ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2004 Справа N 20/602
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
доповідач у
справі
розглянув Спільного малого підприємства “М”
касаційну скаргу
на постанову від 03.12.2003 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 20/602
господарського суду міста Києва
за позовом Дорожньої клінічної лікарні № 1 станції Київ
Південно-Західної залізниці
до Спільного малого підприємства “М”
3-я особа без Українське державне підприємство поштового
самостійних зв’язку “У”
вимог
про повернення об’єкта оренди
в судовому засіданні взяли участь представники :
- позивача
- відповідача
- 3-я особа не з’явились
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.10.2003 у справі
№ 20/602 позов задоволено повністю та зобов’язано відповідача
повернути позивачу майно, що було отримане за Договором оренди
№ 1 від 01.08.99р., а саме нежитлове приміщення загальною площею
27,0 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ.
Приймаючи рішення суд дійшов висновку, що позивач належним чином
повідомив відповідача про припинення дії договору оренди від
01.08.99р. № 1, а тому були всі підстави для задоволення позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
03.12.2003р. вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати як таку, що винесена при неправильному
застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній
фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування
господарським судом норм матеріального і процесуального права
суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню,
виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна України” ( 2269-12 ) (2269-12)
у
разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну
умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення
терміну дії договору він вважається продовженим на той самий
термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанції, 01.08.1999р.
між Центральною транспортною клінічною лікарнею,
правонаступником якої є Дорожня клінічна лікарня № 1 станції
Київ Південно-Західної залізниці та Спільним малим підприємством
“М” був укладений договір № 1 на оренду нежитлового приміщення
загальною площею 27,0 кв. м., яке знаходиться за адресою: м.
Київ, пр. Повітрофлотський, 9 для використання під аптечний
пункт. Строк дії договору з 01.08.1999р. до 01.08.2002 (п. 10.1
договору).
В п. 10.6 р. 10 договору оренди № 1 сторони передбачили, що
однією з умов припинення дії договору є закінчення строку, на
який його було укладено.
Місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що Дорожня
клінічна лікарня № 1 листом від 22.07.2002 № 533 попередила
Спільне мале підприємство “М” про закінчення терміну дії
договору оренди № 1 і повідомила, що орендоване приміщення
необхідно лікарні для власних потреб, в зв’язку з чим
запропонувала його звільнити до 01.08.2002.
Не отримавши відповіді на вказаний лист, 15.08.2002, після
закінчення строку дії договору, Дорожня клінічна лікарня № 1
надўслала Спільному малому підприємству “М” нагадування про
звільнення орендованого приміщення за № 585.
Факт надсилання Дорожньою клінічною лікарнею № 1 листів від
22.07.2002 № 533 та від 15.08.2002 № 585 Спільному малому
підприємству “М”, як встановив суд першої інстанції та
підтримано апеляційним господарським судом, підтверджується
залученими до матеріалів справи копіями поштових квитанцій
відповідно від 22.07.2002 № 6410 та від 16.08.2002 № 1825.
Чинним законодавством України, як і Договором № 1 від 01.08.99р.
не передбачено вид поштового відправлення, яке повинно бути
доказом направлення контрагенту за договором повідомлення про
припинення такого договору.
П. 38 У зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів
України від 17.08.2002 № 1155 ( 1155-2002-п ) (1155-2002-п)
, містить вичерпний
перелік документів, які пересилаються у листах з оголошеною
цінністю. Вказаний пункт не мітить застереження щодо
відправлення повідомлень та нагадувань з описом вкладення (листи
з оголошеною цінністю).
Крім того, місцевим господарським судом, з метою повного та
всебічного розгляду справи, ухвалою від 03.09.2003 до участі у
справі № 20/602 в якості третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог на предмет спору залучено Українське державне
підприємство поштового зв’язку “У” та зобов’язано останнє надати
суду належні докази, що підтверджують вручення працівником
відділення зв’язку К-30 реєстрованих поштових відправлень № №
6113,1824 від 22.07.2002 та від 16.08.2002, відповідно, особі
яка уповноважена на таке одержання із наданням копії відповідної
довіреності.
З пояснень УДП поштового зв’язку “У”, як зазначили суди,
вбачається, що перевірити надходження та вручення листів від
22.07.2002 № 533 та від 15.08.2002 № 585 СМП “М” неможливо в
зв’язку з закінченням строку зберігання та знищення відповідної
документації.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні
дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом
порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають
значення для правильного вирішення господарського спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що суди дійшли вірного висновку, що позивач
належним чином повідомив відповідача про припинення договору
оренди № 1 в зв’язку з закінченням строку його дії та заявив
вимогу про повернення орендованого майна.
Щодо інших доводів касаційної скарги, то в силу вимог ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
постанова Київського апеляційного господарського суду від
03.12.2003 є обґрунтованою і відповідає чинному законодавству, а
тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
03.12.2003 у справі № 20/602 залишити без змін, а касаційну
скаргу СМП “М” – без задоволення.