ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.02.2004 Cправа N 6/48
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Енергодарської об'єднаної державної
судовому засіданні касаційну податкової інспекції
скаргу
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 13.05.2003
у справі № 6/48
господарського суду Запорізької області
за позовом Приватного підприємства "А"
до Енергодарської об'єднаної державної
податкової інспекції
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення,
за участю представників від:
позивача не з'явились
відповідача не з'явились
ПП "А" звернулось до господарського суду з позовом про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення Енергодарської ОДПІ
№ 000005260 від 23.04.2002.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.04.03
позов задоволено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
13.05.03 рішення господарського суду Запорізької області від
02.04.03 залишено без змін, а апеляційну скаргу Енергодарської
ОДПІ - без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими по справі судовими актами,
Енергодарська ОДПІ в Запорізькій області звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду,
а в позові ПП "А" - відмовити, оскільки, на думку заявника, при
винесенні постанови судом не застосовані належним чином норми
матеріального права, а саме: ст. 374 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 13, п. 2 ст. 19 Декрету КМУ "Про прибутковий
податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
.
Проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга
Енергодарської ОДПІ не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Енергодарською ОДПІ проведено позапланову перевірку ПП "А" з
питання правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до
бюджету прибуткового податку за період з 11.04.2000 по 01.01.2002
та виявлено порушення податкового законодавства, про що зазначено
в акті перевірки № 04/Д-26-2 від 15.04.2002 (а.с. 10-21).
За наслідками перевірки, згідно з підпунктами "б", підпункту 4.2.2
ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, п. 2 ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України від
26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
,
ПП "А" визначено податкове зобов'язання в розмірі 265 253, 50 грн.
основного платежу та 64 270, 00 грн. штрафних (фінансових)
санкцій, а всього до сплати - 329 523, 50 грн..
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що 31.05.2001 і
25.11.2001 позивачем були укладені два договори про надання позики
працівникам приватного підприємства С-ну Е.В. і В-ко В.А. Згідно
цих договорів С-ну Е.В. видано 1 000 000, 00 грн., а В-ко В.А. -
800 000, 00 грн..
В договорах зазначено, що позики надаються у вигляді погашення
заборгованості по квартирній платі ряду осіб, згідно списку
позичальників.
На виконання договорів позивач мав сплатити комунальних платежів і
електроенергії за ряд громадян, які не є працівниками позивача на
користь ОП ЗАЕС - виробника (виконавця) послу. У ОП ЗАЕС була
зустрічна заборгованість перед позивачем, відповідно до ст. 217
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
був проведений залік
однорідних вимог. Таким чином, два власні працівники отримали
безповоротні позики, які не є їх доходом, а відтак не
оподатковуються. Позивач мав не утримувати і не перераховувати до
бюджету податок від суми цих позик.
Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі ретельної
юридичної оцінки та інших наявних у справі доказів встановлено, що
факт отримання грошових коштів за договором позики не може
свідчити про отримання доходу фізичних осіб, яким була видана
позика, а отже виплата позики не підлягає оподаткуванню. Окрім
того, на підставі аналізу чинного законодавства зроблено висновок,
що джерелом виплати не є юридична особа.
Твердження відповідача про те, що позивач виплачував громадянам
прибуток, погашаючи за них заборгованість за комунальні послуги -
не відповідає дійсності. З цими фізичними особами позивач не
перебував в якихось відносинах. Оплату цих послуг він здійснював
не на їх користь, а лише на користь двох своїх працівників і не
безоплатно, а на основі відшкодування, повернення. Факт повернення
підтверджується матеріалами справи, частковим поверненням позики.
Господарський суд правомірно дійшов висновку про незастосування
законодавства, що регулює позику до правовідносин між С-ним Е.В. і
В-ко В.А. з одного боку та ПП "А" з іншого. Позивач правомірно не
утримував податок з сум, наданих своїм працівникам шляхом
погашення боргу по квартплаті за громадян, зазначених отримувачами
позики (позичальник).
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової
інспекції № 7744/10-021 від 06.11.2003 у справі № 6/48
господарського суду Запорізької області залишити без задоволення,
а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
13.05.2003 у справі № 6/48 - без змін.