ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
18.02.2004                                        Cправа N 34/72
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
                      Божок В.С., - головуючого,
                      Хандуріна М.І.,
                      Черкащенка М.М.,
 
розглянувши           ДПІ у Київському районі м. Донецька
матеріали касаційної
скарги
на постанову          Донецького  апеляційного  господарського 
                      суду від 22.04.03
у справі              Донецької області
господарського суду
за позовом            ПП “Спецдеталь”
до                    1.  ДПІ у Київському районі м. Донецька
                      2.  ВДК у Київському районі м. Донецька
 
про   стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за червень 2002
р. у розмірі 916718 грн. 00 коп.
 
             В засіданні взяли участь представники:
 
- позивача:           не з’явились;
- відповідача:        не з’явились;
 
                       В С Т А Н О В И В:
 
У березні 2003 року ПП “Спецдеталь” звернулось з позовом до суду
про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за червень 2002  р.
у розмірі 916718 грн. 00 коп.
 
Рішенням  господарського суду Донецької області  від  26.03.2003
року  позов задоволений частково: стягнуто з Державного  бюджету
України на користь ПП “Спецдеталь” бюджетну заборгованість з ПДВ
за  червень 2002 р. у сумі 916718,00 грн; у позовних вимогах  до
Відділення   Державного   казначейства   у   Київському   районі
м. Донецька відмовлено.
 
Постановою  Донецького  апеляційного  господарського  суду   від
22.04.2003 року рішення господарського суду залишено без змін.
 
Не  погоджуючись з винесеною постановою ДПІ у Київському  районі
м.  Донецька  подало касаційну скаргу в якій  просить  скасувати
рішення попередніх інстанцій.
 
В  обґрунтування своїх вимог товариство посилається  на  те,  що
судами   неправильно   застосовані   норми   матеріального    та
процесуального  права,  що  призвело  до  прийняття   незаконних
рішень.
 
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної  скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин  справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм  матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
 
Відповідно  до  роз’яснень  Пленуму  Верховного  Суду   України,
викладених  у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11  “Про  судове
рішення”  ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
        , рішення є законним тоді,  коли  суд,
виконавши  всі  вимоги процесуального законодавства  і  всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з  нормами
матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню   до   даних
правовідносин,  а  за  їх відсутності – на підставі  закону,  що
регулює  подібні  відносини, або виходячи із загальних  засад  і
змісту законодавства України.
 
Судові рішення попередніх інстанцій цим вимогам не відповідають.
 
Відповідно  до вимог ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР  ) (254к/96-ВР)
        ,
кожен  зобов’язаний  сплачувати податки  і  збори  в  порядку  і
розмірах, встановлених законом.
 
Статтями  2;  4;  9  Закону України “Про систему  оподаткування”
( 1251-12  ) (1251-12)
          передбачений обов’язок платників  податків,  яким
зокрема,  є  і  суб’єкт  підприємницької діяльності,  сплачувати
податки  і збори до бюджетів та до державних цільових  фондів  у
порядку  та  на  умовах, що визначаються  Законами  України  про
оподаткування.
 
Задовольняючи  позовні  вимоги позивача,  суди  мотивували  свій
висновок  тим,  що  у позивача згідно податкової  декларації  за
звітний   період  –  червень  2002  виникло  право  на  бюджетне
відшкодування  ПДВ,  а  оскільки воно не  було  відшкодоване  на
протязі  місяця, наступного після подачі декларації, то  платник
податку  має  право  у  будь-який момент звернутися  до  суду  з
позовом про стягнення коштів.
 
Не  заперечуючи  проти  такого висновку, судова  колегія  вважає
необхідним  зазначити,  що суди зобов’язані  були  перевірити  і
правильність  визначення суми ПДВ, яка підлягала  відшкодуванню,
оскільки    відповідач   заперечував   проти   загальної    суми
відшкодування,    посилаючись   на   неправильне    відображення
розрахунків за наслідками експортних операцій.
 
Судами  попередніх  інстанцій  не  враховано,  що  якщо  платник
податку   не   подає  розрахунку  експортного  відшкодування   у
встановлені  строки, то експортне відшкодування не надається,  а
суми  такого відшкодування враховуються у розрахунку зобов’язань
такого платника податку з податку майбутніх податкових періодів.
Розрахунок експортного бюджетного відшкодування подається  разом
з декларацією за відповідний звітний період.
 
Враховуючи,  що  суми  ПДВ,  які  підлягають  відшкодуванню   за
наслідками  експортних  операцій  впливають  на  загальну   суму
бюджетної  заборгованості за звітний період, то судам  необхідно
було  встановити,  чи  здійснював  позивач  в  звітному  періоді
експортну  господарську  діяльність та  перевірити  правильність
розрахунку експортного відшкодування відповідно до вимог чинного
законодавства.
 
Суди  попередніх інстанцій дану обставину не врахували і не дали
їй належної юридичної оцінки.
 
Отже, як вбачається з вищевикладеного, судами обох інстанцій при
розгляді справи в порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        
повно,  всебічно  й  об’єктивно  не  дослідженні  всі  обставини
справи,  які  мають суттєве значення для вирішення спору  та  не
дана їм належна юридична оцінка.
 
Згідно  до  частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу  України ( 1798-12 ) (1798-12)
         касаційна інстанція  не  має  права
встановлювати  або  вважати доведеними  обставини,  що  не  були
встановлені  у  рішенні  або постанові  господарського  суду  чи
відхилені  ним,  вирішувати питання про  достовірність  того  чи
іншого  доказу,  про перевагу одних доказів над іншими,  збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
 
Правова  оцінка обставин та достовірності доказів  по  справі  є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
 
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд.
 
При  новому  розгляді, суду необхідно врахувати вище  зазначене,
витребувати необхідні документи, дати їм належну юридичну оцінку
та прийняти законне рішення.
 
Керуючись  ст.  ст.  111-5, 111-7, 111-9, 111-10  Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий  господарський
суд України,
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Касаційну скаргу задовольнити частково.
 
Постанову  Донецького  апеляційного  господарського   суду   від
22.04.2003 та рішення господарського суду Донецької області  від
26.03.2003 у справі № 34/72 скасувати.
 
Справу  направити  на  новий  розгляд  до  господарського   суду
Донецької області.