ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19.02.2004                              Справа N 2-14/5717-2003

   Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

                           головуючого,

                           судді

за  участю  повноважних  представників:

позивача -

відповідача -

розглянувши у відкритому   Приватного підприємства фірми "Ш"

засіданні касаційну скаргу

на  постанову              від 6 жовтня 2003 року

                           Севастопольського апеляційного

                           господарського суду

у справі   за  позовом     Приватного підприємства фірми "Ш"

до                         Комунального підприємства "Л"

                           Лівадійської селищної ради

про                        стягнення 40500 грн.

                       в с т а н о в и в:

В лютому  2003  року  позивач  звернувся  до  господарського  суду

Автономної  Республіки Крим з позовом до відповідача про стягнення

40500 грн., посилаючись на те, що договір про сумісну діяльність з

останнім  розірвано  і  відповідач добровільно не повертає грошові

кошти, що становлять частку ПП фірми "Ш".

Рішенням господарського  суду  Автономної  Республіки   Крим   від

22.07.2003 року позов задоволено.

Постановою Севастопольського  апеляційного господарського суду від

6 жовтня 2003 року рішення господарського суду скасовано. У позові

ПП фірмі "Ш" відмовлено.

У касаційній  скарзі  ПП  фірма  "Ш" просить постанову апеляційної

інстанції  скасувати,  як  прийняту  з  порушенням  норм   діючого

законодавства.

Відзив від відповідача на касаційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника позивача,  перевіривши матеріали

справи та на  підставі  встановлених  в  ній  фактичних  обставин,

проаналізувавши      правильність     застосування     апеляційним

господарським судом  при  прийнятті  оскаржуваної  постанови  норм

матеріального  і  процесуального права,  суд вважає,  що касаційна

скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається  з  матеріалів  справи,  15  травня  2000  року  між

сторонами   було   укладено   договір   про   сумісну  діяльність,

затверджений рішенням 16 сесії 23 скликання Лівадійської  селищної

ради   19   травня  2000  року.  Предметом  вказаного  договору  є

будівництво і експлуатація торгового центру на ділянці площею 2,48

га в районі верхньої станції канатної дороги "Місхор-АйПетрі", для

чого об'єднуються фінансові,  матеріальні, трудові та інші ресурси

з урахуванням раніше проведених витрат.

Згідно п.  1.2 договору ведення загальних справ учасників договору

покладено на ПП "Ш".

У відповідності  з  розділом  2  договору   КП   "Л"   зобов'язане

забезпечити   відвід  земельної  ділянки,  вирішити  організаційні

питання по проектуванню, будівництву та укомплектуванню обладнання

торгового  центру,  забезпечити  здачу  в  експлуатацію об'єкта та

оформити право власності учасників договору на об'єкт.

Розділом 3  договору  визначено,  що  ПП   "Ш"   виконує   функції

замовника,   проводить  фінансове  забезпечення,  надає  штат  для

обслуговування об'єкта.

Пунктом 4.1 передбачено,  що грошові і майнові внески  є  спільною

часткою  власності  сторін.  Згідно  п.  4.4  договору  витрати та

збитки,   що   виникають   в   результаті   сумісної   діяльності,

покриваються  за  рахунок  спільної  власності сторін,  а при його

недостатності - за рахунок додаткових внесків сторін.

З матеріалів справи також видно,  що на  виконання  умов  договору

позивачем  в рахунок майбутніх платежів в період з 22.02.2001 року

по 16.10.2001 року перераховано КП "Л" 55500 грн.

КП "Л" суду надано докази використання  грошових  коштів  на  суму

67039,45  грн.,  в  тому числі за платежі,  проведені до укладення

договору в період з 14.05.1999 року по 12.09.2001 року. Крім того,

згідно  платіжного  доручення  №  230  від  21.11.2001 року КП "Л"

повернуло ПП "Ш" 15 тис.грн.

26.11.2001 року за взаємною згодою сторін,  у зв'язку з  визнанням

недійсним   Державного   акта   на   землекористування   в  районі

будівництва по вищевказаному договору, договір було розірвано.

За таких обставин суд вважає,  що  апеляційний  господарський  суд

дійшов правильного висновку, що грошові кошти, отримані КП "Л" від

ПП "Ш" витрачені на виконання умов договору.

Вказані висновки  суду  апеляційної  інстанції   є   законними   і

обгрунтованими, оскільки відповідають обставинам справи та вимогам

діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи ПП фірми "Ш",  викладені у касаційній  скарзі,  суд  вважає

необгрунтованими,  оскільки вони спростовуються зібраними у справі

доказами і вимогами діючого законодавства.

Постанова апеляційної інстанції  відповідає  матеріалам  справи  і

вимогам закону, тому її необхідно залишити без змін.

На підставі наведеного,  керуючись ст.  ст.  111-5,  111-7, 111-9,

111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,

Вищий господарський суд України,

                       П О С Т А Н О В И В:

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 6

жовтня 2003 року залишити без  змін,  а  касаційну  скаргу  -  без

задоволення.