ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.02.2004 Справа N 18/305
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів
за участю повноважних представників:
від позивача
від відповідача
розглянувши у відкритому ВАТ "Л"
засіданні касаційну скаргу
та касаційне подання Заступника прокурора Донецької
області
на постанову від 29 жовтня 2003 року Донецького
апеляційного господарського суду
у справі за позовом Державного комітету України з
державного матеріального резерву
до ВАТ "Л"
про стягнення 42522,236 тонн зерна
пшениці
та 20251785,64 грн.
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2002 року позивач звернувся до господарського суду
Луганської області з позовом до відповідача про повернення
42522,236 тонн зерна державного матеріального резерву, в тому
числі 32000,464 тонн пшениці - 3-го класу та 7010,722 тонн пшениці
4 класу основного боргу і 2880,03 тонни пшениці 3-го класу та
630,97 тонн пшениці 4-го класу - відсотки за користування та
сплату штрафних санкцій в сумі 20251785,64 грн., з яких штраф
16287426,12 грн. і пені 3964359,52 грн., посилаючись на те, що
останній не виконує умов договору про позичання.
У травні 2003 року ВАТ "Л" звернувся до господарського суду з
зустрічним позовом про визнання договору про позичання від
18.05.1998 року недійсним, як удавану угоду.
В процесі розгляду справи, 04.07.2003 року Державний комітет
України з державного матеріального резерву уточнив та збільшив
свої позовні вимоги і просив зобов'язати ВАТ "Л" повернути до
державного резерву заборгованість у розмірі 32000,464 тонни
пшениці 3-го класу та 7010,772 пшениці 4 класу.
Стягнути з ВАТ "Л" на користь Державного комітету України з
державного матеріального резерву відсотки за користування позичкою
в сумі 7166355,26 грн. та штрафні санкції в сумі 17994861,12 грн.
в тому числі штраф - 16287426,12 грн. і пені 1707435 грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 10 липня 2003
року в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29
жовтня 2003 року рішення господарського суду скасовано частково.
Позов Держкомітету України з державного матеріального резерву
задоволено. Постановлено зобов'язати ВАТ "Л" передати в місячний
строк з дня винесення постанови до державного матеріального
резерву 34888,497 тонн пшениці 3-го класу; 7641742 тонн пшениці
4-го класу.
В стягненні штрафу та пені відмовлено.
В іншій частині рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ВАТ "Л" просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального
права.
Заступник прокурора Донецької області у касаційному поданні
просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 29 жовтня 2003 року в частині відмови в стягненні
штрафних санкцій у розмірі 20251785, 64 грн.
Відзив на касаційну скаргу та касаційне подання від Держкомрезерву
України з державного матеріального резерву до суду не надходив
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга і касаційне подання підлягають задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження
Кабінету Міністрів України від 24.04.1998 року № 262 р "Про дозвіл
Держкомрезерву на видачу з державного резерву у позичку
господарствам Луганської області продовольчого зерна"
Держкомрезерв України по матеріальному резерву та ОП "ЛКХ" уклали
договір позичання від 18.05.1998 року № юр-2/75-98.
Відповідно до п. п. 1.1; 2.1 договору позивач зобов'язався
відпустити відповідачу з матеріального резерву зерно пшениці в
обсязі 40 тис. тонн (32993 тонн- пшениці 3-го класу і 7006,75
тонн - пшениці 4 класу).
Згідно п. 2.2. договору відповідач зобов'язався повернути
позивачеві зерно до державного резерву до 01.10.1998 року. В
зв'язку з форс-мажорними обставинами договір пролонговано до
01.10.2000 року.
Всього було передано пшениці 39011,23 тонн, з яких 32000,467 тонн
пшениці - 3 класу і 7010,772 тонн - 4 класу.
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав.
Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд
виходив з того, що відповідно до вимог ст. 161 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
та зобов'язань по договору, відповідач повинен
повернути зерно до держрезерву.
Оскільки невиконання зобов'язань є наслідком форс-мажорних
обставин, то відповідач повинен бути звільнений від сплати штрафу
і пені.
Не підлягає задоволенню також зустрічний позов, оскільки угода
виконувалась сторонами.
Проте, з вказаними висновками суду апеляційної інстанції
погодитись не можна.
Розглядаючи даний спір та приймаючи оскаржувану постанову,
апеляційний господарський суд з достовірністю не з'ясував дійсних
правовідносин сторін. При цьому апеляційна інстанція не звернула
уваги на ті обставини, що згідно встановлених рішенням від
08.02.2000 року по справі № 5/131 Вищого арбітражного суду України
обставин, позика, відповідно до згаданого розпорядження Уряду,
надавалась в якості допомоги у забезпеченні сільськогосподарських
товаровиробників матеріальними ресурсами, а не для потреб
відповідача, джерелом розрахунків за позичене зерно повинна бути
продукція з отриманого сільгоспвиробниками урожаю.
Надані до справи відомості підтверджують передачу зерна
держрезерву конкретним сільгоспвиробникам у сімнадцяти районах
області і відповідачу у цих відносинах фактично відводились
агентські функції розподілу продукції серед її
отримувачів.
Суд апеляційної інстанції зазначеним обставинам належної правової
оцінки, відповідно до вимог ст. 35 ч. 2 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, не дав.
Враховуючи, що наданий господарствам товарний кредит здійснювався
під гарантію Луганської облдержадміністрації, апеляційному
господарському суду необхідно було б обговорити питання про
залучення останньої та сільгоспвиробників до участі в справі в
якості 3-х осіб на стороні відповідача.
Крім того, розглядаючи даний спір апеляційна інстанція не звернула
уваги на ту обставину, що 7 липня 2003 року позивач уточнив та
збільшив свої позовні вимоги, в зв'язку з чим в прийнятій судом
постанові вказані уточнення не враховані, розрахунки не приведені,
що визнати законним і обґрунтованим не можна.
Встановивши в мотивувальній частині постанови про задоволення
позову в частині повернення зерна пшениці в загальній кількості
42522,236 тонн, апеляційний господарський суд постановив
зобов'язати ВАТ "Л" повернути до держрезерву 34880,494 тонн
пшениці 3 класу та 7641742 тонн пшениці 4 класу, що загальною
кількістю становить 7675622,494 тонн. і протирічить матеріалам
справи.
За таких обставин суд вважає, що постанова апеляційної інстанції,
як прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального
права, не може залишитись без змін і підлягає скасуванню.
Оскільки зазначені вище обставини не були предметом дослідження
місцевого господарського суду, а мотивувальна частина його рішення
не відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд вважає, що рішення господарського суду також підлягає
скасуванню.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати
наведене, більш повно з'ясувати обставини справи, суть позовних
вимог і заперечень, їх обґрунтованість, зібраним доказам дати
правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12
), Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29
жовтня 2003 року та рішення господарського суду Луганської області
від 10 липня 2003 року скасувати, частково задовольнивши касаційну
скаргу та касаційне подання.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської
області в іншому складі суду.