ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.02.2004 справа N 2-23/7898-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Спільного Українсько-Германського
відкритому Підприємства "АЛ"
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 02.09.2003
у справі № 2-23/7898-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Спільного Українсько-Германського
Підприємства "АЛ"
до Державної податкової інспекції у
м. Сімферополі
про визнання недійсним податкового
повідомлення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: не з'явився
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
23.06.2003 у справі № 2-23/7878-2003, залишеним без змін
постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
02.09.2003 у задоволенні позову відмовлено з мотивів
безпідставного віднесення позивачем до податкового кредиту сум
податку на додану вартість, що не підтверджені податковими
накладними. У касаційній скарзі Спільне Українсько-Германське
Підприємство "АЛ" скасувати постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 02.09.2003, рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2003 у
справі № 2-23/7878- 2003 та прийняти нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне
застосування судом апеляційної інстанції п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями).
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь
свого представника в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали
справи та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних
обставин правильність застосування господарським судом першої та
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у м. Сімферополі здійснено документальну перевірку
підприємства-позивача щодо правильності нарахування та своєчасної
оплати до бюджету сум податку на додану вартість при здійсненні
фінансово-господарських відносин з НТВП "ВТ" за період з
01.01.2000 по 01.12.2002, за наслідками якої складено акт від
28.03.2003 № 130/26-2-16- 13776742.
Вказаним актом перевірки встановлено заниження позивачем суми
податку на додану вартість за травень 2000 р. у розмірі 2 145
грн., оскільки при придбанні продукції у НТВП "ВТ" за накладною
№ 216 від 28.05.2000 на загальну суму 12 869, 30 грн., позивач
безпідставно у травні 2000 р. відніс суму податку на додану
вартість у розмірі 2 144, 88 грн. до податкового кредиту, тоді як
НТВП "ВТ" не є платником податку на додану вартість.
На підставі акту перевірки від 28.03.2003 № 130/26-2-16-13776742,
ДПІ у м. Сімферополі прийнято податкове повідомлення-рішення від
02.04.2003 № 0000592602/0 про нарахування позивачу суми
податкового зобов'язання у розмірі 2 145 грн. та застосування
штрафних санкцій у розмірі 536 грн. у зв'язку безпідставним
віднесенням 2 144, 88 грн. до податкового кредиту.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили
всі обставини справи і прийшли до правильного висновку щодо
законності і обґрунтованості прийнятого оспорюваного податкового
повідомлення-рішення про нарахування суми податкового зобов'язання
та застосування штрафних санкцій підприємству - позивача за
порушення вимог норм Закону України Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
З матеріалів справи вбачається, що позивач придбав у НТВП "ВТ",
яке на той момент не було платником податку на додану вартість, за
накладною № 216 від 28.05.2000 продукцію на загальну суму
12 869, 30 грн., у т.ч. податок на додану вартість - 2 144, 88
грн., який і був включений позивачем до складу податкового кредиту
за травень 2000 р.
Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону.
Враховуючи те, що НТВП "ВТ" не було зареєстровано як платник
податку на додану вартість, то складена ним податкова накладна
№ 216 від 28.05.2000 не дає право позивачу відносити суму податку
на додану вартість у розмірі 2 144, 88 грн. до податкового
кредиту.
Тобто, в даному випадку, право позивача на податковий кредит
безпосередньо залежить від того, чи мало право НТВП "ВТ"
нараховувати йому податок на додану вартість, складати та видавати
податкову накладну.
За таких обставин постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 02.09.2003 у справі № 2-23/7878-2003
відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам
справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Спільного Українсько-Германського Підприємства
"АЛ" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 02.09.2003 у справі № 2-
23/7878-2003 - без змін.