ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2004                               Справа N 12/183-03-4967

    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши касаційну        Смілянської районної ради

скаргу

на постанову                 Одеського апеляційного

                             господарського суду від 22.10.2003

                             року

у справі за позовом          Смілянської районної ради

до                           Одеської залізниці

про   стягнення 230 189,61 грн.

                       В С Т А Н О В И В:

У  травні  2003 року Смілянська районна рада Черкаської  області

звернулася до суду з позовом до Одеської залізниці про стягнення

230189,61  грн.  у відшкодування збитків, завданих  забрудненням

атмосферного повітря і річки Сріблянка внаслідок аварії  на  204

км.  залізничного перегону Шевченко-Перегонівка,  що  сталось  з

вини відповідача 20.05.2000.

Рішенням  господарського суду Одеської  області  від  29.08.2003

позов задоволено.

Постановою  Одеського  апеляційного  господарського   суду   від

22.10.2003  рішення  суду  першої  інстанції  скасовано,   а   у

задоволенні позову відмовлено.

У  касаційній скарзі позивач посилається на неправильну  правову

оцінку апеляційним судом обставин справи, зокрема його права  на

стягнення  спірної  суми і просить постанову  апеляційного  суду

скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити  без

змін.

Заслухавши  суддю-доповідача,  пояснення  представників  сторін,

перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги  судова

колегія  не  вбачає  підстав  для  її  задоволення  виходячи   з

наступного.

Із  матеріалів справи вбачається, що предметом спору є право  на

відшкодування   і   розмір   збитків,   завданих   навколишньому

природному середовищу викидами у атмосферне повітря і  водоймище

аміаку,  що  стались при сходженні вагонів з  рейок  залізничної

колії.

Правові,  економічні  та  соціальні основи  організації  охорони

навколишнього природного середовища визначаються Законом України

“Про  охорону навколишнього природного середовища” ( 1264-12  ) (1264-12)
        ,

ст.  20  якого передбачено, що подання позовів про відшкодування

збитків  і втрат заподіяних в результаті порушення законодавства

про  охорону  навколишнього природного середовища є компетенцією

спеціально уповноваженого органу державного управління в  галузі

охорони навколишнього природного середовища.

У ст. 47 названого вище Закону зазначається, що для фінансування

заходів   щодо   охорони  навколишнього  природного   середовища

утворюється  Державний  республіканський  Автономної  Республіки

Крим   та   місцеві   фонди  охорони  навколишнього   природного

середовища.

Місцеві   фонди  охорони  навколишнього  природного   середовища

утворюються   у  складі  республіканського  бюджету   Автономної

Республіки  Крим  та відповідного місцевого  бюджету  за  місцем

заподіяння  екологічної  шкоди, зокрема  і  за  рахунок  частини

грошових   стягнень   за  порушення  норм   і   правил   охорони

навколишнього   природного  середовища   за   шкоду,   заподіяну

порушенням  законодавства  про охорону навколишнього  природного

середовища в результаті господарської та іншої діяльності.

Законами  України  від  26.12.2002 №  380-ІV  ( 380-15  ) (380-15)
        ,  від

27.11.2003  №  1344-ІV ( 1344-15 ) (1344-15)
         дія п. б  частини  2  ст.  47

Закону “Про охорону   навколишнього    природного    середовища”  

( 1264-12 ) (1264-12)
         щодо спрямування  частини   грошових   стягнень   за 

порушення  норм і  правил  охорони   навколишнього    природного 

середовища  до   республіканського Автономної Республіки Крим та 

місцевих    фондів   охорони навколишнього природного середовища 

зупинено.

За  таких  обставин  та з урахуванням, що  розподіл  коштів,  що

надходять  до місцевих фондів здійснюється обласними  радами  за

поданням   спеціального   уповноваженого   центрального   органу

виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і права

цього  органу на здійснення стягнень апеляційний суд прийшов  до

правильного  висновку про відсутність у районної ради  права  на

стягнення  спірної  суми  і підстав для скасування  постанови  з

наведених у касаційній скарзі мотивів судова колегія не вбачає.

Враховуючи    наведене,   керуючись   ст.ст.    111-9,    111-11

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий

господарський суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського

апеляційного господарського суду від 22.10.2003 – без змін.