ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.02.2004 Справа N 2-15/10082-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянув Державної податкової інспекції у м.
касаційну скаргу Сімферополі Автономної Республіки Крим
на постанову від 01.10.2003
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі № 2-15/10082-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом товариства з обмеженою відповідальності
фірма "КЛ", м. Сімферополь
до Державної податкової інспекції у м.
Сімферополі Автономної Республіки Крим
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
В червні 2003 року товариство з обмеженою відповідальністю фірма
"КЛ" пред'явила в суді позов до Державної податкової інспекції у
м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення № 0007492301/0 від 29.05.03 яким
позивачу донараховано податок на додану вартість за жовтень,
грудень 2002 року в сумі 1001346грн. та застосовані фінансові
санкції по податку на додану вартість 770722 грн., всього на суму
1772068 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що зробило корегування
податкових зобов'язань за грудень 2002 року згідно з вимогами
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Так, підставою для застосування ТОВ "КЛ" положень п. 4.5 ст. 4
Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
стало рішення
господарського суду Харківської області від 25.09.02, відповідно
до якого відбулася не проста зміна суми компенсації за продаж
робіт, а сама угода визнана недійсною відповідно до ст. 48 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Разом з тим вказало, що відсутність юридичного
факту - угоди по виконанню будівельних робіт, укладеної ТОВ "КЛ"
та закритим акціонерним товариством "І", яка передбачає продаж
позивачем робіт, тягне за собою відсутність бази оподаткування
податком на додану вартість. При цьому не має значення, повернула
фірма "КЛ" отримані грошові кошти від контрагента чи ні.
В судовому засіданні позивач заявив клопотання яким відмовився від
позову в частині визнання недійсним податкового
повідомленнярішення № 0007492301/0 від 29.05.2003 на суму ПДВ за
жовтень 2002 - 1177 грн. та штрафних санкцій на суму 294,25 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
11.07.2003 позов задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим
від 29.05.2003 № 0007492301/0 в частині застосування податкового
зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1000169 грн. та
штрафних санкцій в сумі 770427,75 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
01.10.2003 рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов і залишаючи рішення без змін судові інстанції
виходили з того, що відповідно до п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1
ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зобов'язання платників податків по сплаті податкових
зобов'язань по ПДВ виникають на підставі цивільно-правових угод.
Враховуючи, що договір між ТОВ "КЛ" та ЗАТ "І" було визнано
недійсним позивач здійснив перерахунок бази оподаткування, тобто
здійснив усі необхідні дії передбачені Законом України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Сімферополі
Автономної Республіки Крим просить постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду та рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим скасувати і прийняти нове рішення яким
в позові відмовити, посилаючись на невірне застосування норм
матеріального та процесуального права, а саме: п. 4.5 ст. 4 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 44 ст.
49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, п. 15 ст. 4 Декрету КМУ "Про державне
мито" ( 7-93 ) (7-93)
.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін,
перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх
юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з
наступного.
Відповідно до п. 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли після продажу товарів (робіт,
послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж
товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках
повернення проданих товарів чи права власності на такі товари
продавцю, а також у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним
у порядку, визначеному законодавством України, податок,
нарахований у зв'язку з таким продажем, перераховується відповідно
до зміни бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму
податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а
покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку
ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсації,
продавцю.
Це означає, що за умови зменшення суми валових доходів відповідно
до вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, проводиться зменшення суми податкових зобов'язань
відповідно до зміненої бази оподаткування.
Як встановлено господарським судом і вбачається з матеріалів
справи, а саме рішення господарського суду Харківської області від
25.09.2002 у справі № 20/88-02, договір № 398/07 від 01.07.1998
року, укладений між ЗАТ "І" та товариством з обмеженою
відповідальністю фірмою "КЛ" з усіма додатками до нього, які є
його невід'ємною частиною, був визнаний на підставі ст. ст. 48, 60
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
недійсним в частині
виконання позивачем для "І" робіт з будівництва квартир в житлових
будинках, розташованих у м. Харкові. З позивача на користь "І"
стягнуто суму основного боргу в розмірі 6000000 грн.
Підставою для прийняття податковою інспекцією податкового
повідомлення - рішення № 0007492301/0 від 29.05.2003 яким позивачу
визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану
вартість в сумі 1001346,0 грн. та застосовані фінансові санкції в
сумі 770722,0 грн. став акт перевірки позивача по питанню
віднесення сум податку на додану вартість до податкового
зобов'язання та податкового кредиту по деклараціям за жовтень,
грудень 2002 року, січень, лютий 2003 року в якому зазначено, що
на виконання вищенаведеного рішення господарського суду 600000
грн. ЗАТ "І" позивач не повернув.
Проте господарський суд в порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи
не встановив, чи була позивачем змінена база оподаткування, яка
враховуючи наведені вимоги Закону "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
дає
право позивачу змінювати податкові зобов'язання.
Враховуючи викладене, постановлені судові рішення підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і,
вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинам
справи.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі
Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Постанову від 01.10.2003 Севастопольського апеляційного
господарського суду та рішення від 11.07.2003 господарського суду
Автономної Республіки Крим у справі № 2-15/10082-2003 скасувати,
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.