Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.02.2004 Справа N 37-17/99
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників
сторін котрі
позивача присутній
відповідача присутній
розглянувши у відкритому
судовому засіданні Державної податкової інспекції у
касаційну скаргу Красногвардійському районі міста
Дніпропетровська
у справі
№ 37-17/99
на постанову від 23.09.2003р.
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
за позовом Дочірнього підприємства з
іноземними інвестиціями Компанії "ЄН"
до Державної податкової інспекції у
Красногвардійському районі міста
Дніпропетровська
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
26.03.2003р. № 0004512301/2/5539
Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями Компанія "ЄН"
звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з
позовом та уточненням до позову, про визнання податкового
повідомлення-рішення від 26.03.2003р. № 0004512301/2/5539
недійсним, в частині застосування до позивача штрафних санкцій в
розмірі 35258,67грн., з підстав невідповідності його фактичним
обставинам справи та чинному законодавству. Позовні вимоги
вмотивовані тим, що позивачем правомірно, у відповідності до
підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
віднесено до податкового кредиту
вартість сплаченого податку на додану вартість по організації
капітального будівництва АЗС, яке почалось в квітні 2001р. до його
закінчення, а саме до квітня 2002р.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
04.07.2003р. в задоволенні позовних вимог відмовлено, з посиланням
на правомірне виключення зі складу податкового кредиту по податку
на додану вартість сум сплачених у зв'язку з спорудженням основних
засобів, оскільки на момент перевірки дані засоби реально не були
введені в експлуатацію підприємством.
Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням, Дочірнє підприємство з
іноземними інвестиціями Компанія "ЄН" звернулось до
Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в
якій просить скасувати рішення господарського суду
Дніпропетровської області про відмову в задоволення позовних
вимог, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та
процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити
позовні вимоги в повному обсязі.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від
23.09.2003р. апеляційну скаргу позивача задовольнив, рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2003р.
скасував, визнавши недійсним податкове повідомлення-рішення від
26.03.2003р. № 0004512301/2/5539. Постанова вмотивована тим, що
норми Законів України "Про податок на додану вартість" та "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
припускають
неоднозначне трактування прав та обов'язків платника податку, у
зв'язку з чим в силу підпункту 4.4.1 пункту 4.1 статті 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
№
2181 у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта,
виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи
різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне
(множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або
контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення
на користь як платника податків, так і контролюючого органу,
рішення приймається на користь платника податків.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі міста
Дніпропетровська звернулась касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 вересня
2003р. скасувати, як таку, що винесена з порушенням норм
матеріального та процесуального права, залишивши в силі рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2003р.,
мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування
судом норм матеріального права, зокрема підпункту 7.4.1 пункту 7.4
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Державна податкова інспекція вважає, що згідно вказаної норми,
право на податковий кредит не ставиться в залежність від поняття
"основні фонди", а від того, що ці основні фонди повинні
амортизуватись, тобто приймати участь в господарській діяльності
підприємства.
Крім того, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, встановлено, що, у разі коли платник податку
придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до
складу валових витрат виробництва і не підлягає
амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням,
відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу
податкового кредиту не включаються.
Заслухавши доповідь судді, пояснення присутніх у судовому
засіданні представників сторін та перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення в рішенні суду, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної
інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом
Дніпропетровської області при розгляді справи було встановлено, що
позивачем у квітні 2002р. була віднесена до податкового кредиту
сума податку на додану вартість у розмірі 190735,87грн. з вартості
придбаних матеріалів та виконаних робіт на будівельно - монтажні
роботи по спорудженню АЗС. При цьому вартість даних матеріалів та
виконаних робіт до валових витрат виробництва позивачем
не відносилась, а накопичувалась на 15 рахунку "КІ".
Порядок формування права на податковий кредит визначений пунктом
7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а основна вимога щодо права платника податку на
додану вартість на податковий кредит міститься у підпункті 7.4.1
цієї статті.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням)
основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу
податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків
введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав
платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного
періоду.
Приписами статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зокрема, визначено, що терміни " валові витрати
виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що
підлягають амортизації", розуміються у значенні, визначеному
Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що
під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності,
що використовуються у господарській діяльності платника податку
протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати
введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість
яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним
зносом.
В силу приписів пункту 1.11 статті 1 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
таке визначення основних фондів
поширюється і на сферу правовідносин, що виникають у зв'язку із
сплатою податку на додану вартість.
Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні
засоби" ( z0288-00 ) (z0288-00)
, затвердженого наказом Міністерства фінансів
України від 27.04.2000 року за № 92, визначено, що основні засоби
- це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою
використання їх у процесі виробництва або постачання товарів,
надання послуг здавання в оренду іншим особам або для здійснення
адміністративних і соціально - культурних функцій, очікуваний
строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного
року.
Пунктом 22 цього ж Положення ( z0288-00 ) (z0288-00)
(стандарту) закріплено,
що об'єктом амортизації є вартість основних засобів (крім вартості
землі і незавершених капітальних інвестицій).
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків
бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і
господарських операцій підприємств і організацій ( z0892-99 ) (z0892-99)
,
затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99
року № 291, інформація про наявність та рух об'єктів, які
віднесені до складу основних засобів, обліковується й
узагальнюється на синтетичному рахунку 10 "Основні засоби".
Синтетичний рахунок 15 "КІ" призначений для обліку витрат на
придбання або створення матеріальних і нематеріальних активів.
За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
податкова
звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Оскільки, приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
амортизація
основних фондів чи нематеріальних активів передбачена як необхідна
умова для включення до податкового кредиту сум податку на додану
вартість, сплачених (нарахованих) платником у зв'язку з їх
придбанням, податковий кредит може складатися із сум податку на
додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням
основних фондів, вартість яких у бухгалтерському обліку платника
відтворена на синтетичному рахунку 10 "Основні засоби"
( z0288-00 ) (z0288-00)
.
Наведене підтверджується і змістом приписів підпункту 7.4.1 пункту
7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно з якими придбання і спорудження основних
фондів мають однакове правове значення для платника стосовно
підстав для включення до податкового кредиту пов'язаних з ними
витрат по сплаті податку на додану вартість. В розумінні цього
пункту, придбання основних фондів може стосуватися певного
об'єкту, що відповідає ознакам таких фондів.
Беручи до уваги наведене, висновок Дніпропетровського апеляційного
господарського суду стосовно наявної можливості при вирішенні
даного спору прийняти рішення на користь як платника податків
суперечить нормам чинного податкового законодавства.
Виходячи з викладеного постанова Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 23.09.2003р. підлягає скасуванню, як така,
що не відповідає нормам чинного законодавства.
Натомість, господарський суд Дніпропетровської області повно та
всебічно дослідив та встановив всі обставини справи, які мають
значення для вирішення цього спору і вірно застосував приписи
податкового законодавства, яке регулює правовідносини, що
склалися.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 6 статті 111-9,статтями 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 4 липня
2003р. залишити без зміни, постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 23 вересня 2003 року у справі
№ 37-17/99 скасувати.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Красногвардійському районі міста Дніпропетровська - задовольнити.