34/158а Спір про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення на підставі невірного застосування відповідачем п. 1.15 ст. 1, п.п. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 13.1, 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - Матеріали постанови 01/1559

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2003 у справі № 34/158а, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.11.2003 позов задоволено: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Іллічівськом районі м. Маріуполя від 27.05.2003 № 0000902340/0 визнано недійсним з мотивів неправильного застосування відповідачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) від 28.12.1994 № 334/94-ВР (зі змінами і доповненнями).

У касаційній скарзі ДПІ у Іллічівськом районі м. Маріуполя просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.11.2003, рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2003 у справі № 34/158а та прийняти нове рішенням, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм п. 1.15 ст. 1, п.п. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 13.1, 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) від 28.12.1994 № 334/94-ВР (зі змінами і доповненнями).

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

27.05.2003 відповідачем було прийнято податкове повідомлення- рішення № 0000902340/0, яким з посиланнями на п.п. 4.4.2 "б" п. 4.2 ст. 4, п.п. 17.1.3, 17.1.6, 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) від 21.12.2000 № 2181-ІІІ та п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (зі змінами і доповненнями) визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 475 254 грн. (у т. ч. основний платіж - 202 619грн. та штрафні санкції -272 635 грн.).

Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту перевірки ДПІ у Іллічівськом районі м. Маріуполя від 26.05.2003 № 56/23-311-1/30364540, складеного за результатами комплексної документальної перевірки з питань дотримання податкового законодавства ТОВ "ВУ" за період з 01.07.2001 по 01.01.2003, яким встановлено, що позивач в порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не включив до валового доходу суму безповоротної фінансової допомоги у розмірі 489 400 грн.

Як вбачається з установчих документів, позивач був створений нерезидентом - Компанією "ВЮК" (99%), яка є юридичною особою відповідно до законодавства Британських Віргінських Островів та громадянином України Зізой С.С. (1%).

Нерезидент Компанія "ВЮК" (продавець) відповідно до нотаріально засвідченого договору (бланк ВАС " 154855) від 06.12.2002 продав свою частку - 99 % у статутному фонді ТОВ "ВУ" громадянину України Танабаш Г.П. за 564 000 грн.

Враховуючи, що нерезидент продав свою частку у статутному фонді ТОВ "ВУ" (яка згідно з установчим договором становила 74 632, 54 грн.) за 564 000 грн., відповідач вважає різницю в розмірі 489 400 грн. безповоротною фінансовою допомогою, яка повинна бути включена до валового доходу позивача; крім того, на думку відповідача в порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) позивачем не утримано та не сплачено податок на доход нерезидента у сумі 70 000 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили всі обставини справи і прийшли до правильного висновку щодо безпідставного донарахування позивачу податку на прибуток і застосування штрафних санкцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Господарськими судами встановлено, що покупець придбав лише корпоративні права, не став власником прибутку підприємства. До моменту виплати прибуток залишається у повному розпорядженні ТОВ "ВУ" і не може вважатись безповоротною фінансовою допомогою. Внаслідок продажу корпоративних прав не відбувся перерозподіл прибутку.

Згідно з п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у п.п. 13.3-13.7, зобов'язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15% суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

З врахуванням наведеної норми Закону у спірних правовідносинах відсутній об'єкт оподаткування, оскільки податок утримується в момент виплати доходу, а будь-які виплати на користь нерезидента не проводились.

Цілком правомірними є висновки господарського суду щодо відсутності у позивача можливості здійснювати будь-які виплати на користь нерезидента, оскільки не він є стороною (покупцем) за договором від 06.12.2002.

З огляду на викладене, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 04.11.2003 у справі № 34/158а відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ДПІ у м. Маріуполі залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.11.2003 у справі № 34/158а - без змін.