ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.02.2004 Справа N 25/397
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників:
позивача не з'явились
відповідача присутній
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому Солом'янському районі м. Києва
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 21.08.2003р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 25/397 господарського суду м.
Києва
за позовом Дочірнього підприємства "Завод "С"
Відкритого акціонерного товариства
"Б"
до Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 0000562301/0
від 12.05.2003р.
В травні 2002 р. Дочірнє підприємство "Завод С" Відкритого
акціонерного товариства "Б" звернулося до господарського суду м.
Києва з позовом про визнання недійсним податкового
повідомленнярішення Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі м. Києва №0000562301/0 від 12.05.2003 року,
яким позивачеві було донараховано податок на прибуток в сумі 20300
грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 8640
гривень. Позивач вмотивував свій позов тим, що висновок податкової
інспекції про недотримання ним рівня звичайних цін при укладанні
угод на оренду приміщень пов'язаним особам є необґрунтованим,
оскільки такі угоди укладалися за цінами які є звичайними при
веденні ним господарської діяльності; при визначенні об'єкту
оподаткування за 3 квартал 2001 року відповідачем не були
враховані збитки попередніх періодів.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19 червня 2003 р.
позовні вимоги були задоволені частково. Визнано недійсним
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі міста Києва №0000562301/0 від 12.05.2003 в
частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток
в сумі 18100 гривень та застосування штрафних санкцій по податку
на прибуток в сумі 7540 гривень. В решті позову було відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням податкова інспекція 15.07.03
р. звернулася з апеляційною скаргою до Київського апеляційного
господарського суду в якій просила рішення місцевого
господарського суду скасувати в позові відмовити. При цьому
скаржник посилався на порушення судом норм матеріального права.
За скаргою податкової інспекції Київський апеляційний го
сподарський суд переглянув рішення господарського суду м. Києва та
постановою від 21.08.2003 р. залишив його без змін ,а скаргу без
задоволення.
Зазначені судові рішення вмотивовані тим , що позивач не порушив
підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
оскільки угоди
на оренду не житлових приміщень були укладені за звичайними
цінами; відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього ж Закону якщо
об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за
результатами звітного (податкового) кварталу має від'ємне
значення, дозволяється відповідне зменшення об'єкта оподаткування
наступного звітного (оподатковуваного) кварталу.
29.10.2003 р. відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить рішення господарського
суду м. Києва та постанову Київського апеляційного господарського
суду у цій справі скасувати прийняти нове рішення, яким відмовити
в задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами
про неправильне застосування судом норм матеріального права,
зокрема пункту 6.1 статті 6 та пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Заслухавши доповідь судді, пояснення присутнього у судовому
засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі,
проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин
правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального права, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
За приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
із змінами
та доповненнями, які діяли на момент виникнення спірних
правовідносин, доход отриманий платником податку від продажу
товарів пов'язаним особам, визначається виходячи
з договірних цін на такі товари (роботи, послуги), але не менших
за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на
дату такого продажу.
Відповідно до пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
звичайна ціна -
це ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму
нарахованих (сплачених) процентів, вартість, іноземної валюти, яка
може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з
продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності .
Місцевий та апеляційний суди, при розгляді спору та здійсненні
апеляційного провадження встановили, що Дочірнє підприємство
"Завод С" уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю
"Торговий дім "С", Товариством з обмеженою відповідальністю "С" та
Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІ" договори на оренду
не житлових приміщень ,а також, що ці договори є такими, що
укладені з пов'язаними особами.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий та апеляційний суди виходили
з того, що оскільки позивач не здійснював інших господарських
операцій по оренді не житлових приміщень ніж ті, про які зазначено
в акті перевірки, то для нього визначені в цих договорах ціни і є
звичайними.
Проте, поза увагою попередніх судових інстанцій залишилися приписи
пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, який
визначив звичайну ціну, як ціну продажу товарів (чи послуг) яку б
він міг отримати від покупця, який не є пов'язаною особою та при
звичайних умовах ведення ним господарської діяльності. Така оцінка
наданих позивачем розрахунків вартості орендної плати при
винесенні судових рішень судами не здійснювалась.
Відповідно до приписів пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
якщо об'єкт
оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами
звітного (податкового) кварталу має від'ємне значення (з
урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється
відповідне зменшення об'єкта оподаткування наступного звітного
податкового кварталу.
В акті перевірки державної податкової інспекції у Солом'янському
районі (як встановили попередні судові інстанції) зазначено, що
згідно декларації про прибуток підприємства ДП "Завод С" за 2
квартал 2001 року від'ємне значення об'єкта оподаткування, що
переноситься на наступні податкові квартали становило 62,8 тис
гривень. Згідно декларації про прибуток підприємства за 3 квартал
2001 року від'ємне значення об'єкта оподаткування, отримане за
результатами попереднього кварталу було задеклароване у сумі
93.7тис. гривень, тобто різниця між деклараціями 1 та 2 кварталів
склала 30,9 тис гривень.
При задоволенні позову місцевий та апеляційний суди, визнаючи
недійсним рішення державної податкової інспекції у Солом'янському
районі в частині донарахування податку на прибуток та застосуванні
штрафних санкцій за встановлене порушення, зазначили, що при
складанні декларації за 2 квартал 2001 року позивачем була
допущена помилка, яка не призвела до заниження об'єкту
оподаткування. Проте до такого висновку суди дійшли невмотивовано,
оскільки з текстів судових рішень не вбачається, що ця обставина
при прийнятті судового рішення судами була досліджена та чи була
ця помилка виправлена позивачем у передбаченому податковим
законодавством порядку.
Викладене свідчить про те, що судами не вжито заходів для
всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому рішення
та постанова прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи .
Оскільки межі перегляду судових рішень в касаційній інстанції
визначені статтею 111-7 не надають їй права встановлювати чи
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або
постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази
усі судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа
направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи Господарському суду міста Києва
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і
перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити
докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення
спору по суті, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в
залежності від встановленого, правильно визначити норми
матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних
правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду м. Києва від 19.06.2003р. та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2003р. у
справі № 25/397 скасувати, а справу скерувати на новий розгляд до
господарського суду міста Києва. Касаційну скаргу державної
податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва
задовольнити частково.