ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.02.2004 справа N 9/83/3
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Приватного підприємства
відкритому "АФ"
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 23.09.2003
у справі № 9/83/3
господарського суду Кіровоградської області
за позовом Приватного підприємства
"АФ"
до Добровеличківської міжрайонної
державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
02.06.2003 у справі № 9/83/3, залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.09.2003
в позові відмовлено з мотивів недоведення позивачем тих обставин,
на які він посилається як на підставу своїх вимог.
У касаційній скарзі Приватне підприємство "АФ" просить скасувати
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
23.09.2003, рішення господарського суду Кіровоградської області
від 02.06.2003 у справі № 9/83/3 та прийняти нове рішення про
задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм п. 11.29 ст. 11
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) та порушення
норм процесуального права, а саме: ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин
справи.
Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача,
перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої
та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського
суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
податковим повідомленням-рішенням Добровеличківської міжрайонної
державної податкової інспекції від 22.01.2003 № 0000022621/0
позивачу відповідно до п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000 № 2181-ІІІ, п. 11.29 ст. 11, п. 7.3, 7.4, 7.7 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану
вартість у розмірі 48 470 грн. та штрафних санкцій у розмірі 3
187, 39 грн.
Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-
рішення став акт від 03.01.2003 № 000000137 про результати
позапланової документальної перевірки підприємства-позивача щодо
правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податків,
неподаткових платежів за період з 01.01.2001 по 01.12.2002.
Проведеною перевіркою встановлено факти оприбуткування та
реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної на землях,
що розміщені на території Підгір'ївської сільської ради
Первомайського району, як продукції власного виробництва, у
зв'язку з чим відповідачем було зроблено висновок про безпідставне
користування позивачем пільгами, передбаченими п. 11.29 ст. 11
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
для
сільськогосподарських товаровиробників при продажу продукції
власного виробництва. Крім того, в акті перевірки від 03.01.2003
№ 000000137 було встановлено факти включення позивачем до
податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених при
придбані запчастин та паливно-мастильних матеріалів для 2-х
комбайнів, які було придбано згідно з договором купівлі-продажу
№ 4 від 14.06.2001 у підприємства "А", але не поставлено на баланс
підприємства і не зареєстровано в органах державної реєстрації.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з
того, що зазначену в акті перевірки сільськогосподарську продукцію
не можна вважати продукцією власного виробництва, оскільки позивач
не надав господарському суду належних доказів наявності у нього у
користуванні земель, на яких могла бути вирощена така
сільськогосподарська продукція.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів першої та
апеляційної інстанцій не можна вважати таким, що ґрунтуються на
всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це
передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
до 1 січня 2004 року зупинено дію
п. 7.7 ст. 7, п. 10.1 і 10.2 ст. 10 цього Закону в частині сплати
до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з
продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що
здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно
від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума,
одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного
виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний
(податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми
валового доходу підприємства.
Із змісту зазначеної норми Закону вбачається, що його дія
розповсюджується на осіб, які повинні володіти наступними
ознаками: бути сільськогосподарським товаровиробником;
реалізовувати продукцію власного виробництва; крім того, сума,
одержана платником податку від продажу сільськогосподарської
продукції власного виробництва та продуктів її переробки за
попередній звітний (податковий) рік, має становити не менше 50
відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Зробивши висновки, які ґрунтуються лише на оцінці права позивача
на користування земельними ділянками на території Підгір'ївської
сільської ради Первомайського району, господарські суди не
дослідили наявності у позивача вищенаведених ознак, що дають право
на користування пільгами.
Так, господарськими судами не надано належної оцінки доводам
позивача про те, що спірна сільськогосподарська продукція вирощена
саме позивачем на землях, наданих позивачу в оренду на підставі
договорів оренди земельних паїв з громадянами від 01.04.2002. Не
надано господарськими судами будь-якої оцінки і довідці
виконавчого комітету Підгір'ївської сільської ради Первомайського
району від 15.04.2002 № 14, яка підтверджує оренду позивачем в с.
Підгір'є земельної ділянки площею 735 га (т.1 а.с. 65). При цьому,
слід зазначити, що відповідач не заперечує факту обробітку
позивачем спірних земельних ділянок і вирощування на них
сільськогосподарської продукції, хоч і вважає використання
зазначених земельних ділянок безпідставним.
Не досліджено господарськими судами і надані позивачем докази в
підтвердження того, що спірна сільськогосподарська продукція є
саме продукцією власного виробництва, а саме: звіти по цеху № 2,
які засвідчують операції з продукцією власного виробництва,
накладні на передачу товарно-матеріальних цінностей в якості
розрахунків по орендній платі з громадянами, накладні
внутрішньогосподарського призначення про передачу посівного
матеріалу та інш.(які знаходяться в матеріалах справи).
Крім того, господарськими судами не взято до уваги, що у
користуванні позивача знаходились не лише спірні земельні ділянки,
а й інші землі, на яких також вирощувалася і реалізовувалася у
спірний період сільськогосподарська продукція (що підтверджується
актом перевірки ДПІ), не досліджено питання за реалізацією якої
саме продукції відповідачем було донараховано податок на додану
вартість і застосовано штрафні санкції.
Що стосується висновків відповідача щодо безпідставного включення
позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість,
сплачених при придбанні запчастин та паливно-мастильних матеріалів
для 2-х комбайнів, які було придбано згідно з договором купівлі-
продажу № 4 від 14.06.2001, то слід зазначити, що господарськими
судами зроблено висновки без дослідження фактичних обставин
придбання і використання позивачем вказаних комбайнів у власній
господарській діяльності.
Вищезазначене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Допущені як судом першої, так і апеляційної інстанції
вищезазначені порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставини справи,
що мають значення для правильного вирішення спору, є підставою для
скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи
на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги наведене у цій постанові, вжити всі
передбачені законом засоби для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і в
залежності від встановленого та у відповідності із вимогами закону
вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111х9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "АФ" задовольнити
частково.
Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 23.09.2003 та рішення господарського суду Кіровоградської
області від 02.06.2003 у справі № 9/83/3, а справу передати на
новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.