ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.02.2004 Справа N 2/201
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у м.
судовому засіданні касаційну Краматорську
скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 09.12.2003
у справі № 2/201
господарського суду Донецької області
за позовом Державної податкової інспекції у м.
Краматорську
до Суб'єкта підприємницької діяльності
- фізичної особи Б-т О.Л.
про стягнення 6 590, 00 грн.,
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача не з'явились
відповідача не з'явились
ДПІ у м. Краматорську звернулась до господарського суду з позовною
заявою до приватного підприємця Б-та О. Л. про стяг нення в доход
держави 6 590, 64грн. - суми доходу, одержаного від безліцензійної
підприємницької діяльності з наданню автотранспортних послуг з
перевезення вантажів.
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.08.2003 в
позові відмовлено.
За результатами апеляційного провадження Донецьким апеляційним
господарським судом прийнято постанову від 09.12.2003, якою
рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а
апеляційну скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ДПІ у м.
Краматорську звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 09.12.2003 скасувати.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДПІ у м. Краматорську посилається
на неправильне застосування судом норм матеріального права з
підстав викладених у касаційній скарзі, а саме: що при наданні
автотранспортних послуг з перевезення вантажів відповідач порушив
вимоги ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
, оскільки в період з
30.03.2001 - 30.09.2002 підприємець займався даним видом
господарської діяльності без спеціального дозволу (ліцензії), в
результаті чого отримав доход в сумі 6 590, 64 грн. Позивач
наполягає на тому, що п. 11 ст.10 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
передбачена
відповідальність за даний вид порушення у вигляді стягнення
грошових коштів, отриманих без достатніх на те підстав в доход
держави.
Проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що
приватний підприємець Б-т О.Л. зареєстрований як суб'єкт
підприємницької діяльності розпорядженням голови Краматорської
міської ради народних депутатів № 7992 від 22.06.1998.. Як платник
податків перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Краматорську.
У період з березня 2001 р. по вересень 2002 р. підприємець надавав
транспортні послуги по перевезенню вантажів без наявності
відповідної ліцензії на право здійснення перевезень вантажів
автомобільним транспортом, що підтверджується актом перевірки
№ 115/3/17-211-3 від 12.12.2002, який підписано відповідачем без
зауважень.
Мотивуючи позовні вимоги, ДПІ у м. Краматорську вважає, що
відсутність у відповідача ліцензії на надання послуг з перевезення
вантажів транспортом загального користування, що є порушенням п.
33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
. Правовими підставами
стягнення наведених сум вважає норму п. 11 ст. 10 Закону України
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
.
Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд виходив з того,
що п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
надає лише право органу державної податкової
служби звертатись з позовами про стягнення в доход держави коштів,
одержаних без установлених законом і підстав, а це право повинно
узгоджуватись з матеріальною нормою соціального закону, а ст. 22
Закону України "Про ліцензування певних видів господарської
діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
не передбачає такого виду
відповідальності. При цьому місцевий господарський суд врахував
те, що відповідно до вимог ч.2 ст. 24 зазначеного Закону до
приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про
ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині,
що не суперечить цьому закону. Господарський суд першої інстанції
дійшов висновку, що орган державної податкової служби помилково
вважає, що відсутність ліцензії доводить факт отримання позивачем
коштів без встановлених законом підстав, оскільки підстави
отримання доходу є не ліцензія, а цивільноправові договори, які не
визнані судом недійсними.
Господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновками
місцевого господарського суду, залишивши судове рішення без змін,
а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Колегія суддів вважає, що висновки господарських судів попередніх
інстанцій є досить законними й обґрунтованими виходячи з
наступного.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи, організації, інші юридичні
особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в
установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької
діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а
також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на
запобігання правопорушенням. Частина друга цієї ж норми надає
право державним та іншим органам звертатися до господарського суду
випадках, передбачених законодавчими актами України.
Для органів державної податкової служби таким законодавчим актом є
Закон України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
, статтею 2 якого визначено, що основним завданнями
органів державної податкової служби є здійснення контролю за
додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення,
повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових
фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також
неподаткових доходів, установлених законодавством.
Згідно зі ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У розділі ІІ Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
міститься перелік покладених на органи
державноє податкової служби функцій, до яких, зокрема, відноситься
здійснення контролю за додержанням законодавства про податки, інші
платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з
використанням електронних контрольно-касових апаратів,
комп'ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в
касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи,
послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну
реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій,
патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів
підприємницької діяльності. Разом з цим, відповідальність та
фінансові санкції за кожне з порушень встановлюється
законодавством, яке регулює перелічені відносини.
В преамбулі Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
зазначено, що цей Закон
визначає види господарської діяльності, що підлягають
ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний
контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів
господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства
у сфері ліцензування.
З огляду на пункт 33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних
видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
вбачається, що
діяльність, яку здійснює приватний підприємець Б-т О.Л. підлягає
обов'язковому ліцензуванню.
Спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної
політики та підприємництва та Міністерства транспорту України від
16 січня 2001 року N 6/18 ( z0083-01 ) (z0083-01)
, зареєстрованим в
Міністерстві юстиції України 29 січня 2001 р. за N 83/5274,
затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності
з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним
транспортом. Згідно з даним наказом ліцензування господарської
діяльності, пов'язаної з наданням послуг з перевезення пасажирів і
вантажів автомобільним транспортом, здійснює Державний департамент
автомобільного транспорту (Укравтотранс).
За здійснення суб'єктами господарювання господарської діяльності
без відповідної ліцензії статтею 22 Закону України "Про
ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
встановлено відповідальність, а саме: застосовуються фінансові
санкції у вигляді штрафів, які спрямовуються до Державного бюджету
України.
До того ж, колегія суддів зазначає, що державний нагляд за
додержанням суб'єктами господарювання вимог даного законодавства
згідно ст. 20 Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
покладено на спеціально
уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи
виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових
та позапланових перевірок.
У разі виявлення державними контролюючими органами та органами
місцевого самоврядування порушень ліцензійних умов, останні
зобов'язані про ці порушення повідомити орган ліцензування, який в
межах повноважень передбачених ст. 22 Закону України "Про
ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
приймає рішення щодо притягнення суб'єкта господарювання до
відповідальності.
Частиною 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначено, що підставами для скасування або
зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або
постанови апеляційного господарського суду є порушення або
неправильне застосування норм матеріального чи процесуального
права. Оскільки апеляційним господарським судом норми
матеріального та процесуального права порушено не було, то
підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську
від 09.01.2004 № 472/9/10-013 залишити без задоволення, а
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
09.12.2003 у справі № 2/201 - без змін.