ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2004 Справа N 131/4-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
суддів
розглянувши касаційну Державного підприємства “Науково-
скаргу дослідний виробничий агрокомбінат “ПВ”
на постанову від 11.08.2003 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 131/4-03
господарського суду Київської області
за позовом Державного підприємства “Науково-
дослідний виробничий агрокомбінат “ПВ”
до Відкритого акціонерного товариства “Б”
про стягнення 5265,60 грн.
за участю представників сторін:
позивача
відповідача не з’явився
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від 21.05.2003 у
справі № 131/4-03 позов Державного підприємства “Науково-
дослідний виробничий агрокомбінат “ПВ” (надалі – Позивач) було
задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду № 131/4-
03 від 11.08.2003 року скасовано рішення господарського суду
Київської області № 131/4-03 від 21.05.2003 року у справі щодо
задоволення позову державного підприємства “Науково-дослідний,
виробничий агрокомбінат “ПВ” (далі-позивач) про стягнення з
товариства з обмеженою відповідальністю “Б” (далі-відповідач)
заборгованості у розмірі 5265,60 грн. і відмовлено у прийнятті
позовної заяви.
Позивач вважає, що постанова апеляційної інстанції суперечить
нормам процесуального права, а тому повинна бути скасована
виходячи з наступного.
Київський апеляційний господарський суд вийшов за межі своєї
компетенції, порушені вимоги п. 3 ст. 103 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
де зазначається, що суд може скасувати рішення
повністю або частково і припинити провадження у справі або
залишити позов без розгляду повністю або частково. У апеляційної
інстанції не було підстав зазначити у постанові, що позивачу
відмовлено у прийнятті позовної заяви, оскільки в ст. 62
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
чітко
передбачені умови відмови у прийнятті позовної заяви, і жоден з
пунктів якої неможливо застосувати до даного випадку.
Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
господарський суд
Київської області правомірно відновив строки позовної давності.
Позивачем були пропущені строки позовної давності в зв'язку з
складною процедурою реорганізації підприємства, яка спричинила
труднощі в оформленні змін до установчих документів, а заміна
назви державного підприємства агрокомбінату "ПВ" на державне
підприємство "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "ПВ",
викликало внесення змін в договори, потребувало великого об'єму
роботи (особливо в часі).
Значну роль відіграла процедура ліквідації АППБ "У", в якому
обслуговувався позивач. Складності в отриманні коштів та
проведення розрахункових платежів не вирішено і на сьогодні.
Справа N 23/212 за позовом агрокомбінату розглядається в
місцевих та апеляційних судах більше двох років.
Факт поставки овочевої продукції позивачем відповідачу є
безспірним, про що зазначається в рішенні господарського суду
Київської області та постанові апеляційної інстанції. В силу ст.
161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
- зобов'язання повинні виконуватися
належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок
закону. Незважаючи на це товариство з обмеженою відповідальністю
"Б" розрахунки з позивачем провело частково. Таким чином,
відповідач борг визнав але не сплатив, тобто він є
недобросовўсною стороною.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача,
обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї,
перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Скасовуючи рішення господарського суду Київський апеляційний
господарський суд зазначив, що позивач реалізував по взаємній
домовленості овочеву продукцію. Реалізація продукції
здійснювалась згідно з товарно-транспортними накладними від
25.03.1998р. № 095382, від 06.04.1998р. 095922, від
07.05.1998р. № 096848, від 11.05.1998р. № 096872, від
13.05.1998р. № 098009, від 18.05.1998р. № 097426, від
22.05.1998р. № 097528, від 28.05.1998р. № 097629, від
25.05.1998р. № 097548, від 03.06.1998р. № 097708, від
12.06.1998р. № 098156, від 08.07.1998р. і була отримана по
прибуткових накладних від 26.03.1998р. № 39, від 07.04.1998р. №
47, від 06.04.1998р. № 64, від 21.04.1998р. № 55, від
29.04.1998р. № 60, від05.1998р. № 62, від 07.05.1998р № 63, від
11.05.1998р. № 70, від 12.05.1998р. № 71, від
14.05.1998р № 73, від 19.05.1998р. № 80, від 23.05.1998р. № 83,
від 29.05.1998р б/н, від 29.05.1998р. № 88, від 26.05.1998р №
84, від 03.06.1998р. № 91, від 03.06.1998р. № 92, від
05.06.1998р. № 97, від 12.06.1998р. № 103, від 18.06.1998 № 90,
від І20.06.1998р. № 112, від 08.07.1998р. № 127. Відповідач за
отриману продукцію розрахунки здійснив частково. Сума боргу
складає 5265,60 грн.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
загальний строк позовної давності становить три роки. Перебіг
строків позовної давності починається, відповідно до ст. 76 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, з дня виникнення права на позов. Позовну заяву
про стягнення заборгованості було подано Позивачем лише
19.03.2003 року, хоча право на позов виникло з моменту
невиконання Відповідачем зобов'язання по оплаті продукції, тобто
пройшло більше чотирьох років.
Згідно зі ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
закінчення строку позовної
давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у
позові.
Апеляційний господарський суд встановив, що Позивачем
необґрунтовано пропущено строк позовної давності, а докази
наведені Позивачем суду першої інстанції не можуть вважатися
поважними, оскільки не перешкоджали йому подати до суду позов у
визначений законодавством строк.
Між тим погодитись з постановою Київського апеляційного
господарського суду неможливо, оскільки апеляційний суд
скасовуючи рішення суду не спростував його висновки щодо
поважності причин, згідно яких ним було поновлено строк позовної
давності. Більш того апеляційний господарський суд взагалі не
навів мотивів чому він не погодився з висновками господарського
суду і не аналізував зазначені позивачем причини щодо поновлення
строку позовної давності, тобто прийняв необгрунтовану постанову
суду.
Колегія суддів вважає також, що у Київського апеляційного
господарського суду були відсутні визначені ст. 104
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підстави для скасування рішення місцевого суду, оскільки
мотивоване поновлення строку позовної давності не свідчить про
порушення або неправильне застосування судом норм матеріального
чи процесуального права не дає підстав стверджувати про неповне
з’ясування обставин, що мають значення для справи, або про їх
недоведеність, а також про невідповідність висновків викладених
у рішенні місцевого суду обставинам справи.
Крім того, колегія суддів також вважає, що у апеляційної
інстанції не було підстав зазначити у своїй постанові, що
позивачу відмовлено у прийнятті позовної заяви, оскільки ст. 62
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
чітко передбачені умови відмови у
прийнятті позовної заяви. Однак жоден з пунктів вказаної статті
неможливо застосувати до даного випадку.
Наведене свідчить, що апеляційним господарським судом було
допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а
тому прийнята ним постанова підлягає скасуванню, а рішення
господарського суду залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 11.08.2003, а рішення господарського суду Київської області
від 21.05.2003 у справі № 131/4-03 залишити без змін.