ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.02.2004 Справа N 2-7/6454-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
розглянув Державної податкової інспекції у м. Феодосія
касаційну Автономної Республіки Крим
скаргу
на постанову від 22.09.2003
Севастопольського апеляційного господарського
суду
у справі № 2-7/6454-2003 господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом закритого акціонерного товариства Комерційний
банк "П" в особі філіалу Кримського
регіонального управління закритого акціонерного
товариства Комерційний банк "П"
до Державної податкової інспекції у м. Феодосія
Автономної Республіки Крим
про визнання недійсними податкових повідомлень- рішень
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
В березні 2003 року закрите акціонерне товариство комерційний банк
"П" пред'явив в суді позов до Державної податкової інспекції у м.
Феодосії про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень
№ 002551/201/23-06/2 від 26.02.2003 яким визначено податкове
зобов'язання за збором за забруднення навколишнього природного
середовища в сумі 98,40 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі
2040,0 грн. та № 002551/201/23-06/1 від 26.02.2003 яким визначено
податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 1345,0 грн. -
штрафних санкцій.
В травні 2003 року позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати
недійсним податкове повідомлення-рішення № 002551/201/23-06/1 від
26.02.2003 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 1302,0
грн., нарахованих за рахунок збільшення валових витрат за рахунок
сум страхового резерву в розмірі 4,95 тис. грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначав, що вимоги податкової
інспекції щодо сплати позивачем збору за забруднення навколишнього
природного середовища неправомірні, оскільки діючим податковим
законодавством не встановлено об'єкт, ставки та механізм сплати
збору за забруднення навколишнього природного середовища.
Банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування
можливих витрат за всіма видами кредитів, а також гарантій, порук
придбаних цінних паперів.
Суми коштів, внесені до страхового резерву включаються до складу
валових витрат, а тому у відповідача були відсутні підстави
застосовувати штрафні санкції.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
28.05.-03.06.2003 позов задоволено частково. Визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії
№ 002551/201/23-06/1 від 26.02.2003.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії
№ 002551/201/23-06/1 від 26.02.2003 в частині штрафних санкцій по
податку на прибуток в сумі 1302 грн.
В решті провадження по справі припинено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
22.09.2003 рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов частково і залишаючи рішення без змін, судові
інстанції виходили з того, що об'єкт збору за забруднення
навколишнього природного середовища, ставки збору та механізм
уплати на момент розгляду господарським судом не встановлені
законами України про оподаткування.
Апеляційним господарським судом також зазначено, що у позивача не
виникли податкові зобов'язання щодо сплати збору за забруднення
навколишнього природного середовища.
Позивач при визначенні своїх податкових зобов'язань по податку на
прибуток обґрунтовано відніс до валових витрат 4, 95 тис. грн.
страхового резерву, що відповідає п. п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, п. п.
12.2.1, 12.2.2, 12.2.3 ст. 12 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Феодосії
Автономної Республіки Крим просить рішення господарського суду та
постанову апеляційного господарського суду скасувати та
постановити нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на
порушення ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
, ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 12
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені господарським судом чи відхилені ним, вирішувати
питання достовірності, переваги доказів, збирати або додатково
перевіряти докази.
Обов'язок щодо сплати податків і зборів закріплений у ст. 67
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою визначено, що кожен
зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах,
встановлених законами України.
Відповідно до п. 14 ст. 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
№ 1251 від 25.06.91 в редакції, чинній
на момент виникнення спірних правовідносин, збір за забруднення
навколишнього природного середовища віднесено до загальнодержавних
податків і зборів.
Статтею 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного
середовища" ( 1264-12 ) (1264-12)
визначено, що збір за забруднення довкілля
встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів
забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення
відходів. Ліміти скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне
середовище, утворення і розміщення відходів промислового,
сільськогосподарського, будівельного і іншого виробництва та інші
види шкідливого впливу, в цілому, по території Автономної
Республіки Крим, областей, міст загальнодержавного значення або
окремих регіонів встановлюються:
а/ у випадках, коли це призводить до забруднення природних
ресурсів республіканського значення, території інших областей -
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з
питань екології та природних ресурсів;
б/ в інших випадках - в порядку, що встановлюється Верховною Радою
Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст
загальнодержавного значення) радами за поданнями органів
спеціально уповноважених центральним органом виконавчої влади з
питань екології та природних ресурсів.
Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів та
порядок встановлення обмежень розмірів зборів за забруднення
навколишнього природного середовища визначається Кабінетом
Міністрів України.
Згідно п. 4 Порядку встановлення нормативів за забруднення
навколишнього природного середовища і стягнення цього збору
( 303-99-п ) (303-99-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 1 березня 1999р. № 303, в редакції, яка діяла у спірний
період, суми збору, який справляється за викиди пересувними
джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно на
підставі нормативів збору за ці викиди, виходячи з кількості
фактично використаного пального та його виду і коригуючих
коефіцієнтів.
Розрахунок збору, який підлягає щоквартальній сплаті, подається
платниками органам державної податкової служби до 15 числа місяця,
що настає за звітним кварталом, за місцем знаходження платника.
Остаточний річний розрахунок збору подається платниками до органів
державної податкової служби за місцезнаходженням платника до 15
лютого року, що настає за звітним.
Збір сплачується платниками за їх місцезнаходженням до 20 числа
місяця, що настає за звітним кварталом, а остаточна сплата збору
за звітний рік здійснюється до 20 лютого року, що настає за
звітним (п. п. 9.10 Порядку ( 303-99-п ) (303-99-п)
).
На виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про Порядок
встановлення нормативів за забруднення навколишнього природного
середовища і стягнення цього збору" ( 303-99-п ) (303-99-п)
була затверджена
Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення
навколишнього природного середовища, яка затверджена наказом
Міністерства охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки України, Державної податкової інспекції України
від 19.07.99 № 162/379 ( z0544-99 ) (z0544-99)
та зареєстрована в
Міністерстві юстиції України 09.08.99 № 544/3837, якою також
визначено об'єкти обчислення збору, норматив збору, порядок його
обчислення та сплати. Контроль за своєчасністю та повнотою сплати
збору здійснюється органами державної податкової служби.
Відповідальність за правильність обчислення та своєчасну сплату
збору, а також за правильність складання і своєчасність подання
розрахунків органам державної податкової служби та органам
Мінекоресурсів покладена на платника цього збору відповідно до п.
п. 9.2 Інструкції ( z0544-99 ) (z0544-99)
.
У разі несвоєчасної сплати збору невнесена сума (недоплата)
стягується з нарахуванням пені в установленому законодавством
порядку (абз. II п. п. 9.2 п. 9 Інструкції ( z0544-99 ) (z0544-99)
).
З огляду на зазначене висновки попередніх судових інстанцій
стосовно відсутності об'єктів, ставок і механізму сплати збору за
забруднення довкілля є юридично неспроможними.
Водночас ні місцевий, ні апеляційний суди не дослідили здійснений
податковою інспекцією розрахунок суми означеного збору та
розрахунок штрафних санкцій, нарахованих нею ж до сплати (не
встановили та не проаналізували період, за який ці штрафні санкції
були розраховані та обмеження щодо їх нарахування передбачені п.
п. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181 ).
Враховуючи вимоги частини 1 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а тому
рішення господарського суду і постанова апеляційного
господарського суду в частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 002551/201/23-06/2 від 26.02.2003 ДПІ у м.
Феодосії підлягає скасуванню, а справа направленню на новий
розгляд.
Згідно підпункту 5.2.4 пункту 5.2 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових
резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до пунктів 12.2.1, 12.2.3 пункту 12.2 ст. 12 цього
Закону будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова
установа, крім страхових компаній, зобов'язані створювати
страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному
боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших
активних операцій, які відносяться до їх господарської діяльності
згідно з законодавством.
Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення
валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для
комерційних банків 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме:
сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками,
фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній
робочий день звітного періоду.
При цьому пунктом 22.13 ст. 22 названого Закону передбачено, що на
2001 рік норматив формування страхового резерву відносно сукупного
розміру боргових вимог банків згідно з підпунктом 12.2.3 становить
30 відсотків.
Одночасно підпунктом 12.2.2 пункту 12.2 ст. 12 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що
банки з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті
самостійно створюють страховий резерв у розмірі, достатньому для
повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами
(іншими видами заборгованості), визнаними нестандартними за
методикою, встановленою Національним банком України, а також за
кредитами (іншими видами заборгованості), визнаними безнадійними
згідно з нормами цього Закону. Аналіз наведених правових норм дає
підстави для висновку, що базою, від якоє розраховується розмір
страхового резерву, що відноситься до складу валових витрат
платника податку, є сума всіх боргових вимог, в тому числі за
всіма видами кредитів, фактично наданих (виставлених на користь)
дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.
При цьому розмір страхового резерву повинен бути достатнім для
повного покриття ризиків неповернення основного боргу за
нестандартними кредитами (іншими видами заборгованості) та
кредитами, визнаними безнадійними.
Наведене свідчить про те, що господарський суд обґрунтовано визнав
недійсним податкове-повідомлення-рішення № 002551/201/23-06/1 від
26.02.2003 в частині штрафних санкцій по податку на прибуток. В
решті обґрунтовано провадження по справі припинив у зв'язку з
уточненням позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Феодосії
Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.05.
- 03.06.2003 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 22.09.2003 у справі № 2-7/6454-2003 в
частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
м. Феодосії № 002551/201/23-06/1 від 26.02.2003 скасувати і в цій
частині справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції, в решті рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.