ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.02.2004 Справа N 11/173
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Подільському районі м. Києва
відкритому судовому
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 20.10.2003 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 11
господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з
іноземними інвестиціями "Д"
до ДПІ у Подільському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній,
від відповідача: присутній,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 11.07.2003 року,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 20.10.2003 року по справі № 11 позов
задоволене частково; визнане недійсними податкові повідомлення
рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м.
Києва № 0000235095/3 від 06.05.2003р. про визначення податкового
зобов'язання в розмірі 14 910,63 грн.; № 0000235094/3 від
06.05.2003р. в частині визначення суми податкового зобов'язання в
розмірі 41 667,00 грн.; № 000322303/3 від 12.05.2003р. в частині
визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у
розмірі 34 007,67 грн., в тому числі: основний платіж - 11 335,89
грн., штрафні (фінансові) санкції - 22 671,78 грн. ; № 0003/2303/3
від 12.05.2003р. в частині визначення податкового зобов'язання
щодо податку на додану вартість по основному платежу на суму 49
057,00 грн. і у відповідній частині сум застосованих штрафних
санкцій; припинене провадження у справі в частині визнання
недійсними податкових повідомлень рішень Державної податкової
інспекції у Подільському районі м. Києва № 0000235094/3 від
06.05.2003р. стосовно визначення податкового зобов'язання в
розмірі 340 грн., № 000322303/3 від 12.05.2003р. стосовно
визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у
розмірі 94 231,68 грн., № 0003/2303/3 від 12.05.2003р. стосовно
визначення податкового зобов'язання щодо податку на додану
вартість у сумі 2 143,73 грн.; в іншій частині позову відмовлене;
стягнуте з відповідача на користь позивача 101,50 грн. судових
витрат.
В касаційні скарзі ДПІ у Подільському районі м. Києва просить
скасувати рішення господарського суду м. Києва від 11.07.03 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
20.10.2003 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити,
посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме п. 13.2
ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№ 283/97-ВР від 22.05.97р. , п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст.
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від 03.04.97р.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає викладені в ній
доводи безпідставними та необґрунтованими.
Заслухавши представника відповідача, який підтримав викладені в
касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу
представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин
справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що ДПІ у Подільському районі м. Києва
проведена комплексна документальна перевірка дотримання
податкового та валютного законодавства позивача за період з
01.012000р. по 30.06.2002р., за результатами якої складено акт
№ 23.3-133 від 14.11.2002р. "Про результати перевірки дотримання
податкового та валютного законодавства ТОВ з II "Д" за період з
01.01.2000 року по 30.06.2002 року ".
На підставі вказаного акту відповідачем прийняті податкові
повідомлення - рішення: № 0000235095/1 від 12.12.2002р. про
визначення податкового зобов'язання у сумі 14 910,6 грн.,
№ 0000235094/1 від 12.12.2002р. про визначення податкового
зобов'язання у сумі 41 667,00 грн., № 000322303/1 від 18.12.2002р.
про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток
підприємства в розмірі 128 239,35 грн., у тому числі : основний
платіж - 42 746,45 грн., штрафні (фінансові санкції) - 85 492,00
грн., № 0003/2303/1 від 18.12.2002р. про визначення податкового
зобов'язання щодо податку на додану вартість у розмірі 136 017,25
грн., у тому числі : основний платіж - 107 775 грн., штрафні
(фінансові санкції) - 28 242,25 грн.
Не погоджуючись із застосованими санкціями, позивач, відповідно до
п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскаржив вищезазначені повідомлення -
рішення в адміністративному порядку.
На підставі рішень Державної податкової адміністрації України від
24.04.2003р. № 3983/6/25-0215 та № 4003/6/25-1115 про результати
розгляду скарги, відповідачем прийняті наступні податкові
повідомлення - рішення : № 0000235095/3 від 06.05.2003р. про
визначення податкового зобов'язання у сумі 14 910,6 грн.,
№ 0000235094/3 від 06.05.2003р. про визначення податкового
зобов'язання у сумі 42 007,00 грн., № 000322303/3 від 12.05.2003р.
про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток
підприємства в розмірі 128 239,35 грн., у тому числі: основний
платіж - 42 746,45 грн., штрафні (фінансові санкції) - 85 492,00
грн., № 0003/2303/3 від 12.05.2003р. про визначення податкового
зобов'язання щодо податку на додану вартість у розмірі 72 029,00
грн., у тому числі: основний платіж - 55 802 грн., штрафні санкції
- 16 227 грн.
1.Відповідно до акту перевірки № 23.3 - 133 від 14.11.2002р. (п.
2.11.1) вбачається, що на виконання контракту № ХР - 9901 від
01.06.1999р. укладеного з компанією "PA" (Данія) позивач продав
нерезиденту - компанії "PA" на території України (без вивезення за
межі України) енергозберігаюче обладнання. Умови поставки - ЕХW
Київ. Вказане обладнання передано АК "КЕ" по актах прийому -
передачі від 16.11.1999р. Нерезидент здійснив часткову оплату
вказаного обладнання 28.11.2000р., решта вартості обладнання
надійшла на рахунок позивача 29.01.2001р. В акті перевірки
зроблено висновок, що позивач несвоєчасно отримав валютну виручку
за продане обладнання (згідно наведеного в акті розрахунку термін
прострочення складає 350 днів), чим на думку відповідача порушив
статтю 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, на підставі ст. 4 вказаного
Закону нараховується пеня за порушення термінів валютної виручки
від експорту на загальну суму 129 86,40 грн.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка
резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні
рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей,
зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати
митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації)
продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг),
прав інтелектуальної власності - з моменту виконання робіт,
надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.
Згідно з нормами ст. 4 вказаного Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
порушення
резидентами термінів, передбачених ст. ст. 1 і 2 цього Закону
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, тягне за собою стягнення пені за кожний день
прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми не одержаної виручки
(митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті,
переррахованої у грошову одиницю України за валютним курсом
Національного банку України на день виникнення заборгованостей.
З огляду на це, судами було зроблено правомірний висновок, що пеня
за порушення термінів надходження валютної виручки від експорту
продукції може нараховуватися у випадку порушення термінів,
передбачених статтями 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, а саме - у випадку
надходження виручки в іноземній валюті протягом 90 календарних
днів з дати митного оформлення продукції, що експортується.
Вантажна митна декларація (ВМД), згідно з Положенням про вантажну
митну декларацію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів
України від 09.06.1997р. № 574 ( 574-97-п ) (574-97-п)
є заявою, що містить
відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету
їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного
режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для
здійснення митного контролю, митного оформлення, митної
статистики, нарахування митних платежів, прийняття якої митницею
для оформлення є процедурою попередньої перевірки відомостей,
зазначених у ВМД, щодо відомості до вимог, визначених у цьому
Положенні, та наданих документів. В даному випадку позивач
відповідно з договору № UP - 9901 від 01.06.1999р., акту приймання
- передавання (додані до матеріалів справи) обладнання через митну
територію України не проводив, ВМД на товар не оформлював, митні
збори не сплачував.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав доказів
митного оформлення позивачем обладнання, а тому колегія суддів
погоджується з висновком судів про те, що позивачем не порушено
встановлений статтею 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
90 - денний термін
надходження виручки в іноземній валюті, а отже відповідач
неправомірно прийняв рішення про нарахування пені за порушення
валютної виручки від експорту.
Крім того, у п. 2.11.1 Акту перевірки зазначено, що на виконання
контракту № DU - 2105/S/S.R.L. від 29.10.2001р. з компанією "D"
(Італія) позивачем надані послуги щодо заміни українського
підприємства ("В", Дніпропетровськ) обладнання, яке знаходиться на
гарантійному обслуговуванні у компанії "D" (Італія). За цим
контрактом 30.10.2001р. позивачем було виставлено компанії "D"
інвойс на суму 568,74 доларів США, оплата по якому надійшла на
рахунок позивача 18.02.2002 р. На підставі цього відповідач
вважає, що позивачем несвоєчасно отримана валютна виручка за
надані послуги (згідно наведеного в акті перевірки розрахунку,
термін прострочення складає 21 день), чим порушено ст. 1 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (
185/94-ВР ). Виходячи з цього, відповідачем прийнято рішення про
нарахування пені за порушення термінів надходження валютної
виручки від експорту робіт (послуг) в розмірі 190,64 грн.
В пункті 2.11.1 акту перевірки № 23.3 - 133 від 14.11.2002 р.
вказано, що на виконання контракту б/н від 19.09.2001р. з
компаніґю "DAB" (Швеція), позивачем надані послуги щодо заміни у
компанії "ТП" (Київ) обладнання, яке знаходиться на гарантійному
обслуговуванні у компанії "DAB". За цим контрактом 19.09.2001р.
позивач виставив компанії "DAB" інвойс на суму 570 доларів США,
оплата по якому надійшла на рахунок позивача 20.05.2002р. На
підставі цього відповідач вважає, що позивачем несвоєчасно
отримана валютна виручка за надані послуги (згідно наведеного в
акті перевірки розрахунку, термін прострочення складає 153 дні),
чим порушено ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. Виходячи з цього,
відповідачем прийнято рішення про нарахування пені за порушення
термінів надходження валютної виручки від експорту робіт (послуг)
в розмірі 1 385,44 грн.
До того ж, в п. 2.11.1 акту перевірки № 23.3 - 133 від 14.11.2002
р. також вказано, що на підставі інвойсу № 52103 від 14.07.2000р.
на суму 4 266,60 дол. США, виставленого компанії "DARG"
(Німеччина) позивачем були надані послуги щодо заміни на
українському підприємстві обладнанні, яке знаходиться на
гарантійному обслуговувані у компанії "DARG". Сума, вказана в
інвойсі, надійшла на рахунок позивача 17.10.2000р. Виходячи з дати
цього інвойсу, відповідачем зроблено висновок, що позивач
несвоєчасно отримав валютну виручку за надані послуги (згідно
наведеного в акті перевірки розрахунку, термін прострочення
складає 5 днів), чим порушено ст. 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. На
підставі цього, відповідачем прийнято рішення про нарахування пені
за порушення термінів надходження валютної виручки від експорту
робіт (послуг) в розмірі 348,15 грн.
Згідно з нормою ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка резидентів у
іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені
в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного
оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації)
продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг),
прав інтелектуальної власності - з моменту виконання робіт,
надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.
Згідно до п. 1.2 "Інструкції про порядок здійснення контролю і
отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими
операціями" , затвердженої Постановою Правління Національного
банку України від 24.03.1999р. № 136 ( z0338-99 ) (z0338-99)
зі змінами і
доповненнями, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України
28.05.1999р. за № 338/3631, визначено, що за наявності кількох
документів з різними датами підписання з метою контролю за
дотриманням резидентом законодавчо встановлених строків
розрахунків використовується той з документів, який підтверджує
фактичне виконання робіт або надання (отримання) послуг згідно з
усіма умовами, передбаченими договором, і який підписаний раніше.
Інвойс не є документом, який засвідчує факт виконання робіт,
надання послуг та не може застосовуватись для цілей статті 1
Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. Відповідно, дати виписки вказаних інвойсів
не можуть застосовуватись для відліку термінів (тобто 90
календарних днів), протягом якого виручка позивача в іноземній
валюті від надання послуг (робіт) підлягає зарахуванню на його
валютні рахунки. Фактичне виконання робіт підтверджується актом
виконаних робіт, підписаним між позивачем та компанією"DAB" на
виконання контракту від 19.08.2001р. Як вбачається з матеріалів
справи на час здійснення перевірки податковими органами позивачем
не підписувались ніякі документи з компаніями "D" та "DARG", які б
підтверджували фактичне виконання робіт.
Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових
інстанцій про те, що твердження відповідача щодо порушення
позивачем терміну встановленого для надходження валютної виручки
від експорту товарів, робіт і послуг є необґрунтованими та такими,
що не відповідають чинному законодавству.
Як зазначалось вище, податковим повідомленням-рішенням №
0000235094/1 від 12.12.2002р. відповідачем позивачеві визначено
суму податкового зобов'язання у розмірі 41 667,00 грн.
Рішенням Державної податкової адміністрації України від
24.04.2003р. № 3983/6/25-0215 суму податкового зобов'язання
збільшено на 340 грн.
На підставі даного рішення видане податкове повідомлення-рішення №
0000235094/3 від 06.05.2003р., в якому визначено суму податкового
зобов'язання у розмірі 42 007,00 грн.
З пункту 2.11.12 Акту перевірки вбачається, що підставою для
нарахування штрафу в розмірі 41 667,00 грн. став висновок
відповідача про порушення про позивачем термінів декларування
валютних цінностей.
Як вбачається з п. 2.11.12 Акту перевірки позивач з 15.02.2000р.
по 29.01.2001р., та з 18.12.2001р. по 20.05.2002р. мав прострочену
дебіторську заборгованість. Далі відповідач в акті перевірки
зазначив, що позивач не подав декларації про валютні цінності,
доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її
межами станом на 1 липня 2000р., 1 жовтня 2000р., 1 січня 2001р.,
1 січня 2002р., чим порушено ст. 10 Декрету Кабінету міністрів
України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"
№ 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.1993р.
В акті прямо не зазначено по яким саме зовнішньоекономічним
контрактам позивач мав дебіторську заборгованість, але позивач
зробив допущення, що відповідач мав на увазі заборгованості за
контрактами № UP - 9901 від 01.06.1999р. з компанією "PA" (Данія)
та б/н від 19.09.2001р. з компанією "DAB" (Швеція).
Оскільки суди правомірно не погодилися з твердженням відповідача
щодо порушення позивачем встановленого нормами статті 1 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
90-денного терміну надходження валютної виручки, то
вірним є і висновок про те, що позивач не мав простроченої
дебіторської заборгованості стосовно розрахунків по вказаним
контрактам.
Не прострочена дебіторська заборгованість не підлягає декларуванню
в декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать
резиденту України і знаходяться за її межами.
Згідно з положенням пп. 2.3 "Порядку застосування штрафних санкцій
за порушення валютного законодавства", затвердженого наказом
Державної податкової адміністрації України від 04.10.1999р. № 542
( z0712-99 ) (z0712-99)
та п. 2.7 "Положення про валютний контроль"),
затвердженого Постановою Правління Національного банку України від
08.02.2000р. № 49 ( z0209-00 ) (z0209-00)
не подання або несвоєчасне подання
резидентами України декларацій (за відсутності валютних цінностей
та майна за межами України) не тягне за собою застосування
фінансових санкцій.
Таким чином, висновки відповідача в частині, що стосується
накладання штрафу в розмірі 41 667,00 грн. за неподання декларацій
про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту
України і знаходяться за її межами, необґрунтовані.
Щодо висновків відповідача про збільшення позивачеві суми
податкового зобов'язання у розмірі 340 грн., то вони є також
безпідставними, оскільки судами встановлено, що позивачем
вищезазначена сума внесена до бюджету шляхом проведення
взаємозаліку податкових зобов'язань (копія листа № 0116/03 від
26.02.2003 р. та платіжного доручення № 1757 від 02.11.2002 р.).
На підставі висновків акту перевірки № 23.3 - 133 від 14.11.2002
р. податковим повідомленням-рішенням №000322303/1 від 18.12.2002
р. відповідачем визначено суму податкового зобов'язання з податку
на прибуток підприємств у розмірі 128 239,35 грн., у тому числі
основний платіж - 42 746 грн., штрафні (фінансові) санкції - 85
492 грн.
Рішенням Державної податкової адміністрації України від 24.04.2003
р. № 4003/6/25-1115 суму податкового зобов'язання з податку на
прибуток підприємств залишено без змін.
Відповідно до акту перевірки від 14.11.2002 р. № 23.3 - 133
вбачається , що підставою для донарахування податку на прибуток
підприємства в сумі 34007,67 грн., у тому числі основний платіж -
11 335,89 грн., штрафні (фінансові) санкції - 22 671,78 грн. став
висновок відповідача про порушення позивачем законодавче
встановлених вимог щодо утримання податку на прибуток з доходів
нерезидента, отриманих останніми з джерел походження з України.
Зокрема, позивач при проведенні розрахунків з компанією "Д"
(Данія) за договором про надання послуг по використанню
комп'ютерної системи САП порушив вимоги ст. 13 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. № 283/97- ВР
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
Як вбачається з акту перевірки позивач уклав з компанією "Д"
(Данія) договір про надання послуг по використанню комп'ютерної
системи САП №1 від 05.01.1998 р., який передбачає надання послуг
по використанню комп'ютерної системи САП та обладнання,
необхідного для її функціонування. На думку відповідача даний вид
послуг підпадає під визнання "роялті". А тому відповідно до п.
13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
при перерахуванні компанії "Д" (Данія)
грошових коштів за надання послуг позивач зобов'язаний утримати
податок на репатріацію в розмірі 15% від суми перерахування. На
момент перевірки позивач не мав належним чином оформленої довідки
з країни нерезидента - одержувача доходів.
Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
резидент або постійне
представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента
будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України,
отриманого таким нерезидентом від провадження господарської
діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в
гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.7,
зобов'язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково
сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15% суми
такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене
нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
будь-які доходи, отримані
нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження
господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що
ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками,
визначеними цією статтею.
Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із
джерелом їх походження з України, слід розуміти, окрім перелічених
у цій статті доходів, зокрема, роялті.
Згідно пункту 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
роялті - платежі будь-якого
виду, одержані як винагорода за користування або за надання права
на користування будь-яким авторським правом на літературні твори,
твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші
записи на носіях інформації, відео - або аудіо касети,
кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного
мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знаку
на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного
креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо
промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Вірним є висновок судів про те, що оплата позивачем послуг
компанії "Д" за Договором № 1 від 05.01.1998р. не підпадає під
наведене визначення терміну "роялті", оскільки вказаний договір та
фактично надані послуги не передбачають користування позивачем
будь-яким авторським правом або отримання позивачем права на
користування будь-яким авторським правом. Оскільки компанія "Д" не
є власником авторських прав на вказану комп'ютерну систему, то і
передавати такі права іншим особам вона не може.
З урахуванням викладеного, суди правомірно вважають висновки
відповідача, в частині віднесення до платежів роялті плати за
надані позивачу компанією "Д" послуги за договором № 1 від
05.01.1998р., необґрунтованими.
Судами встановлено, що позивачем визнано податкові зобов'язання з
податку на прибуток на суму 9 4231 грн.68 коп. , і внесено до
бюджету, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1812, 1813
від 20.11.2002р.
На підставі висновків акту перевірки від 14.11.2002 р. № 23.3-133
податковим повідомленням-рішенням № 0003/2303/1 від 18.12.2002р.
відповідачем позивачеві визначено суму податкового зобов'язання
щодо податку на додану вартість на суму 13 6017,25 грн., у тому
числі основний платіж - 107 775 грн., штрафні (фінансові) санкції
- 28 242 грн.
Рішенням Державної податкової адміністрації України від
24.04.2003р. № 4003/6/25-1115 суму податкового зобов'язання щодо
податку на додану вартість по основному платежу зменшено в частині
донарахованих 51 917,81 грн. і, відповідно, зменшено суму штрафних
санкцій.
На підставі вищезазначеного рішення Державної податкової
адміністрації України, видане податкове повідомлення-рішення
№ 0003/2303/3 від 12.05.2003р., в якому визначено суму податкового
зобов'язання щодо податку на додану вартість - 72 029,00 грн.
У пункті 2.4.1 акту перевірки від 14.11.2002 р. № 23.3 - 133
зазначено, що позивач включив до податкового кредиту 4 602,5 грн.
податку на додану вартість по товарах, придбаних у ПП "С" для
розповсюдження в рекламних цілях, вартість яких не віднесена до
валових витрат, чим порушив пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від
03.04.1997р.
Відповідно до вказаної норми у разі, коли платник податку придбає
товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації,
податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовується
за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не
включаються.
При цьому, згідно з пп. 7.4.1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду
складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником у
звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг),
вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва
(обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що
підлягають амортизації.
Позивач не включив до складу валових витрат, вартість товарів,
придбаних для розповсюдження в рекламних цілях, що не дає йому
право збільшувати податковий кредит на цю суму.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суди правильно дійшли
до висновку про правомірність дій відповідача щодо зменшення
позивачеві податкового кредиту з податку на додану вартість.
Відповідно до п. 2.4 акту перевірки № 23.3 - 133 від 14.11.2002 р.
встановлено, що позивач в порушення норм пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
збільшив податковий кредит з податку на додану вартість на суму 49
057,00 грн. по операціях оренди за 1998р. - 1 півріччя 1999р.,
віднесений позивачем в графу "коригування".
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
передбачено віднесення до валових
витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом
звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), з урахуванням
обмежень, встановлених п. 5.3 - 5.8 цієї статті.
Відповідно до абз.2 п. 3 ст. 2 розділу 1 Закону України "Про
внесення змін в деякі закони України з метою стимулювання
інвестиційної діяльності" ( 977-14 ) (977-14)
від 15.07.1999р. № 977-ХІV
обмеження по віднесенню до складу валових витрат платників
податку, пов'язаних із сплатою орендної плати, не застосовуються;
при визначенні валових витрат з метою оподаткування платники
податку на прибуток повинні керуватися нормами ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
Враховуючи викладене, Комітет з питань фінансів і банківської
діяльності Верховної Ради України листом від 27.12.1999р.
№ 06-10/912 надав роз'яснення, що платники податку мають право
віднести до складу валових витрат за третій квартал 1999р. витрати
, пов'язані із сплатою орендної (лізингової) плати, що не були
віднесені до складу валових витрат у попередніх періодах.
За таких обставин, відповідачем по даному факту неправильно
здійснено донарахування позивачеві з податку на додану вартість у
сумі 49 057 грн.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивач платіжним
дорученням № 1814 від 29.11.2002 р. сплатив до бюджету податкові
зобов'язання у сумі 2 143 грн.73 коп.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Київського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва від 27.10.2003
року № 4392/9/10-08 на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 20.10.2003 року у справі № 11 залишити без
задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського
суду від 20.10.2003 року у справі № 11 - без змін.