ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.02.2004 Справа N 5/298-23/44
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції в м. Суми
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 14.10.2003 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 82
господарського суду Сумської області
за позовом приватного торговельно-виробничого
підприємства "НЗС "ЕІ", м. Суми
до Державної податкової інспекції в м. Суми
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: присутні,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Сумської області від 29.07.2003 року,
залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 14.10.2003 року, по справі № 82 позов
задоволене повністю; визнане недійсним податкове
повідомленнярішення ДПІ в м. Суми від 09.04.2003 року № 29/23-
617/23820616/15721; стягнуте з відповідача на користь позивача 85
грн. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ДПІ в м. Суми просить скасувати постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 14.10.2003 року
у справі № 82, посилаючись на порушення норм матеріального та
процесуального права, а саме ст. 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
№ 185/94
від 23.09.94р., абз.2 ч.1 ст. 14 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" № 959-ХІІ ( 959-12 ) (959-12)
від
16.04.91р., ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, п. 15 ст. 4 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши представників відповідача, які підтримали викладені в
касаційній скарзі доводи, перевіривши повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що ДПІ в м. Суми було проведено комплексну
документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог
податкового та валютного законодавства за 01.01.2000 р. по
03.02.2002 р., за результатами якої був складений акт № 98/23-
213/1/23820616 від 04.04.2003 р. В ході перевірки встановлено, що
23.11.1998 р. позивачем було укладено зовнішньоекономічний
контракт № 01/99 з фірмою "МЛ" на експорт товару з деревини.
02.02.01 р. і 27.09.01 р. вказані підприємства уклали додаткові
угоди, згідно до яких сторони погодилися рахувати поставку
сушильної камери по імпортному контракту від 04.09.2000 р.
№ 526/00 Dme на суму 5000 нім. марок в рахунок оплати за поставку
продукції по експортному контракту від 23.11.1998р. № 01/99 Ук.
Факт поставки сушильної камери підтверджується наданими до
матеріалів справи рахунком-фактурою від 22.12.00 р. та митною
декларацією від 15.01.01 р.
Доводи відповідача судами правомірно не визнані обґрунтованими,
виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів,
крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами
України.
Згідно з абз.2 ч. 1 ст. 14 зазначеного Закону ( 959-12 ) (959-12)
, всі
суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно
визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях
зпоміж тих, що не суперечать Законам України та відповідають
міжнародним правилам.
Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
у
цивільно-правових відносинах допускається припинення зобов'язань
шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги.
Стаття 218 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
містить положення
про неприпустимість зарахування у випадках, передбачених даною
нормою, та в інших випадках, передбачених законом.
Крім того, спеціальним законодавством, а саме Законом України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, Законом України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" та Цивільним кодексом України
( 435-15 ) (435-15)
не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням
зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.
Враховуючи викладене, посилання органу податкової служби на
приписи ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, згідно до якої виручка резидентів
в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені
в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного
оформлення продукції, що експортується, а у разі експорту робіт
(послуг) - з моменту підписання акта або іншого документа, що
засвідчує виконання робіт, надання послуг, є неправомірним,
оскільки дана норма не передбачає недопустимість припинення
зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування
зустрічної однорідної вимоги. На підставі викладеного, твердження
ДПІ в м. Суми про незаконність зарахування зустрічної однорідної
вимоги відповідно до даної статті є не обґрунтованим.
В силу ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
стороні, на користь якої відбулося рішення,
господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в
тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного
мита. Зважаючи на те, що судові рішення постановлені на користь
позивача суди правомірно поклали на ДПІ в м. Суми судові витрати
по справі. Крім того, Декрет Кабінету Міністрів України "Про
державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
регулює питання сплати державного мита і
не регулює питання розподілу господарських витрат, що врегульоване
господарським процесуальним законодавством. Витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться до
складу судових витрат, розподіл яких відбувається в порядку ст. 49
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Харківського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми від
11.11.2003 року № 51964/9/10-008 на постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 14.10.2003 року у справі № 82
залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 14.10.2003 року у справі № 82 - без змін.