного
будинку в ПП “П” немає.
 
Окрім  того,  відповідно до Прикінцевих та  перехідних  положень
Цивільного  кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
         щодо цивільних  відносин,
які виникли до набрання чинності ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         положення
цього  кодексу застосовуються до прав та обов’язків, що  виникли
або продовжують існувати після набрання ним чинності.
 
Відповідно  до  ст. 352 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         передбачено  викуп
пам’ятки історії та культури. При цьому державний орган з питань
охорони  пам’яток  історії  та культури  (позивач)  зобов’язаний
домовитись з власником пам’ятки про ціну, за якою пам’ятка  буде
викуплена.  У  разі  виникнення спору щодо  викупної  ціни  спір
вирішується судом.
 
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління охорони
культурної   спадщини  та  реставраційно-відновлювальних   робіт
Київської   міської   державної   адміністрації   не    підлягає
задоволенню.
 
Керуючись   ст.ст.    111-5,  111-7  -   111-11   Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , суд
 
                      п о с т а н о в и в:
 
1.    Касаційну  скаргу Головного управління охорони  культурної
спадщини   та   реставраційно-відновлювальних  робіт   Київської
міської державної адміністрації залишити без задоволення.
 
2.    Постанову Київського апеляційного господарського суду  від
23.12.2003 р. у справі № 2/333 залишити без змін.